Мурал і локація: нова робота Сергія Радкевича у Луцьку

Сергій Радкевич розпочав роботу над своїм новим розписом, і того дня дощ лив з ранку до вечора. Наступного дня – спека. Подумалося мимоволі: «Важко бути графітчиком. Ой, ще на драбину треба лізти! А фарби – то хімія…»

Сергій працював протягом чотирьох днів по 12 і більше годин. Мимо гудів міський транспорт, проходили перехожі. З вікон маршруток виднілися зацікавлені обличчя людей, які реагували на процес народження нового луцького муралу – округлені очі у подиву, захваті, сумніві. Пішоходи стишували ходу, дехто зупинявся і спостерігав за процесом.

Вулиця, де працював Сергій, - одна з найактивніших: поряд - Луцька міська рада, трохи далі - центральна пішохідна вулиця Лесі Українки, а стіна належить Волинському обласному академічному театру ляльок.Розмовляли ми з Сергієм у паузі між двома днями роботи. Художник у робочому одязі, пальці у фарбі, втомлений наприкінці одного з днів праці. Стартом для розмови стала нова робота Сергія у просторі Луцька, а жанр інтерв’ю дав свободу максимальної суб’єктивності думок.Фото Сергія Радкевича від Влодко Кауфмана

Та спершу – стисле творче резюме Сергія Радкевича. Народився в 1987 році у Луцьку. Закінчив Львівську національну академію мистецтв, відділення монументального живопису. Працює в техніках монументального розпису (мурал), стріт-арту, живопису, графіки, інсталяції. Один із організаторів стріт-арт фестивалю BLACK CIRCLE FESTIVAL (2010, 2011). Засновник першої на Волині резиденції «GRANNY HALL»(c. Самійличі, 2012). ФіналістPinchukArtCentre Prize, володар ІІ Спеціальної премії за проект «Євхаристія» у інтер’єрі Бесарабського ринку у Києві (2011). Учасник проекту «NEW EXPLORES» французького телеканалу Canal+, фільму про український стріт-арт. Учасник міжнародних іконописних пленерів у Замлинні (Україна). Ікона, яку намалював художник, зберігається у ватиканському соборі Святого Петра.Живе і працює у Львові. Багато подорожує і працює за кордоном. Нещодавно повернувся із Франції, де брав участь у мультикультурному арт-проекті «Береги Європи» в рамках Євро-2016. Автор численних персональних проектів та учасник групових мистецьких подій. Протягом останніх років Сергій розробляє одну з найоригінальніших стріт-арт концепцій в українському контексті, поєднуючи сакральні елементи з свободою вираження стріт-арту. Мурал Сергія Радкевича із серії «Упокій», присвячений загиблим на Майдані, є у центрі Луцька біля будівлі МВС.

Мурал, над яким ти зараз працюєш, є другим твоїм «офіційним» у Луцьку. Яка його тема? Яке завдання було перед тобою як його автором?

Проект зініціювала Луцька міська рада, яка мала намір зробити подарунок нашим друзям-полякам із Любліна. Вони вже давно співпрацюють, і хотіли якимось чином це показати і зафіксувати як арт-проект. Звернулися до Володимира Марчука (голови Волинської організації Національної спілки художників України), а він порекомендував мене. Мені це стало цікаво, і я вирішив спробувати. Але попередив, що готовий через особисті інтерпретації та власний погляд все це робити, без кітчу. Я надіслав декілька ескізів. Вони сказали: «ОК». Потім були виділені кошти. Місця пропонував я, і їх було декілька. Врешті, саме ця локація виявилася дуже вдалою, на мою думку, бо має влучну концептуальну прив’язку до будівлі лялькового театру. Луцьк і Люблін мають давні дружні зв’язки. В Любліні я бував неодноразово, тому використана актуальна символіка міст.

Мурал, графіті, розпис, стінопис… Існує якась конфронтація термінів? Чи це є одне й те саме? Бо хочеться ясності у визначеннях.

Терміни відносні. Стріт-арт враховує усе те, що є на вулиці. Графіті і мурали змінюють один одного у тренді, раніше вживався графіті, тепер в тренді мурал. В академії ми оперували терміном «розпис». На мою думку, графіті зазвичай створюють люди, які не мають освіти. Це моє таке суб’єктивне визначення, як я це явище бачу. Сучасний розпис – це спільна праця замовника і художника. Мурал – це дуже особисте, це щось своє.

Яким чином ти досліджуєш середовище, в яке збираєшся втрутитися своєю роботою? Прораховуєш ефект від своєї інтервенції?

