Чому укрупнення міст затягнули у часі та хто через це програє

Площа Луцька, де проживає понад 210 тисяч людей, становить усього 42 квадратні кілометри. Якщо порівняти, то схожий за кількістю жителів Івано-Франківськ має 83,7 квадратного кілометра. А подібний за площею Ужгород населяє лише 114 тисяч людей. При цьому з усіх боків обласний центр межує із селами. Ба навіть більший парадокс: посеред Луцька є ділянки землі, які належать селу.

Наприклад, в районі проспекту Відродження є кілька об’єктів, які насправді на сільській території. Тож питання впорядкування земельних ділянок та наявності вільних площ під забудову для обласного центру більш ніж важливе. Знайти ділянки для забудови можна було би за рахунок об’єднання із приміськими селами. Тим паче, що селяни часто користуються закладами міської інфраструктури, працюють тут. Натомість міська рада свого часу проґавила такий шанс, а нині намагається поліпшити ситуацію, укладаючи договори про співпрацю. Однак, судячи з їхнього змісту, місто витрачатиме гроші на реалізацію своїх зобов’язань, а ось села погоджуються лише поговорити про можливість об’єднання і використання власних земель, йдеться в 49 номері газети Волинські Новини.

ПРОҐАВИЛИ РЕЙС

Шанс покращити ситуацію в міста був у 2015 році, коли розпочався процес децентралізації. Тоді, відповідно до перспективних планів, приміські села разом із містами мали би утворити єдині територіальні громади. Оскільки вони пов’язані інфраструктурою, комунальними, медичними, освітніми об’єктами, то таке укрупнення логічне. Процес агломерації міст – не новина в історії Луцька. Недарма деякі його райони мають назви колись приміських сіл.

«У кінцевому етапі передбачається саме об’єднання, а не співпраця громад. Згідно з методикою, всі міста, районні центри, міста обласного значення мали стати центрами ОТГ, і зона у 20 кілометрів навколо них мала бути доєднана. Тобто, в ідеалі, усе, що в радіусі 20 кіломет­рів від Луцька, має стати частиною Луцької об’єднаної територіальної громади», – пояснює експерт із правових питань Асоціації міст України Валентин Малиновський.

Це вигідно селам, які в іншому випадку мали би вкладати значні кошти в утримання власного штату ОТГ, створення бази для центрів надання адміністративних послуг, медичних, освітніх закладів. Бо чому місто має оплачувати ці послуги для навколишніх сіл? Так само це вигідно і для міст, яким треба рости.

Однак, коли процес децентралізації стартував, Луцьк та інші міста виявляли до нього інертність. Формальні запрошення були, але ширилося чимало міфів, які, попри можливості їх спростування, і досі живуть. Наприклад, можна почути тезу, буцімто є різниця між тарифами на газ для міського та сільського населення. Це, звісно, неправда, як і те, що у складі ОТГ населені пункти втратять статус села.

Причин такої інертності з боку представників влади міст на той момент було кілька. По-перше, громади міст досить самодостатні, мають гарні бюджети, доступні адміністративні послуги. Тож для пересічного містянина процес децентралізації – досить віддалене поняття.

Як пояснює Валентин Малиновський, на відміну від ОТГ, які утворюють внаслідок укрупнення сіл, міста й так мають фінансові важелі. Наприклад, якщо 60% ПДФО залишаються в ОТГ після утворення, то у містах цей податок був і до цього. Окрім того, містам надали 5% акцизного збору. Усі ці гроші вдалося пустити на ремонт прибудинкових територій, латання дір та інші потреби.

Та найголовніше гальмо, яке відтягнуло процес укрупнення міст, – політичне. У 2015 році Луцьк щойно отримав старого нового міського голову Миколу Романюка та депутатський корпус. Якби тоді відбувся процес об’єднання, то це означало б неминучість нових виборів. При цьому до складу нової ради увійшли б не лише представники міста, а й сіл, які вирішили б доєднатися. Отже, Романюку, який нелегко виграв вибори, доводилося б знову входити у виборчий процес і не факт, що їх виграти.

До слова, якби процес об’єд­нання розпочали уже в лютому 2015 року, то у жовтні, можливо, і вдалося б провести вибори уже в Луцькій ОТГ.

ЗЛІПИЛИ З ТОГО, ЩО БУЛО

У такій ситуації, коли міста не надто горіли бажанням об’єднуватися, приміські села почали шукати вихід, ідучи на співпрацю між собою. При цьому сільські ради попрацювали інформаційно з місцевим населенням, тож нині переконати його йти іншим шляхом надзвичайно важко, а подекуди – неможливо. Наприклад, виникла Княгининівська ОТГ, яка включає прилеглий до Луцька Зміїнець.

Нині Луцьк намагається достукатися до сільських рад, пропонуючи принаймні співпрацю. Така форма взаємодії передбачена законодавством і має стати початковим етапом фінального об’єднання. Утім щодо того, що воно відбудеться, – жодних гарантій. Нині Луцька міська рада підписала договір про співпрацю з Прилуцькою сільською радою. На черзі – Підгайцівська.

Затверджені угоди про спів­працю з Прилуцьким передбачають виконання певних умов містом та сільською радою у різних сферах. При цьому левова частка зобов’язань – саме з боку Луцька. На їх виконання у проекті бюджету на наступний рік передбачено 2,5 млн грн, які витратять на виготовлення проектно-кошторисної документації для проведення ремонту дороги на ділянці від вулиці Наливайка в Луцьку до вулиці Богуна у селі Прилуцькому. Серед наймасштабніших проектів – будівництво дитячого садочка у Дачному, при цьому йдеться про спільне фінансування, однак у яких пропорціях – невідомо. І в кожному з додатків до рішення міської ради про підписання договору зазначено умову про те, що проект реалізується «за умови спільного розгляду Сторонами Договору питання спільного використання земель комунальної власності, що знаходяться у власності територіальної громади Прилуцької сільської ради», а також за умови розгляду питання про об’єднану ОТГ. Тобто формально будь-яке публічне обговорення буде вже умовою виконання угоди з боку сіл.

Саме тому частина депутатського корпусу й наполягала на процедурі об’єднання, а не підписання угод, які продовжують і без того затягнутий процес.

Наприклад, депутат міськради Григорій Пустовіт під час розгляду питання на одній із комісій зауважив: коли в Польщі відбувалася реформа і громади підписували договори про співпрацю, то одним із пунктів цієї угоди було обов’язкове об’єднання. В договорах про співпрацю з Луцьком такого пункту немає. Тож є великий ризик, що громади, отримавши зиск від співпраці з обласним центром (в ситуації з Прилуцьким, із яким уже підписано договір, це – кошти на дорогу, філію ЦНАПу, ФАП, причому більш як мільйон гривень), «помахають ручкою» Луцьку.

«Ми йдемо на ризик, бо не виключено, що коли настане час об’єднання, вони (громади, – ВН) скажуть: в нас всі вулиці асфальтовані, освітлені, то нащо нам об’єднуватися, якщо окраїни Луцька з ґрунтовими дорогами, без світла», – зазначив депутат.

До слова, щодо комунальної землі, про яку йдеться в угодах, також є питання. Річ у тім, що саме комунальних земель села мають або в невеликій кількості, або не мають узагалі. Часто у самих селах їх роздано на паї. Інша річ, що є землі, розташовані між населеними пунктами. Однак поки що вони державні. У парламенті вже зареєстровано проект, який передбачає, що таку землю буде передано в розпорядження ОТГ, що було би справедливо. Однак, попри сподівання, закон поки що не ухвалили, адже він перекриє можливість корупційних дій на рівні земельних служб.

***

Процес об’єднання міст із сусідніми селами – чи не найпроблемніший у децентралізації. Відповідальність за це лежить на парламенті, який гальмує ухвалення законів, що нададуть козирі для конструктивного діалогу та, звичайно, на міських радах, які проґавили свій потяг, не провели належної інформаційної політики та допустили розповсюдження міфів.

Тетяна ГРІШИНА, Луцьк

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---