USD 39.00 39.40
  • USD 39.00 39.40
  • EUR 39.25 39.50
  • PLN 9.76 9.94

Чи виживе Шевченків парк у Луцьку

31 Травня 2015 10:14
Лучани мають можливість проводити час у міському парку культури і відпочинку ім. Лесі Українки з пам’ятником у центрі. А ось Тарасового нема. Хоч у самісінькому серці Луцька на місці найдавнішого скверу збудували театр ім. Шевченка, а біля головного корпусу національного університету встановили один із найкращих пам’ятників Кобзареві.

І ось нещодавно зовсім випадково «Волинській газеті» стало відомо, що у місті над Стиром півстоліття тому заклали і парк Тарасові Шевченку. Ініціатором його створення став Олексій Добко – інтелігент-шістдесятник, пізніше – сподвижник Гельсінської спілки, один з найактивніших діячів Народного Руху України, тепер голова Ліги українських письменників ім. Павла Чубинського.

– Це було пам’ятного 1964 року, – пригадує Олексій Дмитрович. – Після смерті Сталіна й публічного засудження його культу стало вільніше і в Україні, інтелігенція заговорила про національні інтереси, на Західній Україні виникло кілька підпільних організацій, народився рух шістдесятників. Гучного розголосу набула конференція з питань культури та мови, яка напередодні у 1963 р. відбулася у Київському держуніверситеті. Тоді більше тисячі чоловік відкрито висловилися проти русифікації. У ті роки студенти й інтелігенція стали збиратися біля пам’ятника Тарасові Шевченку для публічного читання творів поета і критики тодішньої культурної політики. Звісно, розголос пішов усією Україною. Мені також хотілося долучитися до цього дійства.

І для того невдовзі трапилася зручна нагода. Українські національні прогресивні сили готувалися до відзначення 150-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка. Олексій Добко вирішив посадити Шевченківський парк. Місце обрав неподалік свого дому, по вул. Горохівській (тепер Баранова №№32-34). Деревця звозив із Волинської і Львівської областей, де бував у відрядженнях. Та їх було мало, тож звернувся по допомогу до працівників зеленого господарства. А напередодні 150-літнього ювілею обійшов усіх сусідів. Так толокою при підтримці зеленогосподарівців і посадили кількасот деревець різних порід. Як же тішилися, коли «Шевченків парк» випустив зелені листочки. Разом наглядали й підсаджували, берегли, привчали до цього своїх та чужих дітей. І Шевченків сквер став рости і набиратися сили.
А вже на осінь у Радянськім Союзі з’явився новий перший секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв, почалася так звана епоха застою і… репресії супроти української інтелігенції. Далі рядками Вікіпедії: «20 листопада 1964 р. – КДБ при Раді Міністрів УРСР звернув увагу вищого політичного керівництва України на «ідейну невитриманість» творчості письменників Євгена Гуцала, Володимира Дрозда, Валерія Шевчука. 24 серпня – 4 вересня 1965 р. – хвиля політичних арештів в містах України.

За звинуваченням в «антирадянській агітації та пропаганді» заарештували близько трьох десятків осіб із числа «шістдесятників» (Микола і Богдан Горині, Панас Заливаха, Святослав Караванський та інші). Липень-серпень 1967 р. – суди над львівською групою Українського національного фронту (УНФ). Григорій Прокопович, Іван Губка та Мирослав Мелень отримали по 6 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. Серпень 1967 р. – Львів. Арешт В’ячеслава Чорновола. 17 листопада його засудили на 3 роки позбавлення волі…»

Скверик Шевченка тим часом набирався сили

– Через 10 років тут вже красувалися розлогі плакучі верби, стрімкі свічі тополь, зацвіли липи, заясніли білокорі берізки, густо забуяли насадження кущів, – пригадує садівничий. – Працівники міської служби зеленого господарства, а серед них були директор Василь Малинчук, начальник служби Григорій Діброва, технік Надія Тоцька, виконроб Юлій Головацький з дружиною Галиною Петрівною та інші, обнесли сквер бетонним декоративним парканом типу Ростовцева та живоплотом, а міськсвітло встановило два світильники. З’явилися паркові лавки для татів і мам, дорослі облаштовували майданчики для дітлашні, у кронах дерев загніздилося співуче птаство…

Словом, сквер Тараса Шевченка ставав невід’ємним атрибутом міста, улюбленим місцем відпочинку його мешканців.

В Україні тим часом протистояння влади й інтелігенції не припинялося. Із Вікіпедії: «У січні 1968 р. журнал «Вітчизна» опублікував роман Олеся Гончара «Собор», у березні 139 чоловік, зокрема 26 працівників Академії наук звернулися до ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР та Президії Верховної Ради СРСР з протестом проти нової хвилі політичних репресій, а вже 6 травня голова КДБ СРСР Юрій Андропов «оцінив» роман Олеся Гончара «Собор» як «політично шкідливий твір, що пропагує елементи націоналізму і в спотвореному світлі зображує радянську дійсність», у серпні до Чехословаччини було введено війська. 5 листопада того ж року на Хрещатику у Києві здійснив акт самоспалення вчитель Василь Макуха (колишній в’язень сталінських таборів і вояк УПАі з с. Карова Сокальського р-ну Львівської обл.).

