Якщо влада завдала шкоди: чи вимагати відшкодування?

Як поводити себе волинянину, якому заподіяли шкоду дії або частіше бездіяльність представників тих чи інших органів державної влади. Лишити ЯК Є? Повернути ЯК БУЛО? Чи таки вимагати справедливості і відшкодування завданих збитків – якими б вони не були – моральними чи матеріальними?

Про практичні дії, доступні кожному українцю та волинянину зокрема, говорили у Луцьку. Окрім того, визначили один із інструментів вирішення таких проблем – постійні комісії Луцької міської ради.

Так, круглий стіл Відділення асоціації правників України у Волинській області на тему «Питання судової практики і альтернативних (позасудових) способів вирішення спорів» відбувся у Луцьку.

Тут обговорювали питання відшкодування шкоди в адміністративному судочинстві та діяльність постійних комісій місцевих рад як механізму вирішення таких спорів.
Круглий стіл зібрав відомих правників міста.

Першим доповідачам став суддя Львівського окружного адміністративного суду, доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права та процесу Львівського національного університету Володимир Кравчук. Він розкрив тему інституту теорії і практики відшкодування шкоди в адміністративному судочинстві.

Мова - про шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади або органу місцевого самоврядування під час здійснення нею своїх повноважень. Зокрема в результаті прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, який визнали незаконним і скасували.

«Немає нешкідливого порушення права»

Сьогодні судової практики з приводу таких проблем доволі мало, тому існує широкий простір для її напрацювання. Так, у більшості особи, які оскаржують в судовому порядку дії, рішення чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, ставлять питання лише про визнання незаконними та скасування певних рішень, визнання незаконними дій чи бездіяльності або зобов’язання вчинити певні вчинки. В той же час, лише в одиничних випадках суб’єкти оскарження ставлять вимогу щодо відшкодування шкоди, спричиненої такими неправомірними рішеннями.

У країнах, в яких де-факто діє принцип верховенства права і законності, з високими правовими стандартами, існує поняття, мовляв, «немає нешкідливого порушення права», і державні службовці підходять професійно та виважено до кожного свого рішення та до кожної дії, оскільки усвідомлюють персональну відповідальність.

Зокрема в країнах ЄС та інших державах, де на високому рівні реально знаходяться права людини, за кожне підтверджене порушення прав настає: реституція - відновлення становища, яке існувало до порушення, компенсація шкоди - майнової та моральної, реабілітація особи, чиї права порушено - медичні, соціальні послуги. Останнє може полягати у скеруванні людини до санаторію, проходження курсу роботи з психологом тощо, сатисфакція (задоволення державою-правопорушницею правомірних нематеріальних вимог особи, чиї права порушено, принесення публічного вибачення, притягнення порушника до відповідальності).

Володимир Кравчук відмітив наявність в Україні достатньої нормативно правової бази для застосування інституту відшкодування завданої державою шкоди. Зокрема це стаття 56 Конституції України, згідно з якою кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Правова основа відшкодування шкоди державою міститься в ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 21 Податкового кодексу України, ч. 3 ст. 25 Закону України «Про міліцію», ч. 2 ст. 25 Закону України «Про звернення громадян», ч. 3 ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу».

Слід відмітити, що матеріальна шкода (збитки) відшкодовується грошима або в натурі. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. «Інший спосіб» відшкодування може полягати у зобов’язанні публічно вибачитися, наданні благ не речового, а іншого майнового характеру: безплатних путівок до лікувально-оздоровчих закладів, виконання послуг чи робіт. Вартість майнового блага, яке надається, у деяких випадках може не мати значення. Суд може зобов’язати вчинити певні дії, не визначаючи їх вартість.

У цьому питанні варто і корисно врахувати тлумачення та оцінку обставин завдання шкоди (зокрема моральної), визначення її розміру та інші складові цього питання, які містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини. До того ж, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Наведемо приклади деяких фрагментів рішень Європейського суду з прав людини з цього питання.

Суд вважає, що заявник, безперечно, зазнав такої шкоди, оскільки тривалий час страждав через невизначеність ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків (У справі Мілазі – 1987 рік)
—
Заявниця, безумовно, зазнала моральної шкоди; крім незручностей, викликаних викидами газу, шумом і неприємним запахом зі станції, вона відчувала стурбованість і тривогу через те, що ситуація тривала довго, і через погіршення здоров'я своєї дочки. Зазначена шкода не підлягає точному обрахунку. (Лопес Остра проти Іспанії – 1994)

Суд вважає, що заявник може розглядатись як такий, що зазнав певного розчарування та страждання в результаті встановленого у цій справі порушення. Тому Суд, на засадах справедливості, присуджує йому 5000 ЄВРО компенсації моральної шкоди (Полтораченко проти України, 2005)

Проаналізувавши критерії оцінки ЄСПЛ факту наявності завдання шкоди, можна виділити зокрема такі:

невизначеність ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків;
стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго;
негативний вплив на членів сім’ї;
психічне напруження;
глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконання судового рішення;
розчарування тощо.

Відмітимо, з наведеного стає зрозуміло, що підняти критерій оцінки прав людини в нашій країні ми можемо власноруч, в кожному випадку висуваючи вимоги щодо відшкодування шкоди державою, та вміло її обґрунтовуючи.

Слід обов’язково звернути увагу на ряд процесуальних аспектів в описуваному питанні.

Частиною 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Вимоги про відшкодування шкоди можуть бути заявлені ОДНОЧАСНО або ПІСЛЯ ВІДКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ. Якщо позивач не заявляв таких вимог одразу і не покликався на заподіяння йому шкоди рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, то заявлення вимоги про відшкодування шкоди потребує також доповнення (а отже зміни) підстав позову. Згідно зі статею 51 КАС позивач може змінити предмет або підставу позову, але не може змінити їх одночасно. ЗАЯВЛЯТИ ПРО ВІДШКОДУВАННЯ потрібно ОДРАЗУ!

При цьому варто знати, якщо шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом (чи посадовою особою, чиї дії оскаржуються) як відповідача слід зазначати державу Україна в особі відповідного органу Державного казначейства України.

Володимир Кравчук під час круглого столу також розкрив питання персоналізації відповідальності.

Зокрема він рекомендує при поданні позову в порядку адміністративного судочинства, де міститься вимога про відшкодування шкоди, в якості третьої особи залучити конкретного державного службовця, з вини якого сталося порушення права.

Наприклад начальника органу податкової служби, який, припустимо, підписав відповідне рішення повідомлення, державного виконавця, котрий допустив бездіяльність, керівника будь-якого державного органу, що не наддав відповідь на звернення тощо.

Підставою для залучення вказаних осіб-порушників є можливість подальшого пред’явлення до них позову в порядку регресу.

Наслідками пред’явлення позову в такому форматі буде :
Попередження та профілактики правопорушень з боку чиновника
Підвищення вимог до процесу прийняття рішення
Дисциплінарний аспект
Персоналізація відповідальності.

Що дає ПЕРСОНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ?
Підвищення професійності та компетентності службовців
Правову форму роботи службовця та органу в цілому
Розмежування відповідальності різних осіб (керівника і виконавця)
Запобігання очевидним порушенням закону

Підсумовуючи донесену Володимиром Кравчуком інформацію, зазначимо, що широке застосування права вимагати відшкодування державою шкоди, завданої протиправними рішеннями суб’єктів владних повноважень, стане одним із дієвих юридичних інструментів в побудові правової держави.

ПОСТІЙНІ КОМІСІЇ ЛУЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ОСКАРЖЕННЯ ВЛАДНИХ РІШЕНЬ

Другим доповідачем круглого столу був адвокат, депутат Луцької міської ради Андрій Осіпов, який розповів про можливості постійних комісій місцевих рад як механізму вирішення спорів.

Він зазначив, що постійна комісія місцевої ради по суті являє собою:
складову механізму стримування і противаг
частину механізму ухвалення рішень ради
частину механізму контролю за:
виконавчими органами, комунальними підприємствами, установами
виконанням рішень ради та її виконавчого комітету
має правозахисні функції

ІНСТРУМЕНТИ ПОСТІЙНОЇ КОМІСІЇ:
Витребування інформації та документів
Вивчення діяльності органів, що підзвітні раді і виконкому. Рекомендація для розгляду керівникам.
Вивчення діяльності РДА, ОДА, підприємств, установ, організацій та їх посадових осіб (з питань відання ради). Рекомендація для розгляду керівникам.
Направлення рекомендацій, які є обов’язковими до розгляду у строк встановлений самою комісією.
Виклик на засідання керівника підприємства, установи, організації, яка розташована або зареєстрована на відповідній території.

Серед особливостей постійної комісії місцевої ради Осіпов відмітив наявність виключно в неї повноважень щодо встановлення строку розгляду її висновків та рекомендацій, та зауважив, що постійна комісія – це додаткова можливість зібрати інформацію та докази, розвідати позицію опонента та завершити справу мировою угодою.

Правовою основою діяльності постійних комісій місцевих рад є:
ст.ст. 47, 49, 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»
Статути територіальних громад
Регламенти місцевих рад та Положення місцевих рад про постійні комісії
ст. 57 ЦПК України, ст. 69 КАС України, ст. 32 ГПК України

Доповідач навів приклади, коли конфліктні ситуації, щодо врегулювання яких особи звертались до таких комісій, в переважній більшості вирішувались без доведення до суду, та прикладів, коли висновки постійної комісії Луцької міської ради лягали в основу для прийняття судом рішень.

Так, Висновок постійної комісії Луцької міської ради з питань дотримання прав людини, законності від 20.03.2013р. став підставою для винесення постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014 року у справі №876/5238/14 (0308/21299/12).

Висновок за зверненням підприємця Серватович Б.В. став підґрунтям для винесення постанови Волинського окружного адмінсуду в користь заявниці про скасування рішення Луцької міської ради.

Також під час круглого столу наголосили, що на сайті Луцької міської ради розміщені висновки і рекомендації лише Постійної комісії міської ради з питань дотримання прав людини, законності, боротьби зі злочинністю, депутатської діяльності, етики та регламенту.
Інші комісії своїх висновків в такій формі, як з'ясувалося, не розміщують, попри відповідні вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Віктор БОНДАРЕНКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---