На виборах замість людей голосує… міст
Вже більш ніж десять років поспіль волевиявленням жителів села Березичі Любешівського району на виборах до органів влади будь-яких рівнів керує міст. Так, саме старий, дерев’яний, дірявий та гнилий міст! Чимало літ саме він є спільною болячкою для всіх мешканців великого села й, водночас, саме він є основним об’єктом для передвиборчих маніпуляцій. Зазвичай селяни голосують саме за того кандидата чи за ту політичну силу, які першими перед виборами пообіцяють збудувати новий міст. На минулих парламентських виборах, наприклад, ситуацією з мостом скористалися комуністи. З новою надією село тоді проголосувало «за комунізм». Проте замість обіцяного мосту Компартія передплатила для половини села газету «Комуніст» і на цьому закрила питання.
Село Березичі, що розкинулося на правому березі річки Стохід сьогодні налічує понад чотириста дворів. Через одну давню трагічну історичну подію всі господарі села змушені проживати по одну сторону річки, а тримати городи, сінокоси та випасати худобу на протилежному березі Стоходу. Селяни бідкаються, що саме через відсутність мосту їхнє село залишилося чи не єдиним, у яке не заїжджають рейсові автобуси. Для того, щоб дістатися в районний чи обласний центр, також необхідно перетнути ріку, а потім пішки пройти ще три кілометри до найближчої автобусної зупинки. Люди говорять, якби збудували стільки мостів, скільки було обіцянок, то на ріці в межах села не залишилося б вільного місця.
Історія з мостом
До 1914 року село Березичі розташовувалося на лівому березі Стоходу. Старші люди розповідають, що на весні 1914 року ріка так вийшла з берегів, що більшість хат по самі вікна опинилися у воді. Тривалий час вода не спадала. Саме через цю повінь усе село переселилося на вищий правий берег, а їхні землі залишилися на лівому.
Після переселення люди громадою збудували першого дерев’яного моста. (Раніше був лише пором.) Під час Другої світової війни партизани, тікаючи від німців, спалили цей міст. Після війни люди знову будують нового моста. Дерев’яний міст виявляється недовговічним і в 1989 році держава береться за будівництво дороги та нового залізобетонного моста. Приїжджають проектанти, обстежують та розмічують місцевість, роблять заміри, виготовляють проект. Селяни очікують на виділення коштів та на початок будівництва. Проте невдовзі розпадається Радянський Союз і проект відхиляють.
У 1996 році на кошти місцевого колгоспу «Україна» проводиться повна реконструкція дерев’яного мосту. Декілька літ колгосп своїми силами та фінансами підтримує міст у належному стані. Невдовзі колгосп банкрутує, а дерев’яний міст знову швидко зношується. З цього часу він стає об’єктом постійних політичних маніпуляцій.
– У 2000 році шефство над будівництвом мосту бере на себе тодішній народний депутат Борис Загрева, – каже колишній сільський голова Надія Михальчук. – Я особисто два рази зустрічалася з ним й обговорювала це питання. З 2000 по 2004 четвертий рік він все обіцяв посприяти у будівництві понтонного мосту. Але далі обіцянок справа не пішла. Потім сільська рада звернулася за допомогою до Катерини Ващук. Вона теж пообіцяла допомогти.
Бачачи, що немає результатів, у 2005 році ми зробили фото сесію мосту й з відповідним проханням звернулися до тодішнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Отримали відповідь, що наразі держава не має фінансів. Пообіцяли кошти на будівництво мосту закласти при формуванні бюджету на наступний рік. Через рік, не отримавши результатів, знову звернулися до Кабміну, щоб посприяли у будівництві якщо не мосту, то хоч переходу. У тому ж 2006 році від імені громади села подали звернення до партії Литвина. Проте, як завжди, окрім обіцянок, ніщо не отримали.
У 2007 році новий сільський голова знову звертається до Кабміну з питанням фінансування будівництва мосту.
– На початку квітня минулого року я отримав відповідь від Державної служби автомобільних доріг України, – каже нинішній сільський голова Василь Романюк. – Вони повідомили, що після прийняття Волинською облдержадміністрацією рішення щодо обсягу та вартості робіт на зазначеному об’єкті, він буде врахований «Укравтодором» у перелік об’єктів комунальної власності, які облаштовуються за рахунок субвенції з державного бюджету. А через тиждень я знову отримую лист, але вже від Кабміну. В ньому сказано, що Волинською облдержадміністрацією розглянуто клопотання попереднього голови про будівництво мостового переходу й воно буде враховано «Укравтодором» при формуванні відповідних переліків і виробничих планів на 2008 рік.
До речі, не бачачи результатів, ще у 2007 році голова місцевого СВК «Україна» Олександр Пасевич своєю чергою з проханням посприяти у будівництві мосту звертається до лідера депутатської фракції Партії регіонів у Верховній Раді України Віктора Януковича.
– Справа у тому, що невдовзі після звернення до Кабміну нового сільського голови у наш райцентр із діловим візитом прибув Євген Кирильчук, – каже голова СВК. – Я, будучи тоді депутатом райради, звернувся до нього з проханням пролобіювати в Міністерстві питання виділення коштів на будівництво мосту. Він відповів, що в Юлії Тимошенко є набагато важливіші справи, ніж наш міст.
Тоді я вирішив звернутися до регіоналів. Після мого звернення до Віктора Януковича, з Міністерства регіонального розвитку та будівництва України я отримав відповідь. Вони написали, якщо Волинська облдержадміністрація надасть пропозиції щодо порушеного питання, тоді Міністерство розгляне можливість виділення коштів для будівництва цього мосту при формуванні бюджету на 2008 рік. З цією відповіддю я звернувся до голови райдержадміністрації Василя Корця. Він склав відповідне клопотання й подав на область.
2008 рік підбігає до свого кінця, а фінансів на будівництво мосту як не було, так і немає. Люди говорять, що нещодавно в район приїжджали представники однієї із знаних політичних партій і вже пообіцяли після наступних виборів допомогти з мостом. Цікаво, за яку політичну силу цього разу змусить людей проголосувати міст?
Андрій ПЕТРИК
Фото автора
