USD 39.00 39.40
  • USD 39.00 39.40
  • EUR 39.25 39.50
  • PLN 9.71 9.93

Трамп як «чарівний пендель», - думка

20 Січня 2017 17:57
У кожного так бувало: зміни у житті ніби й назріли, але зробити зусилля, аби відірвати своє м’яке місце від дивану, все не виходить. Та раптом стається таке грандіозне ЩОСЬ (у кожного своє), що миттю вибиває тебе із зони комфорту і ставить перед вибором: «міняйся або згинь». Як обрання Дональда Трампа може послужити подібним каталізатором змін всепланетного масштабу – і для України теж, розмірковує блогер, кандидат економічних наук, фахівець із бізнес-планування Тарас Шотік, пише IA ZIK.

Нагадаємо, інавгурація 45-го президента Сполучених Штатів Америки Дональда Трампа відбудеться сьогодні. Урочистості триватимуть 3 дні, але саме в п'ятницю Трамп буде приведений до присяги, виступить з промовою і візьме участь у традиційному параді.

Про причини перемоги Дональда Фредовича говорено-переговорено, та часто вітчизняні коментатори ігнорують одну річ: сила Трампа в тому, що за шаром легковажного популізму насправді ховаються тези, які дуже важко оскаржити за фактом.

Давайте придивимось до них ближче:

1) Китай, а не Росія – основний суперник США.

Без сумніву! Нинішня ворожнеча США та РФ має єдину «причину» – параною кремлівських гебістів. В реальності ж ці дві країни майже не мають значних точок дотику, у яких можна було всерйоз ворогувати. Товарообіг між ними становить просто непристойні +/- 5 мільярдів доларів, сфери впливу давно поділені і те, що Росія втрачає своїх традиційних васалів, заслуга майже винятково того, що нічого їм не здатна запропонувати, крім звірячого оскалу «узкого міра» (товарообіг між країнами всередині СНД вже не перший рік скорочується, хоч які «тайожні союзи» не створюй).

У свою чергу, Китай дійсно веде економічну експансію, спрямовану проти Заходу, та ще й за кошт самого Заходу. У хід ідуть промисловий шпіонаж, штучно занижений курс юаня для стимулювання експорту, кіберпіратство та навіть масштабні хакерські атаки. При цьому обсяг дешевого експорту до США, який знищує американських виробників, вже давно перемахнув за позначку 400 мільярдів доларів.

Понад те, зміцнивши збройні сили, КНР починає диктувати свої умови сусіднім країнам із позиції сили: захотіли насипати острів і звести на ньому військову базу в спірних водах – і зроблять це, подобається це комусь чи ні.

Фактично, тут ніякої революції не спостерігається: те, що пропонує Трамп, є лешень більш радикальною формою продовження політики Обами, який давно проголосив «поворот у Азію» і розглядав КНР як конкурента. Метою адміністрації Обами було не дати Китаю диктувати свої правила у регіоні, посиливши власні форпости: Японію, Південну Корею, союзний для США Тайвань, Філіппіни, тим самим «обсадивши» Китай, який гостро залежить від морських сполучень, своїми «блокпостами». Типу: «Ви контролюєте виробничі ресурси, але ми контролюємо торговельні маршрути».

У спічах же членів команди Трампа проглядається критика Обами не за його курс щодо Китаю, а за слабкість та половинчастість у його реалізації. Зокрема, нездатність допомогти Філіппінам у 2012 році вже призвела до того, що ця країна суттєво віддалилась від Америки, визнаючи Китай як більш сильного гравця у регіоні.

2) НАТО застаріло, а Європа мала б більше дбати про власну безпеку.

Наскільки ефективною можна вважати організацію, більшість членів якої десятиліттями ігнорують її Статут (зокрема, у частині мінімальної частки ВВП, витраченої на оборону)? Цікавий факт: італійська армія наразі має у своєму складі менше як 30 танків (неповний танковий батальйон), а, за інформацією «Більд» грізні колись «Люфтваффе» можуть підняти в повітря близько 80 боєготових винищувачів із понад 200 списочно наявних.

Що ж стосується «Брекзіту» та проблем Єврозони, то тут теж доводиться констатувати правоту Трампа. Маючи прекрасну потенційно ідею, євробюрократи примудрилися реалізувати її у найбільш ідіотський спосіб. Замість формувати європростір як такий, що спонукає до динамічного економічного розвитку, усуває бар’єри, євроліваки взялися за те, що вміють якнайкраще: формувати комісії та робочі групи, які мають регулювати, регулювати і ще раз регулювати.

Читаючи британські інтернет-форуми, стає зрозуміло, що до «Брекзіту» призвели не якісь глибокі тектонічні зрушення чи серйозний конфлікт інтересів, а банальне роздратування зарегульованістю всього і вся у ЄС. Хрестоматійний приклад: є норми, що регулюють допустиму кривизну огірків. А ще є норми, що якщо ви вирощуєте свиней, то зобов’язані купувати для них спеціальні гумові іграшки. Якщо не купите – дуже серйозний штраф. Словом, «застав дурня Богу молитись».

Як результат – дуже серйозне економічне відставання темпів росту економіки ЄС від тих же США. Де зараз світовий технологічний центр, чиї компанії коштують найбільше? Де розташовано інноваційні високотехнологічні бізнеси типу «Гугл», «Фейсбук», «Тесла», «Убер» (до речі, у ряді країн ЄС «Уберу» заборонено працювати, зокрема, у Франції)? Так, зараз це відставання лише намітилось, тому результати ще не дуже помітні, але кілька десятиліть у такому ж ключі дуже різко все змінять…

3) Захід сам винен у напливі біженців в Європу та розквіті ісламського радикалізму.

Обравши політику невтручання на догоду ліворадикальним «гуманістам», ЄС допустив появу поблизу своїх кордонів хронічно гарячої точки, бійні, у якій не видно кінця-краю і яка провокує появу мільйонів біженців, яких ще треба нагодувати і поселити, а частина із них взагалі приїздить із конкретною метою – вбивати «невірних».

Не минуло й 20 років, коли Європі загрожував значно менший наплив біженців внаслідок етнічних чисток у Косово. Проте тогочасним політикам вистачило волі втрутитись і вирішити конфлікт згідно зі своїми інтересами: таким чином, щоб розвести сторони і не допустити гуманітарної катастрофи із купою потенційних біженців. Це було зроблено за рахунок інтересів сербів? – Так. Цинічно? – Мабуть, проте вкрай ефективно.

Очевидно, якщо б Захід втрутився у сирійський конфлікт, як і обіцяв Обама, після використання Асадом хімічної зброї, не було б півмільйона вбитих, кількох мільйонів біженців і розрухи, яка слугує поживним середовищем для «розмноження» екстремістів. Були б кілька за фактом автономних анклавів – курдський, алавітський, сунітський. Мабуть, там час від часу траплялися б теракти, подібно як зараз у Іраку, але це вже точно обходило б Європу менше за все.

Спроби підтримувати демократію у країнах із пануючими агресивними віруваннями та культурою призводять тільки до сповзання цих країн у мусульманський тоталітаризм та анархію. Зважаючи на те, що у Єгипті, згідно з опитуваннями, більшість населення підтримує теракти 11 вересня 2001 року, чи багато користі Заходу (та і самому Єгипту) принесла цілком демократична перемога свого часу «Братів мусульман»? Якщо після терактів, у яких вдається вбити когось із ізраїльтян, у Палестині відбуваються багатотисячні вуличні святкування, то чи багато користі принесе там демократія? Власне, Трамп і формулює свою тезу саме так: чи не логічніше припинити носитися із демократією як дурень із писаною торбою і зрозуміти, що іноді корумпований диктатор є меншим злом, хоча б тому, що слугує намордником для сил, поруч із якими сам диктатор здасться просто душкою?

ЧАСИ ЗМІНЮЮТЬСЯ

Перемога Трампа, по суті, може стати передвісницею зламу політичної «моди» у західному світі. За останні десятиліття представники лівих сил, учасники студентських «ситих бунтів» 60-70-их, редактори контркультурних видань (те ж «Шарлі Ебдо»), активісти «зелених» рухів незчулися, як … самі стали елітою.

Як вони колись сприймали тогочасний політикум застарілим із усією його формалістичністю, краватками та християнським традиціоналізмом, так зараз і їх багато хто сприймає зашкарублими ретроградами, не адекватними сучасному світу із його новими викликами.

Борючись свого часу із диктатом «старих правил» та за свободу слова, ліваки породили … власний тоталітаризм, коли громадянин, що ризикне засумнівався в ефективності, наприклад, мультикультуралізму, має всі шанси стати у очах громадськості «фашистом». Борючись із традиційною релігією, породили власну псевдорелігію – т. зв. «толерантність» і т.д.

По суті, якщо Трамп вистоїть (для цього, думаю, йому достатньо просто не зробити якоїсь епатажної дурниці, через яку або отримав би імпічмент, або обнулив би власний рейтинг), тим самим легалізує нову повістку для країн Заходу. Він тут важливий саме не як особистість, а як прецедент – люди хочуть чути від політиків відповіді на питання, які їх турбують, навіть якщо вони комусь видаються неполіткоректними. Імовірно, досить скоро ми побачимо чимало нових політиків, які не боятимуться говорити про очевидні, та все ж відносно табуйовані теми: ідіотську міграційну політику ЄС, переслідування християн у ісламських країнах, диктат лівої ідеології у пресі тощо.

На боці зростаючої актуалізації тої повістки, яку пропонує Трамп – логіка розвитку процесів у світі. Яким би кумедним не здавався багатьом новий Президент США, які б штуки не відмочував у своєму Твіттері, просто заплющити очі і робити вигляд «Все добре, я в хатці» західний істеблішмент більше не зможе. Дисбаланси, як природні, пов’язані із зміною розстановки сил у світі, так і штучні (типу міграційної кризи) тільки наростають і це вже доконаний факт.

УКРАЇНА ПЕРЕД ВИБОРОМ

Якою конкретно буде політика Трампа щодо України, наразі не зрозуміло. Очевидно одне: якщо він стратег і «має зуб», у першу чергу, на Китай, то йому вигідна Росія як союзник або, як мінімум, як нейтральна держава. З іншого боку, скандал із хакерськими атаками на сервери демократів та чутки про наявність у Кремля на нього компромату змусять Трампа бути дуже обережним у зближенні із Кремлем (все ж таки, внутрішня повістка у США, вочевидь, переважає над зовнішньою).

Вже стало зрозуміло, яким є найближчий план команди новообраного Президента: із Росією варто миритися, але потрібно показати громадськості США, що це не поступки Америки, а вигідний торг. Як ціна вже була озвучена програма із обмеження ядерних озброєнь, що можна було б подати як дипломатичну перемогу. Чи піде на таке Росія? Наскільки ми можемо розуміти логіку Кремля, який має на руках єдиний козир у вигляду ядерної тріади, для Росії це неприпустимо.

Так чи інак, куди б не зайшли у перспективі ці переговори, Україні треба готуватися до різних сценаріїв. Перш за все, треба розуміти, що сидіти тихо, як мишка у нірці та імітувати виконання Мінська-2 більше, здається, просто не вийде. Тактика із затягування часу та «придністровізації» конфлікту, яка непогано працювала останні два роки, може просто не влаштувати нову адміністрацію у США, особливо якщо миритися із Росією з тих чи інших причин треба буде швидко (ескалація відносин із Китаєм, якась внутрішня криза, яку спробують відтінити дипломатичною перемогою, та мало там що!).

Перш за все – маємо підготувати власний конструктивний план, бо поки що позиція української дипломатії виглядала як серія «це для нас неприпустимо» і «цього ми не хочемо». Із командою Обами працювало, але є щось побоювання, що в команді Трампа запитають: «ОК, це не так і то не так, а чого ж Ви тоді хочете досягти?». Звісно, важко уявити собі, що Україну ось так просто поставлять перед фактом а-ля «Мюнхен-38» (ну не має Росія такої потуги, щоб її панічно боялися, як Гітлера свого часу). Проте маємо бути готовими не лише до консультацій, а й до щільного пресингу, маємо вже розуміти, на які поступки ми готові і яких хочемо від Росії, де є та «червона лінія», за яку не можна відступити.

А що ми робитимемо, якщо результати переговорів нас не влаштують? Чи готові ми до проведення референдуму про надання Донбасу статусу «окупованих територій» за кримським зразком і, тим самим, відмовитись від російського «троянського коня»? Чи готова суспільна думка, чи знайдуться голоси в парламенті? Чи готові ми до поновлення бойових дій? За які гроші створювати стратегічний резерв, як підготувати потенційну евакуацію підприємств і населення, якщо кацапня полізе далі? Всі ці питання потребують пошуку ефективних рішень, якщо хочемо зберегти державу.

Разом із тим, потенційні тектонічні зсуви у світовій геополітиці та економіці можуть створювати і шанси: якщо Трамп дійсно проголосить фактичну економічну війну Китаю, ввівши обіцяне мито, чому б Україні, вартість робочої сили у якій нижча, ніж у Піднебесній, не скористатися цим і не запропонувати західним бізнесам себе як «країну-фабрику»? Із нашим рівнем безробіття та низькими зарплатами – сам Бог велів!

Так чи інакше, Трамп просто прискорить те, що мало б статися уже давно: українці повинні навчитися думати власною головою – як еліта, так і громадяни. Останніми роками так склалося, що для нашої верхівки західні структури (а тим більше, американські) слугували таким собі аналогом верховної інстанції. Байден мирив Порошенка і Коломойського, реформа не буде вважатися успішною, доки її не похвалять на Заході тощо.

І на нижчому рівні – те ж саме. Будь-який чих у західній пресі в сторону України породжує такого масштабу #зраду, від якої довколаполітичну тусовку штормить пару тижнів (хрестоматійний приклад – заштатна газетка із США пише про розвал України), – це було топовою темою, мабуть, тижня, якщо не місяця. Треба буде вчитися думати своєю головою, друзі, інакше є ризик стати овечкою, яку цинічні дяді за свої інтереси продадуть на бойню.

Якщо ми не усвідомимо, що для власного виживання потребуємо консолідації суспільства, мобілізації всіх його ресурсів, створення ефективного державного управління, ризикуємо повторити долю сирійців, які так захопилися боротьбою одне із одним, що якось пропустили той момент, коли від того, за контроль над чим боролися, й каменя на камені не лишилося.

Словом, друзі, треба запасатися мудрістю та терпінням – ламати злочинні режими ми вже навчилися, тепер треба вчитися, як будувати сильну та динамічну державу. Світ змінюватиметься, отож, з’являться нові можливості. Дорогу здолає той, хто іде!
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus