Медицина VS пацієнт: хто кого?

Сьогодні хіба одиниці українців задоволені вітчизняною медициною. Й не тільки тому, що за все доводиться платити. Крім цього, у багатьох немає довіри до якості послуг українських лікарів. Мами бояться вести дітей на щеплення. Багато людей беруться лікувати свої болячки вдома, без втручання медиків. Онкозахворювання часто виявляються на пізній стадії.
Медики сьогодні не лікують, а заробляють гроші – скажуть пацієнти. Пацієнти сьогодні не дбають про своє здоров’я – скажуть медики. Між тим, за підрахунками експертів зі Всесвітньої організації охорони здоров’я, через лікарську недбалість в Україні щодня помирає 6-7 хворих і втричі більше стають інвалідами. Й водночас, за інформацією обласного управління охорони здоров’я, на Волині за останні 5 років на жодного лікаря не порушили кримінальну справу за цю саму лікарську недбалість.

Лікар має право… на помилку?
Більшість із тих, хто стикався з вітчизняною медициною, певно, пригадають якийсь випадок, пов’язаний із ненаданням чи неякісним наданням лікарської допомоги. Це може бути як погано залікований зуб, так і смерть когось із рідних. «Лікарська помилка», – кажемо ми.
32-річна мешканка Луцька Ірина розповіла, як одного разу їй довелося рвати «зуб мудрості» у міській стоматполіклініці. Зуб вирвала 5 років тому, але й досі після наркозу не пройшла затерплість частини щелепи. Каже, що зверталася після того до хірурга два чи три рази. «Запевняв, що це справа у пошкодженому нерві, який, мовляв, за місяць-другий відновиться, – пригадує Ірина. – Однак пройшло п’ять років, а щелепа так і лишилася нечутлива». І додає: «Добре, якщо у майбутньому тут якась біда не вилізе…».
Виявляється, не всі негативні наслідки лікування чи діагностики можна назвати «лікарською помилкою» – чіткого визначення цього поняття ні в юриспруденції, ні у медицині немає. Все ж і медики, і юристи переважно розрізняють «лікарську помилку» і «неналежне виконання професійних обов’язків».
Луцький юрист Андрій Осіпов вважає, що «медична помилка – це випадок, коли медичний працівник належної освіченості, належного рівня знань, з належним виконанням своїх обов’язків помиляється через нестандартний перебіг хвороби, нестандартну будову тіла, через недосконалі методи пізнання чи лікування. У такому випадку він об’єктивно не винен».
Начальник Луцького міського управління охорони здоров’я Федір Кошель підтримує це твердження, каже, що лише суд може вирішувати, помилився лікар чи ні. «Помилка лікаря – це незумисне упущення лікаря. Це абсолютно неюридична категорія. І тут абсолютно виключається недбальство, самовпевненість, недобросовісність, байдужість», – вважає він
Натомість неналежне, недбале, халатне виконання своїх обов’язків лікарем – кримінально каране, каже юрист Осіпов. «Коли лікар об’єктивно за всіма ознаками знає або повинен знати про способи й методи лікування і діагностування, проте внаслідок халатності або навмисне не застосовував правильних методів лікування, внаслідок чого спричиняється шкода життю чи здоров’ю пацієнта. Дане діяння тягне за собою юридичну відповідальність», – стверджує він.
Отже, можемо зробити висновок: за медичну помилку лікаря не карають, адже він ПОМИЛИВСЯ, тобто не хотів, аби так вийшло.
Більше того, вважається, що лікарська помилка – це необхідність. Не було б лікарських помилок – не було б багатьох відкриттів, завдяки яким лікарі тепер знають, як лікувати ті чи інші хвороби.
«Лікарська помилка – це складова професійного ризику, який є невід’ємним у будь-якій професії, який дозволяє нам рухатися вперед, аналізувати факти», – каже Андрій Осіпов.
З ним погоджується і начальник обласного управління охорони здоров’я Ігор Ващенюк. «Право на помилку мусить бути. Коли будеш думати кожного разу при складних операціях, коли є високий ризик, що, не йти на операцію?» – міркує медик.

Як розібратися?
Одна з основних небезпек для українського пацієнта і криється у неможливості відрізнити цю саму помилку від халатності.. Адже на практиці більшість лікарських невдач не оприлюднюються і навіть не фіксуються.
Начальник облуправління охорони здоров’я Ігор Ващенюк каже, що в Україні немає можливості аналізувати й обговорювати лікарські помилки: «У всіх країнах, і в нас мало б так бути, так колись і було, що лікарські помилки обговорювалися широко. Я був в США на стажуванні, то в них там є анонімний сайт, де лікар може написати, мовляв, у мене був такий випадок, я зробив помилку. Тому що треба вчитися. Тому що це помилка, діалектика. Хтось помиляється, а хтось на тому вчиться… На жаль, в нас немає того. В нас із кожної помилки намагаються зробити лікаря злочинцем. І значна кількість цих помилок десь розчиняються і не виносяться на суд Божий».
Ще один момент, який не дає змоги з’ясувати, чи винен лікар, – це так звана лікарська солідарність. У ній завжди підозрюють лікарів – мовляв, ясно, що ніхто з них не назве свого колегу винним. Адже ніхто, крім медиків, не може сказати, від чого померла дитина, якій напередодні зробили щеплення. І це природно, що батьки завжди будуть підозрювати лікарів у нечесності. А своєрідних медиків-суддів, висновкам яких би вірили, в Україні теж немає.
Це великий недолік, кажуть юристи, і ми самі це розуміємо, що у нас немає незалежного органу, де можна було б знайти правду. Такий орган, каже Андрій Осіпов, є наприклад в Італії: «Він називається Трибунал з охорони прав хворого. Орган, безперечно, правильний, оскільки до нього входять як юристи, так і медики. Самому юристу розібратися із питанням медичної помилки надзвичайно складно. І відділити зерно від полови, взнати, де правда, де неправда, буде дуже нелегко, тим більше в тих випадках, коли медичні працівники самі перешкоджають встановленню істини».

«Ты сама и виновата, а никто не виноват»
Медики кажуть, вся біда переважно в тому, що медицина наша бідна-пребідна, обладнання зношене, а пацієнти безвідповідальні.
Такої думки зокрема дотримується начальник міського управління охорони здоров’я Федір Кошель.
«Найбільше шкодить людина сама собі, – каже він. – Але це не сприймається як помилка з її наслідками. От прийшла людина запізно до лікаря. Вже змазана вся картина. Або дещо приховала, не схотіла сказати – і лікар не зможе правильно визначити діагноз. Чия більша тут вина?»
«Відповідальність повинна бути обопільна. Пацієнт зобов’язаний думати так: це моє здоров’я, моя відповідальність за здоров’я. Лікар мені тільки допомагає, він надає мені послугу», – розмірковує Кошель.
Ще один аргумент, яким лікарі пояснюють свої помилки, – це нетиповий перебіг багатьох хвороб, що особливо почастішав у сучасних людей.
«Зараз так помінявся імунний стан людини, що те, що було 5 років тому, – пневмонія, виразка – зараз дає зовсім іншу картину, – пояснює Кошель. – Так само щеплення в дітей. Так антигенна структура міняється, що може зовсім по-різному протікати той процес. І дуже важко визначити, у чому справа».
Федір Кошель каже, що державна медицина фінансується державою на відсотків 40-50 від потреби. «Тобто є в нас протоколи лікування, обстеження, і щоб під все це дати, нам треба в два рази більше коштів, можливо, в два з половиною більше, до трьох», – розповів він. Відтак, це теж – причини поганого лікування, запевняють лікарі. Пацієнт не доплатив, картина обстеження вийшла неповна, діагноз встановили неправильний і лікування призначили не те. «Тут лікар і установа – заложники системи», – каже Кошель.
«В установі є один сучасний стерилізатор, а треба 5, – наводить приклад Кошель. –Наприклад, часу не було простерилізувати інструментарій, і не встигають, і десь там не достерилізували. Лікар скаже: вибачте, мені потрібно, щоб було два стерилізатори, а був тільки один, а другий вибило чи перегоріли пробки, і не змогли забезпечити весь цей процес, який потрібен на той період. Чи не було скальпеля тоненького, який міг би розріз тонкий зробити, а був пощерблений, який вже давно пора списати. Але нового не дають, і ми мусимо цим користуватися, бо людям треба надавати допомогу». У такому випадку, стверджує Федір Кошель, відповідальність за шкоду нестиме не лікар, а установа, тобто штраф платитиме установа.
Це особливо ускладнює ситуацію у наш час, продовжує він, коли все більшого розповсюдження набуває, за словами Кошеля, явище доказової медицини, коли будь-який діагноз мусить бути доведений інструментальними методами. Це колись лікар інтуїтивно використовував свої завдання. «Зараз у нашому прагматичному світі це не проходить, тому що все, як кажуть, пішло на потік, на юридичні взаємовідносини, права, відповідальність, – роздумує Федір Кошель. – Я, може, й поставив діагноз: знаю суб’єктивно, і досвід є. Але я його мушу довести інструментальними методами. Повинні бути підкладені аналізи відповідні, фотографії – флюорографія, УЗД, комп’ютерна діагностика тощо. Тобто все повинно відповідати. Бо прийде прокурор і скаже: «Недообстежений. Чому? Яке ти мав право поставити діагноз?» Скажу, я довго працюю. Ні, це вже не проходить. Це вже адвокати, юристи використають проти того лікаря».
От звідси багато наших проблем, каже Кошель.
Однак, не секрет, що нинішні медики можуть знайти і знаходять способи заробляти гроші. Вони і благодійні внески придумали, і біологічно активні добавки продають, і бонуси за продаж певних препаратів отримують, і аптеки повідкривали прямо у відділеннях, до того ж приватну практику нерідко мають. Зрозуміло, що це усе – не від нестримного бажання допомагати хворим.
«Багато авторів, які обговорюють лікарські помилки, вказують на одну особливість, – каже з цього приводу Андрій Осіпов. – У той момент, як медицина стала бізнесом, комерцією, почастішали лікарські помилки…»

Де шукати правду?
За результатами опитування, яке провело серед своїх читачів інтернет-видання «Волинські новини», 62% людей у випадку, якщо медики нашкодили їх здоров’ю чи здоров’ю їх рідних, нікуди не скаржаться. 34% – «Бо знають, що нічого не доб’ються», 28% – бо не знають, кому скаржитися». Ще 14% з опитаних стверджують, що раніше скаржилися, але нічого не добилися.
І тільки 4% опитаних людей сказали: «Ні, мене і моїх рідних завжди лікують якісно».
Виявляється, скаржитися, згідно з вимогами законодавства, можна в адміністрацію лікувального закладу, в управління охорони здоров’я, або ж – у прокуратуру.
До речі, щодо скаржників, які приходять у міське управління охорони здоров’я, то, за словами Федора Кошеля, переважна більшість скарг стосуються матеріальної допомоги на лікування. «Якщо, наприклад, із тисячі заяв, які надходять, – каже медик, – то на лікаря чи ненадання лікування скаржаться одиниці. У такому масиві це абсолютно не робить погоди».
У прокуратуру, виявляється, теж скаржаться, але теж небагато. Однак усі скарги, що стосуються якості надання медичних послуг, каже прокурор Луцька Олексій Решетник, із прокуратури направляють в обласне управління охорони здоров’я.
Адже у прокуратурі немає спеціалістів, які б змогли перевірити справу. Якраз в управлінні охорони здоров’я такі є – тут, за словами Решетника, створюють комісію, проводять перевірку і роблять висновок.
Про ці висновки, запевняє прокурор, потім повідомляють їм, а вже прокуратура приймає рішення, чи є тут підстави порушувати кримінальну справу.
«Щоб порушити кримінальну справу, потрібен висновок лікарів про те, наприклад, що людині завдано шкоду, через що наступила смерть», – каже Решетник і додає, що за 5 років, упродовж яких він є прокурором Луцька, кримінальних справ щодо медичних працівників, коли йшлося про якість їхніх послуг, не відкривали.
Однак Решетник запевняє: незважаючи на те, що прокуратура переадресовує скарги в профільне управління, сенс скаржитися саме сюди є. Адже ті скарги, які йдуть через прокуратуру, ставляться на контроль. «Тобто управління охорони здоров’я повинне нам повідомити про результати перевірки», – каже прокурор. І тут вже не пройде звичайна відписка, якою могли б обмежитися медики, якби пацієнт поскаржився напряму в управління.
Щодо кількості звернень, то, каже Решетник, їх небагато – 2-3 на рік.
Начальник обласного управління охорони здоров’я Ігор Ващенюк підтвердив, що такі скарги їм надходять і з прокуратури, і від самих пацієнтів чи їх рідних, і назвав кількість – близько 20 за рік з усієї області.
«По кожній скарзі призначається комісія з виїздом, вивчається справа, потім відповідно накладаються якість стягнення чи не накладаються», – повідомив Ващенюк.

Пацієнт – не споживач?
Пацієнти – споживачі медичних послуг. Тож логічно було б вважати, що шукати правду вони можуть і в управлінні у справах захисту прав споживачів. Виявилося, що таки можуть, але далеко не у всіх випадках.
Головний спеціаліст цього управління на Волині Людмила Мамченко каже, що Закон України «Про права споживачів» регулює відносини між споживачами та надавачами послуг саме ПЛАТНИХ.
А, як відомо, медицина у нас безплатна. Тому контролюють у цьому відомстві переважно стоматологів і тих, хто надає послуги комп’ютерної діагностики.
Мало того, в управлінні у справах захисту прав споживачів сказали, що саме якість послуг вони не контролюють, оскільки це не є компетенцією управління.
Тут стежать за тим, чи є вся необхідна інформація для пацієнта, зокрема прайс, рекомендації, чи всі інформаційні стенди є в установі, чи є книга скарг, чи є інформація про всі контролюючі органи, куди пацієнт може поскаржитися. Також спеціалісти управління контролюють укладення договорів між установою і пацієнтом, видачу квитанцій тощо.
«Наше управління взагалі не уповноважене проводити будь-яких експертиз, в тому числі і медичних. Для того є відповідні органи», – заявила Мамченко.

Голос волаючого в пустелі
Один з випадків скарги на дії лікарів кілька місяців тому набув поширення у волинській пресі.
Нагадаємо, тоді лучанка Наталія Піантковська, обурена тим, що, як стверджує вона, лікар-гастроентеролог дитячої поліклініки не допомогла її дитині, якій болів живіт, поскаржилася спочатку начальникові міського управління охорони здоров’я Федору Кошелю і, отримавши його відповідь, виклала свою історію на сторінках ЗМІ.
При цьому, переконує мама, її дитині не допомогли – і як результат стан хлопчика погіршився. Каже, лікуються ще до цього часу. У листі до Кошеля мама вимагала покарати лікарку: провести службове розслідування щодо поведінки гастроентеролога Ольги Мельничук, оголосити їй догану, позбавити премій.
Однак у листі-відповіді начальник управління повідомив скаржниці, що фактів «зухвалості, наглості, хамства» виявлено не було, проте керівництво закладу таки зобов’язав звернути увагу лікаря «на необхідність неухильного дотримання вимог медичної етики та деонтології».
Та це маму не задовольнило, тому вона пішла далі: написала лист на ім’я депутата міськради, у якому просить втрутитись у ситуацію, зобов’язати начальника відділу охорони здоров’я Кошеля провести належне розслідування, зібрати пояснення інших, незаангажованих свідків події, покарати винних і розглянути по суті всі інші вимоги, зазначені у зверненні на ім’я Кошеля. При цьому мама не приховує, що хоче, аби лікарку покарали.
Піантковська вважає, що Мельничук «покривають», тому, каже сподівається, що це питання через депутата буде розглянуте на засідання міської ради, і буде прийняте справедливе рішення.
Такі випадки – швидше виняток, ніж правило. Лише одиниці зважуються «ворушити» справу, йти до правоохоронних органів і добиватися свого.
Нещодавно всеукраїнські ЗМІ облетіла звістка про те, що у Чернігівській області медичного працівника судили і навіть винесли вирок – позбавлення медичної практики на чотири роки і 70 тисяч гривень за завдання моральних збитків. Йдеться про акушерку, через неналежне виконання професійних обов'язків якої померла породілля. Після успішних пологів почалася кровотеча, яку медики не помітили.
Нечисленність таких випадків зумовлена і тим, що справу медика тяжко довести до суду, та тим, що ми, пацієнти, часто не знаємо своїх прав, і медики від цього лише виграють.
До речі, в Україні і досі немає закону про права пацієнта. Хоча проект його є. Про нього каже юрист Андрій Осіпов: «Закон не є поганим, говорить про основи медицини, про приватну медицину, про державну медицину, про способи реагування на випадки обмеженої і повної відповідальності. Тобто такий закон для України потрібен. Він буде відповідати сьогоденним реаліям».

* * *

Навіть якщо станеться диво, і цей закон приймуть, чи покращаться нарешті взаємини між лікарем і пацієнтом, чи зможуть вони домовлятися, розуміти один одного і робити, зрештою, одну справу. Швидше за все, для цього потрібні інші лікарі, зовсім інша медицина, зрештою, зовсім інша країна.
Проблема, ймовірно, навіть не у наявності чи відсутності законів, а значно глибше – у площині моральній. Медики, покинуті у свій час державою напризволяще, навчилися «виживати» по-іншому. Звісно, допомагали їм у цьому пацієнти: спочатку квітами і цукерками, тепер допомагають грішми.
Один місцевий медик у часи скрути і безгрошів’я 90-років сказав: «Мені плювати, хто мені платить за роботу, – держава чи хворий. Я відпрацював – і хочу отримати плату. А не платять – то так і працюватиму».

Ірина НЕСТЕРОВА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---