29 квітня 1969 р. голова КДБ СРСР Юрій Андропов надіслав спеціального листа до ЦК КПРС з планом розгортання мережі психічних лікарень і пропозиціями щодо їх використання для захисту державного і суспільного ладу. 23 вересня того ж року за розповсюдження «наклепницьких вигадок проти радянського державного та суспільного устрою» у Львові заарештовано Василя Величковського – єпископа УГКЦ, автора книги «Історія чудотворної ікони Божої Матері помочі».

17 листопада 1970 р. в Івано-Франківську розпочався судовий процес над учасником дисидентського руху Валентином Морозом, що спричинило хвилю протестів як в Україні, так і за кордоном.

5 січня 1972 р. у Чопі за звинуваченням в проведенні ворожої діяльності заарештовано підданого Бельгії, активного діяча «Союзу української молоді» Ярослава Добоша. У січні-травні у зв’язку зі справами Ярослава Добоша та «Українського вісника» були заарештовані Іван Світличний, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Зиновій Антонюк, Леонід Селезненко, Данило Шумук, Олександр Сергієнко, Микола Плахотнюк, Василь Стус, Надія Світлична, Леонід Плющ, Микола Холодний, В’ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Іван Гель, Ірина Калинець, Стефанія Шабатура.

29 січня 1973 р. за вироком Київського обласного суду правозахисник Леонід Плющ був направлений на примусове лікування в психіатричну лікарню спеціалізованого типу. 25 червня 1973 р. арештовано Валерія Марченка за написання ненадрукованих статей «Страшний якийсь тягар», «За караваном ідейності» та «Київський діалог» про занепад національної культури в Україні.

12 березня 1974 р. письменник Віктор Некрасов заявив в інтерв’ю кореспонденту газети «Нью Йорк Таймс», що йому відмовляють у публікації творів, доки він не візьме участі в кампанії засудження Олександра Солженіцина і Андрія Сахарова.

9 листопада 1976 р. у Київі заснована Українська громадська група сприяння виконанню Гельсинських угод (УГГ), до складу якої увійшли Микола Руденко (керівник), Олесь Бердник, Петро Григоренко, Іван Кандиба, Левко Лук’яненко, Мирослав Маринович, Микола Матусевич, Оксана Мешко, Ніна Строката, Олекса Тихий…»

До їхньої діяльності долучився і творець Луцького парку Шевченка Олексій Добко. «Гімн шістдесятників» він написав ще на початку шістдесятих: «Кріпись, Україно, хоч надто безсильна… В московськім підвладді ти вкрай знемогла…»

Всі ці роки парк Шевченка разом із його садівничим болісно переживав арешти Левка Лук’яненка, Мирослава Мариновича і Миколи Матусевича, Юрія Бадзьо, Василя Стуса… Вже й Брежнєв помер, але й за нового генерального секретаря ЦК КПСС Юрія Андропова репресії продовжувалися: «За дослідження «Етноцид українців в СССР» вироком Львівського обласного суду на 7 років тюрми суворого режиму та 5 років заслання засуджено Степана Хмару», заарештовано Голову Ініціативної групи захисту прав вірян і церкви в Україні Йосипа Терелю. Не стало й Андропова.

13 лютого 1984 р. на позачерговому пленумі ЦК КПСС Генеральним секретарем обрано Костянтина Черненка. 7 жовтня 1984-го після майже 2 місяців етапування у ленінградській в’язничній лікарні помер журналіст і правозахисник Валерій Марченко. Глибокий жаль і обурення з приводу передчасної смерті правозахисника висловили Державний департамент і президент США Рональд Рейган, а КГБ відповіло на це арештом голови Комітету захисту Української католицької церкви Василя Кобрина.

Помирає Костянтин Черненко, і на зміну йому (11 березня 1985-го) приходить Михайло Горбачов. І вже при його перебудовчому владарюванні 4 вересня 1985-го у таборі на засланні гине поет Василь Стус…

Страшна Чорнобильська аварія збурила українство з новою силою. Національний спротив став сміливим, постав Народний Рух України, а з ним – і незалежна Українська держава. Олексій Добко з новими силами і надією на добрі зміни долучається до політичного і громадського життя міста і Волині: його обирають депутатом міської ради, він проектує українські православні храми, пише книги, встановлює пам’ятники жертвам політичних репресій, ініціює створення Асоціації незалежних письменників ім. Павла Чубинського…

І вже після 187-го Шевченкового пам’ятоліття звертається до Луцької міської ради із депутатським запитом: «У з’язку з тим, що сквер по вул. Баранова (між №№32-34) посаджений в 1964 р. на честь 150-ї річниці з дня народження великого Сина України Т. Г. Шевченка в даний час знаходиться в запущеному стані, вислухавши думку сусідів, я прийшов до висновку, що для збереження скверу і подальшого догляду за ним в його центрі потрібно побудувати невелику, приблизно на 150-200 стоячих місць церкву УПЦ КП на кошти пожертвувань вірян. Список складу церковного комітету буде пред’явлено після згоди міської ради на її будівництво. Вулицю Філатова, яка обіймає з 3-х сторін згаданий сквер, слід буде перейменувати на Тарасів провулок». Запит датовано 16 серпня 1991 р..

А згодом розпочалося будівництво каплички, а відтак і церкви. Отець Павло, який очолив паству, сприйняв бачення садівничого парку про збереження його насаджень. Та спливав час, за будівничими клопотами вже не йшлося про збереження та відродження Шевченкового парку. Новий пастир УАПЦ отець Володимир, котрий прийшов на зміну попередникові, має своє бачення території. Взявся із молодечим ентузіазмом «наводити лад», підрізати і зрізати дерева… Вже й не зважав на поради, а відтак і образи творця Шевченкового парку й зачинателя справ церкви…

Якогось дня Олексій Дмитрович, не маючи розуміння настоятеля новозбудованого храму на честь апостолів Петра і Павла, зателефонував до редакції з проханням прийти і сфотографувати, як обрізують паркові дерева. Останні з уцілілих… І автор цих рядків, прихопивши фотоапарат, застав на місці кран і міських обрізальників дерев. Вони на прохання священика «приводили дерева у порядок». Важко назвати це богоугодною справою, хоч робилося це й з благими намірами. У мене від побаченого перехопило дух і закалатало серце: «А як же все це витримує Олексій Дмитрович Добко – знаний городянин, патріот і садівничий цих каштанів, лип, кленів, акацій!?..» Захотілося запитати у священика: «Отче, а де ж молитимуться птахи, коли всі крони пообрізуєте? Соловейки, шпаки, горобці, ластівки… Де зозулі куватимуть літа вашим прихожанам?..»

…Кран із робітниками, завваживши фотоапарат, швидко ретирувався, а священик, показуючи новозбудовану церкву, мовив: «А я знаю, хто вас попросив це зафотографувати…» Віддалік, не втручаючись у розмову, стояв сивий чоловік – ініціатор створення і Шевченкового парку, і православної святині… Сумно було усвідомлювати, що священик, люблячи Бога, церкву, нарід, не розуміє, що значить для тисячолітнього міста Шевченків парк. І… не хоче чи не може зрозуміти, що поруч нього є Хтось Більший, який розумом і руками люблячого українця спромігся спроектувати і втілити у життя Свій план – Парк в ім’я невизнаного українського пророка і церкву, де б за свого Пророка, кобзаря, поета, мислителя, будителя народу і будівничого нації «у сім’ї вольній новій» могли помолитися вдячні нащадки.

Шевченків парк – єдиний на всю Волинь. …І такий порізаний, такий «пострижений» вже у своїй незалежній Україні, як вся наша патріотична українська інтелігенція, національна історія всіма чужинськими режимами…

…Чи виживе Шевченків парк у Луцьку – це не питання Олексія Добка, видання і навіть не церковної громади зі священиком. Це питання міста, його престижу й історії. У дев’яностих місто спромоглося на пам’ятник Кобзареві. То чи ж стачить у нього духу відстояти, відродити, облаштувати належним чином і Шевченків парк, «узаконивши» його врешті всіма голосами депутатського корпусу, увівши до офіційних містобудівничих реєстрів, давши надію на майбутнє?

Ця частина Луцька вже розбудувалася і потребує навіть не стільки конфесійної церкви, як зеленої зони відпочинку для дорослих і дітей, лучан і гостей міста… Дитячих майданчиків, гойдалок, лавочок… Негайного втручання міського голови, управління архітектури, зеленбудівців, спонсорів, пам’яті, правди, сумління… Це не просто набір дерев, а парк спротиву і боротьби за українську державність… Він так задумувався, творився і має відбутися в історії та будучині міста.


На фото: залишки Шевченківського парку на вулиці Баранова; пам’ятник Великому Кобзарю в центрі Луцька
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 4
Анонім Показати IP 31 Травня 2015 10:56
Як що чесно, то проїзджаючи по вул БарановаЮ бачила тільки якусь калюжу, де гуляли качкиі гуси. Навіть подумати не могла, що то парк чи сквер.
А Показати IP 31 Травня 2015 12:24
А що хотіли, те і маєте.
Лучанка Показати IP 31 Травня 2015 23:11
З Святою Трійцею! Прогулювалась сьогодні біля цього скверу. Прибрано, зелена травичка покошена, дерева відновлюють свій ріст, дітки, чоловік 10, грали м'ячем. Покажіть світлини сьогодення!
Землячка Показати IP 2 Червня 2015 16:01
До будівництва храму вулицею страшно було пройти: збирались п"яниці, хулігани, а на деревах гніздились одні ворони.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus