Кому потрібен луцький непотріб?

Актуальну проблему сьогодення – утилізацію сміття – у Луцьку вже давно вирішують сучасними європейськими методами. Запроваджують роздільний збір сміття. Оцінюють сміття з точки зору його переробки – як сировину, яку можна продавати. Говорять про те, що потрібна як мінімум сортувальна лінія. Ба, навіть готуються побудувати перший (!) на цілу Україну сміттєпереробний завод.

Проте усе це – просто слова. На ділі уся модернізація й осучаснення у справі утилізації сміття втілюється у новому котловані, який міська влада риє поруч зі сміттєзвалищем у селі Брище, і сумними перспективами мешканців цього села й далі жити в смороді й антисанітарії.

Звалище розростеться

Дев’ять гектарів полігону твердих відходів у селі Брище, куди близько тридцяти останніх років потрапляє усе сміття з Луцька та деяких його околиць, тріщать по швах.

У міськраді вже давно говорять, що згідно з розрахунками фахівців, термін експлуатації полігону закінчується у 2010 році. Тому міська влада мусила братися за його розширення.

Так, на проект реконструкції звалища знайшлось 3,6 мільйона гривень, з яких 2,8 мільйона – субвенція з держбюджету, і ще 810 тисяч – із міської скарбниці.

Підрядником робіт стало приватне підприємство «Дисконт Плюс» – саме йому влада довірила освоїти три з половиною мільйони.

Роботи з розширення сміттєзвалища розпочались 25 серпня, розповідає начальник міського управління капітального будівництва Леонід Карабан. Згідно з проектом, територія полігону збільшиться майже на три гектари. Цього, стверджує він, вистачить на наступні п’ятнадцять років.

Втім дещо іншими цифрами оперує директор департаменту ЖКГ Луцької міськради Іван Кубіцький.

«Власне розширення звалища дасть змогу спокійно дихати ще 3-4 роки, оскільки потужність проекту розширення розрахована саме на чотири роки», – пояснив той. І запевнив, що роботи до кінця року точно закінчать і сміття буде й далі куди вивозити.

«Не ви мене вибирали, то я вам не підзвітний»

Від того, що сміттєзвалище-сусід побільшає, зовсім не в захопленні мешканці села Брище, яким доводиться жити поряд. Мешканець Брищ і депутат Рокинівської селищної ради (куди входить і це село) Олексій Матушнюк розповідає, що протягом останніх років полігон експлуатується зі значними порушеннями.

«Як був Кривицький (попередній міський голова Антон Кривицький – "ВН") – пересипалось: шар сміття, шар піску. Як прийшов Шиба (Богдан Шиба - міський голова Луцька - "ВН"), то все змінилось – насиплять по саму зав’язку, а потім прикривають тирсою трохи, тими змітками, які поназмітають з вулиць міста, а ґрунтом дуже мало пересипають, як воно колись було», – розповідає депутат.
Матушнюк нарікає, що «за Кривицького» проводили постійний моніторинг стану сміттєзвалища. «Тепер це все відмерло. Шиба сказав нам: не ви мене вибирали, то я вам не підзвітний. Як ми страйкували, то він приїхав вночі, наобіцяв нам кучу і нічого з того не зробив», – розповів мешканець Брищ.

Депутат каже, що брищанці майже зневірились у можливості навести лад у своєму селі.

«Всі жителі Брищ страждають від сміттєзвалища. Ми п’ємо забруднену воду з криниць, хоча екологи радили не поїти такою водою навіть худобу. Нема іншого виходу – обіцяна владою очистка води у Брищі не закінчена. Вода з водонапірної башти, якою нам радять користуватись, майже технічна – несмачна і «ржава». Та й не до кожного в хату проведена», – зізнається Матушнюк.

Крім того, депутата сільради обурює, що вже більше року брищанцям обіцяють організувати круглий стіл за участю міської, районної та обласної влади. Але далі тих обіцянок справа не пішла.

«Тут неможливо жити. Як вітер не в нашу сторону, то нормально. Вночі, якщо вітер повертається на село, то просто нема куди дітись. Можна задихнутись. В людей алергія, сердечники страждають від нестачі повітря. Худоба хворіє. А влітку натовпи тарганів шурують на село. Сміття летить в село за вітром, розносять птахи», – бідкається селянин.

Не приховує проблем з якістю води і селищний голова Рокинь Марія Піскар. Вона розповідає, що мешканці Брищ таки змушені пити брудну воду. І хоча екологи проводять щоквартальні заміри якості води у навколишніх свердловинах, смачнішою та чистішою вода від цього не стає.

Очистку води в Брищах таки справді обіцяли. Вона має робитися за кошт держави, пояснила голова сільради.

«Очистка води здійснювалась в рамках державної програми «Питна вода України». Гроші йшли через управління капітального будівництва ОДА. Поки цей процес призупинено, бо на завершення робіт кошти не закладені. Для того, щоб закінчити цю роботу, нам треба ще 176 тисяч. Загальна сума проекту була розрахована на 620 тисяч. Зараз якось спільно з міською радою маємо її завершити», – надіється Піскар.

У Брищах навіть не чорніють помідори…

А от майстер сміттєзвалища Володимир Кисляк – протилежної думки. Він переконує, що правила захоронення відходів на полігоні не порушуються.

«Ці правила на 100% ніде не дотримуються. В нас є пошаровка. Засипаємо шар сміття, бажано до трьох метрів, 40-50 сантиметрами землі. Получається така подушка, воно там розкладається. Розумієте, кожен себе хвалить. Говорити – то одне діло, а спостерігати за цим – це інша справа. Є така фірма «Дисконт-плюс» – вони чистять місто своєю технікою, вивозять, і ми тією землею пересипаємо», – пояснив майстер.

Кисляк хвалиться, що на звалищі немає нестерпного запаху, швидко відновлюється рослинність.

«Тут, в Брищах, не чорніють помідори, і кавуни, і дині ростуть. Наше звалище – одне з найкращих в Україні. Якась там, правда, проблема з водою є. Але я знаю, що їм там обіцяли зробити фільтрацію. В те село міська влада дала стільки коштів сумашедших за оренду землі під полігон, що їм гріх скаржитись», – каже майстер.

Проте річну вартість оренди землі для сміттєзвалища – 60 тисяч гривень – не вважає захмарною селищний голова Марія Піскар. «Ці кошти йдуть на потреби сільради: доїзд дітей до школи, окультурення та озеленення території, ремонтні роботи у клубі та ФАПі, на культурно-масові заходи», – каже вона.

Єдине, про що «опікун сміттєзвалища» говорить не надто охоче, – це про специфічний підробіток місцевого люду, який щодня порпається у смітті, відбираючи вторинну сировину для підприємств, які її приймають.

«Ну, то воно не перебирається, то просто люди приходять і беруть там що кому треба. Часом долари знайдуть, то золото чи срібло. Є й такі, що приїжджають і шукають тут то документи, то права, які випадково викинули. Це не систематична наша робота. Тут собі працюють ті, хто хоче копійку заробити, здаючи вторсировину», – пояснює Кисляк.

Не бачить проблем із полігоном і депутат облради, директор ТзОВ «НЕП» Віктор Кобринчук, який і був одним з ініціаторів будівництва сміттєпереробного заводу.

«Наш полігон, в порівнянні з іншими областями, просто ідеальний. Він правильно експлуатується, виділяються кошти. Про якісь грубі порушення говорити просто не можна. Складна ситуація у Тернополі, Львові, Криму, у містах-мільйонниках», – каже він.

Завод буде, але коли?

Виявляється, в Україні донині немає жодного сміттєпереробного заводу – подекуди є хіба сміттєспалювальні заводи чи сортувальні станції. І хоча в останні роки періодично у кожному регіоні з’являється якийсь зацікавлений інвестор, розмови про будівництво подібних заводів чи то в Полтаві, чи у Вінниці, чи в Одесі так і залишаються розмовами. Тим більше дивно, що Луцьк мав стати першопрохідцем у цьому напрямку.

«На жаль, сьогодні зовнішні інвестиції в Україну скорочуються і не тільки у цю галузь, а й у інші. Зі зміною влади нічого не змінилось у ставленні інвесторів до нашої країни. Рейтинги європейських банків показують, що інвестиційні надходження в Україну робити ризиковано. Інвестор просто боїться вкладати свої гроші через нестабільну ситуацію в нашій країні», – коментує Кобринчук.

Нині, каже директор «НЕПу» – підприємства, яке займалось пошуком інвесторів, – Луцьк готовий до зведення заводу: розроблена проектна документація, є дані експертиз, погодження, але оскільки інвестиції так і не надійшли, ніякі роботи не ведуться. Хоча на підготовчі роботи уже витратили «солідну суму».

«Однак інвестор не має гарантії, що інвестиція вдало пройде всі наші бюрократичні механізми. Також не має певності, що та інвестиція буде повернута і що буде використана за призначенням та захищена. Австрійські інвестори кажуть, що якби мова йшла про 5-7 мільйонів євро, то вони б ризикнули, але мова йде про суму в межах ста мільйонів», – каже підприємець.

Утопічні ідеї

Розмови навколо будівництва сміттєпереробного заводу екс-директор департаменту житлово-комунального господарства Луцькради Владислав Стемковський вважає відвертою маячнею. Він впевнений, що жоден інвестор не погодиться фінансувати такий дорогий проект.

«Три роки морочили голову місту зі сміттєпереробним заводом. Насправді цей проект починали з 30 мільйонів євро, потім звучала сума 50, потім 90. 90 мільйонів євро в місто, яке виробляє 200 тисяч кубічних метрів сміття в рік, – це просто утопія. Коли я запитав потенційного координатора цього проекту, за який час планується окупити гроші, мені сказали, що потрібно всього лиш п’ять років. Виходить, що на одному кубі треба заробляти 10 євро. Це неможливо», – переконує Стемковський.

Екс-керівник ЖКГ каже, що, згідно з його підрахунками, аби окупити сміттєпереробний завод, треба 50 років.

«А довгі гроші дуже дорого коштують. Такі проекти може реалізовувати або держава, або якісь екологічні гранти, але для грантів і така сума завелика. Я вважаю, що це була повна маячня. А от сортувальну лінію міський бюджет би потягнув спокійно. Це обійшлось би у чотири або п’ять мільйонів гривень, тим паче у 2008 році її можна було б взяти у лізинг», – розповів колишній працівник мерії.

Думку Стемковського розділяє й голова Луцької районної ради Богдан Прус, який неодноразово заявляв, що такий дороговартісний проект будівництва заводу Луцькому району не під силу.

А Кобринчук не втрачає оптимізму: «Попередній уряд займався цим питанням – наш об’єкт був внесений до десяти стратегічних будівельних об’єктів в Україні. Але треба мати державну гарантію, щоб інвестор не боявся ризикувати. Втім і зараз ми не припиняємо працювати з урядом. І від ідеї будівництва заводу не відмовляємось. Завод буде – це необхідність», – стверджує він.

Навести лад зі сміттям завадила відсутність волі у керівництва міста

«У планах було запровадити роздільне збирання сміття, зробивши збір двох фракцій – сухої і мокрої. Суха фракція – це був би папір, скло, упаковки, пластик і все, що сухе. А мокре – це були б органічні відходи: лушпайки, шкурки тощо. Суху фракцію треба було б везти на сортування і пропускати через сортувальну лінію, яка відносно дешево коштує – близько 300-400 тисяч євро», – розповідає Стемковський.

Цю сортувальну станцію планували розмістити в Брищі або десь неподалік. Якби ця сортувальна лінія увійшла в дію, значно зменшилося б навантаження на полігон. Проте – чергова обіцянка влади міста так і лишилася на словах.

«Ми б досягли декількох ефектів. По-перше – екологічний, по-друге – економічний, тому що це вторинна сировина, відтак не треба було б везти це все на Брище, по-третє – зменшилася б інтенсивність заповнення полігону», – пояснює колишній керівник міського ЖКГ.

