Анастасія Гайдукевич: «Усі проблеми з декомунізацією музеїв – через неправильне трактування закону»
Показати історію України без прив’язки до Російської імперії та Радянського Союзу, у складі яких вона була, – непросте завдання для музейників. Як треба проводити реекспозицію в музеях, зважаючи на декомунізаційний пакет законів, - розповідає завідувач відділу музейної справи Українського інституту національної пам’яті Анастасія Гайдукевич. Детальніше про це йдеться у матеріалі щотижневика Волинські Новини від 30 червня (№22).
– Нині маємо невеселу ситуацію у музеях, пов’язану з декомунізацією. Експозиції краєзнавчих та історичних музеїв містять багато цитат комуністичних ідеологів, перекручених історичних фактів, лексики радянського періоду. Самі підходи до організації виставок та екскурсій – шаблонні.
– Річ у тім, що проблема нині полягає не лише в червоних експозиціях і радянських підписах, а й у мисленні працівників старшого покоління. А також у перекрученому трактуванні закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Маємо приклади, коли зі сталої експозиції, створеної ще у 1970-1980-х роках, виривають частини, змінюють текст і фото, додають іншу інформацію. Наприклад, про Голодомор, репресії чи національно-визвольну боротьбу, порушуючи тим самим логіку та естетику експозиції.
– У деяких працівників музеїв є багато острахів, пов’язаних із декомунізацією. Трапляється немало комічних випадків, які стосуються того, як люди сприймають декомунізацію і як реалізовують закон. Що робить музейний відділ Інституту, аби запобігти неправильному його трактуванню?
– Намагаємося контактувати з національними музеями, які пов’язані з історією ХХ століття. Співпрацюємо з Управлінням музейної справи та культурних цінностей Міністерства культури, разом відвідуємо музеї у регіонах, аби зрозуміти, який насправді вони мають вигляд по всій Україні. Нам бракує людей та ресурсу, тому поки що зупинилися на історії XX століття. Колосальні проблеми зі шкільними музеями. Це окремий великий пласт, на який довгий час ніхто не звертав уваги. А це 4500 музеїв по всій Україні. Половина з них спеціалізується на ХХ столітті, 80 відсотків пов’язані з Другою світовою війною. Усі ці музеї було створено у 1970-80-х роках, тому всім ясно, яким чином там побудована експозиція. Наш відділ опікується створенням нових музеїв. Це, наприклад, Музей Героїв Небесної Сотні Майдану. Також у Києві буде створено Музей тоталітаризму. Наразі його назва умовна. Тут можна буде частково зберігати пам’ятники та пам’ятні дошки, які було встановлено в радянський час.
– Нині з’явилося багато міфів, пов’язаних із декомунізацією. Не розуміючи закону, дехто прагне знищити пам’ятки та музейні експонати, створені в радянський час...
– Для того щоби після ухвалення закону не було нищення експозицій, почали проводити моніторингову роботу. Торік намагалася відвідати якомога більше таких музеїв, аби на власні очі побачити, який саме вигляд мають експозиції. Більшість музеїв зробили їх в 70-80-х роках. Є такі, які провели реекспозицію в середині 90-х. Музей у Кіровограді завершив її у 2000-х роках. Він може похвалитися новітнім виставковим обладнанням, презентувати експонати зі спеціальним освітленням. Але проблема полягає в іншому. У нас, на жаль, неповне розуміння та знання про історію ХХ століття. Хай як дивно це звучить після стількох років незалежності, але це так. Залишилася радянська система мислення. Якщо з’являється закон, то ми відразу біжимо його впроваджувати, не вникаючи в суть. У результаті маємо не дуже приємні приклади, коли музеї на своїх діаграмах, присвячених Другій світовій війні, на пілотках військових замальовують зірочки. Це абсурдно. І коли їх запитуєш, навіщо це роблять, то відповідають, що так проводять декомунізацію. Якби добре читали закон, то таких казусів не виникало б. Адже там є пункт, де вказано, що музейні експонати не підлягають закону про декомунізацію, а фонди, які є у музеях, підлягають збереженню. Це не означає, що не треба змінювати експозицію. Так, її потрібно змінювати, але усі експонати мають бути збережені. У кожного є своя історія. Працівники музею мають пояснювати, чому були такі експонати, чому таке подання історії і чому так, а не інакше, побудовано музейну експозицію. Усі музеї, які було створено в радянський період, виконували найголовнішу функцію – ідеологічну, а не функцію збирання. Проблема в тому, що й донині вони її виконують.
– Що мають робити працівники, аби люди відвідували музеї?
– Мені дуже хотілося б, аби перед тим, як проводити реекспозицію, працівники музеїв зрозуміли своє основне завдання. Аби знали, що хочуть донести до відвідувача, яка аудиторія музею і на кого треба орієнтуватися. Зазвичай музеї не звертають увагу на аудиторію, не цікавляться останніми світовими тенденціями у цій галузі та не відвідують семінарів. А ще у нас є проблеми із новим поколінням музейників. Частина молодих людей, які приходять працювати в музеї, не витримують більш як три роки і йдуть на інші роботи. А якщо й залишаються працювати у музейній справі, то десь за кордоном. Адже тут у них немає можливості реалізуватися. Молодий працівник залишає свої амбіції і припиняє їх реалізовувати в українських музеях. От і виходить, що музейна справа дуже тиха, в ній неймовірна кількість цікавих об’єктів, але про цей аспект ніхто не знає. Відвідувачів треба зацікавлювати. Варто розуміти й те, що вони не підуть учетверте до музею. І проблема не у відвідувачах, а в музеях, які доносять інформацію. Бо виходить, що у нас роблять реекспозицію нашвидкуруч. До старої експозиції, яка була змістовною, але застарілою, вставляють інші тексти та фотографії, залишаючи старе фонове забарвлення. Така експозиція не виконує свого завдання. Вона залишає візуальний ряд забарвлення від попередньої. Навіть якщо позмінювати підписи й говорити, що це не рятівники, а карателі, то у пам’яті це не залишиться, а відкладеться те, як це оформлено. Музейникам на це треба дивитися не своїми очима, а очима відвідувача, і робити все для того, аби люди хотіли йти до музею, аби їм було цікаво.
Лілія БОНДАР
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
– Нині маємо невеселу ситуацію у музеях, пов’язану з декомунізацією. Експозиції краєзнавчих та історичних музеїв містять багато цитат комуністичних ідеологів, перекручених історичних фактів, лексики радянського періоду. Самі підходи до організації виставок та екскурсій – шаблонні.
– Річ у тім, що проблема нині полягає не лише в червоних експозиціях і радянських підписах, а й у мисленні працівників старшого покоління. А також у перекрученому трактуванні закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Маємо приклади, коли зі сталої експозиції, створеної ще у 1970-1980-х роках, виривають частини, змінюють текст і фото, додають іншу інформацію. Наприклад, про Голодомор, репресії чи національно-визвольну боротьбу, порушуючи тим самим логіку та естетику експозиції.
– У деяких працівників музеїв є багато острахів, пов’язаних із декомунізацією. Трапляється немало комічних випадків, які стосуються того, як люди сприймають декомунізацію і як реалізовують закон. Що робить музейний відділ Інституту, аби запобігти неправильному його трактуванню?
– Намагаємося контактувати з національними музеями, які пов’язані з історією ХХ століття. Співпрацюємо з Управлінням музейної справи та культурних цінностей Міністерства культури, разом відвідуємо музеї у регіонах, аби зрозуміти, який насправді вони мають вигляд по всій Україні. Нам бракує людей та ресурсу, тому поки що зупинилися на історії XX століття. Колосальні проблеми зі шкільними музеями. Це окремий великий пласт, на який довгий час ніхто не звертав уваги. А це 4500 музеїв по всій Україні. Половина з них спеціалізується на ХХ столітті, 80 відсотків пов’язані з Другою світовою війною. Усі ці музеї було створено у 1970-80-х роках, тому всім ясно, яким чином там побудована експозиція. Наш відділ опікується створенням нових музеїв. Це, наприклад, Музей Героїв Небесної Сотні Майдану. Також у Києві буде створено Музей тоталітаризму. Наразі його назва умовна. Тут можна буде частково зберігати пам’ятники та пам’ятні дошки, які було встановлено в радянський час.
– Нині з’явилося багато міфів, пов’язаних із декомунізацією. Не розуміючи закону, дехто прагне знищити пам’ятки та музейні експонати, створені в радянський час...
– Для того щоби після ухвалення закону не було нищення експозицій, почали проводити моніторингову роботу. Торік намагалася відвідати якомога більше таких музеїв, аби на власні очі побачити, який саме вигляд мають експозиції. Більшість музеїв зробили їх в 70-80-х роках. Є такі, які провели реекспозицію в середині 90-х. Музей у Кіровограді завершив її у 2000-х роках. Він може похвалитися новітнім виставковим обладнанням, презентувати експонати зі спеціальним освітленням. Але проблема полягає в іншому. У нас, на жаль, неповне розуміння та знання про історію ХХ століття. Хай як дивно це звучить після стількох років незалежності, але це так. Залишилася радянська система мислення. Якщо з’являється закон, то ми відразу біжимо його впроваджувати, не вникаючи в суть. У результаті маємо не дуже приємні приклади, коли музеї на своїх діаграмах, присвячених Другій світовій війні, на пілотках військових замальовують зірочки. Це абсурдно. І коли їх запитуєш, навіщо це роблять, то відповідають, що так проводять декомунізацію. Якби добре читали закон, то таких казусів не виникало б. Адже там є пункт, де вказано, що музейні експонати не підлягають закону про декомунізацію, а фонди, які є у музеях, підлягають збереженню. Це не означає, що не треба змінювати експозицію. Так, її потрібно змінювати, але усі експонати мають бути збережені. У кожного є своя історія. Працівники музею мають пояснювати, чому були такі експонати, чому таке подання історії і чому так, а не інакше, побудовано музейну експозицію. Усі музеї, які було створено в радянський період, виконували найголовнішу функцію – ідеологічну, а не функцію збирання. Проблема в тому, що й донині вони її виконують.
– Що мають робити працівники, аби люди відвідували музеї?
– Мені дуже хотілося б, аби перед тим, як проводити реекспозицію, працівники музеїв зрозуміли своє основне завдання. Аби знали, що хочуть донести до відвідувача, яка аудиторія музею і на кого треба орієнтуватися. Зазвичай музеї не звертають увагу на аудиторію, не цікавляться останніми світовими тенденціями у цій галузі та не відвідують семінарів. А ще у нас є проблеми із новим поколінням музейників. Частина молодих людей, які приходять працювати в музеї, не витримують більш як три роки і йдуть на інші роботи. А якщо й залишаються працювати у музейній справі, то десь за кордоном. Адже тут у них немає можливості реалізуватися. Молодий працівник залишає свої амбіції і припиняє їх реалізовувати в українських музеях. От і виходить, що музейна справа дуже тиха, в ній неймовірна кількість цікавих об’єктів, але про цей аспект ніхто не знає. Відвідувачів треба зацікавлювати. Варто розуміти й те, що вони не підуть учетверте до музею. І проблема не у відвідувачах, а в музеях, які доносять інформацію. Бо виходить, що у нас роблять реекспозицію нашвидкуруч. До старої експозиції, яка була змістовною, але застарілою, вставляють інші тексти та фотографії, залишаючи старе фонове забарвлення. Така експозиція не виконує свого завдання. Вона залишає візуальний ряд забарвлення від попередньої. Навіть якщо позмінювати підписи й говорити, що це не рятівники, а карателі, то у пам’яті це не залишиться, а відкладеться те, як це оформлено. Музейникам на це треба дивитися не своїми очима, а очима відвідувача, і робити все для того, аби люди хотіли йти до музею, аби їм було цікаво.
Лілія БОНДАР
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 2
Лучанка
Показати IP
2 Липня 2016 12:38
Тобто зараз дітям будуть вбивати в голову історію, в котрій не було спільних з росіянами сторінок? НЕ було радянської України, котра виглядала привабливіше, ніж ця , що є зараз...Може соромно показати правду дітям? Показати , що будувалося для людей у криваві радянські часи і що маємо зараз... Навіщо брехати дітям? Брехати про нових героїв, котрих спочатку носять на руках і прирівнюють за життя до святих мучеників, А потім збирають підписи, щоб відібрати звання "Герой УКраїни"? Чи є нові герої героями? І чи слід забувати героїзм наших батьків і дідів? Може не потрібно руйнувати і забувати все це добре, що було? А воно БУЛО!!! Який би там В'ятрович не намагався перекрутити історію на свій лад, люди ще мають СВОЮ пам'ять. І чому хтось садовить себе на небесі і рахує, що тільки він один знає ІСТИНУ! Лише він знає ПРАВДУ ІСТОРІЮ, І цю свою правду нав'язує всім.
так так
Показати IP
2 Липня 2016 19:14
Усі проблеми з декомунізацією музеїв - через те, що до влади прийшли переписувачі історії.
На Камінь-Каширщині попрощалися з Героєм Василем Цапом
Сьогодні 16:33
Сьогодні 16:33
На Волині п’яний мотоцикліст виїхав на зустрічну та влетів у КІА: пасажирка отримала травми, а водія оштрафували
Сьогодні 16:05
Сьогодні 16:05
У волинському селі за 20 тисяч продають будівлю ФАПу
Сьогодні 15:09
Сьогодні 15:09
Розстріл поліцейських на Вінниччині: прокуратура перевіряє причетність двох військових
Сьогодні 14:41
Сьогодні 14:41
Луцьк попрощався із загиблим захисником Андрієм Головачовим
Сьогодні 14:13
Сьогодні 14:13
.jpg)
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.