Але сортувальну станцію таки не поставили. Стемковський каже, що для цього потрібно було «прийняти правильне політичне рішення» – голова міста ж виявився неспроможним це зробити.

Об’єктивність влади чи чиновницька обмеженість?

Хоча, здавалося б, позитив для міста очевидний. І не бачити його може хіба сліпий. І на смітті у Луцьку все-таки заробляють. Одним з найбільших таких комерційних підприємств в Луцьку є «Вторма-Луцьк», яка займається збором і сортуванням відходів зі скла, паперу та пластику, здаючи опісля відібране сміття на вторинну переробку.

«Нашими силами в Луцьку розміщено 36 контейнерів для збору пластикової пляшки на вулицях Федорова і Конякіна. Щомісяця з цих контейнерів ми вилучаємо близько 250 кілограмів пляшки. Економічний ефект від цього – в тих районах, де розміщені контейнери, а це на базі ЖЕКУ №11, там вивозиться на дві машини менше сміття. Одна машина по вивозу сміття коштує приблизно до 500 гривень. Так економиться тисяча гривень з наших 36 контейнерів. Крім того, «Спецкомунтрансу» йде економія паливно-мастильних матеріалів. Та й навантаження на полігон в Брищі менше», – хвалиться заступник директора «Вторма-Луцьк» Ігор Ціж.

Підприємець пояснює: для того, щоб не вивозити пластикові пляшки у Брище, в Луцьку треба встановити близько 400 контейнерів.

«Але з цим питанням ми звертаємось до міської ради, нам відповідають, що це наш «комерційний лобізм». Міська рада каже, що вам треба – ви й робіть», – розповів Ціж.

Він же висловив думку, що міські комунальники могли б зобов’язати двірників окремо збирати скло, пляшки й макулатуру, здавати це на їхнє підприємство і таким чином мати додатковий заробіток.

Такій позиції підприємців дивується директор департаменту ЖКГ Луцької міськради Іван Кубіцький. Він стверджує, що міська влада не має права налагоджувати співпрацю з комерційними підприємствами, адже це поза межами закону.

«Механізму співпраці влади з приватними структурами немає просто. Ми ж дозволили «Втормі-Луцьк» поставити ці контейнери, як ще ми їм маємо допомагати? До речі, пана Ігоря у своєму кабінеті я ще жодного разу не бачив. Хай не розказує журналістам, а прийде до нас і скаже. Все це брєдові ідеї. Якщо ти хочеш працювати – то організовуй процес», – висловлюється Кубіцький.

Та й про ідею роздільного збору сміття очільник міського ЖКГ говорить без впевненості у її перспективності.

«Ідея нових методів збору витала в повітрі ще задовго до пана Стемковського – у 2001-2002 роках в Луцьку стояли перші євроконтейнери на проспекті Волі. Але їх псували бомжі, які витягували звідти пляшки і здавали в пункти прийому. Охороняти контейнери ж ніхто не буде... Навіть Європа до цього йшла десятки років. Цивілізований світ починає це з дитячого садочка і школи», – міркує Кубіцький.

Відтак першочергово потрібно навчити людей свідомо виносити з домівок уже відсортоване сміття – у різних пакетах. А навчити цього людей дуже важко, вважає Кубіцький. Чиновник, очевидно, не чув про 250 кілограмів пляшок, які щомісяця в окремі контейнери викидають «ненавчені» лучани.

* * *
Послухати владу – суцільні глухі кути. Інвестори не йдуть – бо криза. Сміття нормально не утилізується, бо грошей нема. Підприємцям допомогти самим взяти на себе сміття не хочемо – бо «не маємо права». Брище потопає у смітті – а місто риє новий котлован.

Хто крайній – мудрі іноземні бізнесмени, які не погоджуються на сумнівні проекти, чи лучани, з якими ніхто не радився? Чи, може, таки міська влада, яка просто не здатна знайти шляхи виходу із сміттєвої проблеми?
Ірина КАЧАН

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---