Я живу у стріт-арті вже 15 років. Поняття «вулиця» для мене – живий організм. Середовище мені завжди цікаве. Нова колірна пляма має врізатися адекватно, або навпаки – вирізнятися з того середовища. Середовища бувають дуже різні. Буває таке, що не варто інколи у нього вписуватись, варто робити дисонансні штуки. У мене насправді багато таких робіт. Одна з них – у селі Поповичі, де проводився проект «Форт Місія», десь 2013 чи 2014 рік. Там був величезний фестиваль, і на старому колгоспному приміщенні було намальовано розпис на сакральну тему. Згодом місцевий священик піднімав велику бучу, одну роботу навіть він тоді захляпав… Ця робота була відокремлена від фестивалю, між ними була значна відстань – кілька кілометрів. Та люди, які йшли на фестиваль, обов’язково минали цей розпис. Все те, що відбувалося тоді на фестивалі, працювало якраз максимально у тому контексті. Якби того фестивального «движу» не було, вона б так не «прозвучала» би. Дисонанс надав нового змісту роботі.Євхаристія у Бесарабському ринку

Саме таке враження дисонансу у мене було від твоєї роботи «Євхаристія» на Бесарабському ринку. Торгові ряди, овочі, фрукти, червоні помідори, і раптом – образи на арці під самою стелею. Я була шокована! Мимоволі у пам’яті спливла біблійна історія про вигнання торговців з храму, а ти привніс храм у торгівельний зал!

Початковий задум був пов'язаний з темою тайної вечері, прихованої трапези. Концептуальна прив’язка була до часів Голодомору, коли у підземних холодильниках ринку в умовах особливої секретності зберігалися підібрані на вулицях міста трупи померлих від голоду людей (на початку 1933 року в приміщенні Бесарабського ринку діяла судово-медична лабораторія Наркомату охорони здоров'я – прим. М.П.). Та потім я змінив концепцію – зараз там «Євхаристія» (євхаристія – таїнство причастя тілом і кров’ю Христовими – прим. М.П.). Реакція на роботу була адекватною, лише араби, які торгували там, були незадоволені.

Нещодавно відома письменниця Оксана Забужко написала гнівний допис «Вибачте, але ви сказилися!». Повернувшись після 2-місячного перебування в Бразилії до Києва, вона жахнулася 20-метровим черв’якам та рожевим фламінго на будівлях міста, асоціюючи їх з декором бразильських нетрів. І запитує, чи пасує мурал історичній забудові і чи доречні це мітки для будинку Косачів?

То її суб’єктивне враження після поїздки. Вона поглянула зі свого ракурсу – звідти, де вона була і звідки приїхала. Насправді, Київ вже зруйновано архітектурно, і питання муралу там взагалі нічого не вирішує.

Інша ситуація трапилася з муралами Івано-Франківська, що на відміну від численних київських «гламуризованих» настінних ілюстрацій представили мистецькі практики українських і зарубіжних художників, однак зіткнулися з нерозумінням з боку жителів міста. До міської влади навіть звернулися з петицією про їх ліквідацію…

Так, я знаю івано-франківську історію. Насправді, більшість людей, які проходять мимо мурала, навіть не задумуються про те, що це і як це. Робота повинна зачіпати, нести якусь емоцію. Але є такі міста, і я був здивований, де взагалі жодної реакції не було. От в Одесі було так. Я не знаю, про що люди думають, що візуальні штуки вже їх не дивують. Хоча, там мало фасадів і муралів зроблено менше, ніж у Луцьку. Коли я там працював, саме приїхав відомий графіті-художник Марат Морік з Сибіру, зробив цікаву роботу. Але… нікого з глядачів не було.Чи маєш ти досвід агресивного несприйняття твоїх робіт?

Більшість моїх робіт на сакральну тематику, коли я потрапляв у ті самі місця через рік, два чи навіть три, збереглися. Жодну роботу не замалювали.

Луцьк прихильно приймає нові мурали. Декорувати муралами однотипні стіни хрущовок – ідея, яка може оживити ці місця і надати їм сучасного вигляду. Та, на мою думку, табу на мурали повинно стосуватися ареалу Старого міста, заради збереження його архітектурного історичного обличчя. Як гадаєш ти?

Особисто у мене після праці з Девідом Еліотом, куратором бієнале ARSENALE, поняття історичної спадщини дуже радикально перевернулося. Я почав це ігнорувати частково. Бо ця тема дуже маніпулятивна. Я розумію потребу зберігати історію, але я вважаю, що малюнок не є вандалізмом. Чому? Бо це замальовується. Це як пофарбування фасаду. В будь-який момент його можна просто замалювати. До речі, спостерігаючи розмальовані фасади у європейських містах, бачиш, що вони є усюди. Принаймні, у Парижі їх дуже багато. І розглядаючи Луцьк як місце для творчості, я реально довго шукав стіни, на яких можна щось зробити. На його стінах забагато реклами. Наприклад, на одній з центральних вулиць Мюнхену всі найбільші світові аукціонні представництва мають вивіски у єдиній золотистій гаммі.

Сакральна складова твоєї творчості. Що ти в неї вкладаєш?

Це є моя особиста пропаганда християнства. Якщо раніше я, як і багато інших графітчиків, малював шрифти, то в певний момент під час роботи я роздумував про те, що малюючи графіті, я утверджую власний егоїзм – тобто я пишу своє ім’я, свій нікнейм всюди навколо себе. Дуже жорстке власне его, коли ти пишеш своє ім’я. І я сказав сам собі: «Стоп». В той час я займався розписами, і у мене були певні свої відкриття духовні. Я зрозумів, що має бути розмова на теми, які мене торкають. На той момент то була сакральна тема сутності життя, людського існування, етики християнської, естетики. Я обрав напрямок, в якому я живу.Як відбувається церемонія відкриття муралу у Європі? Чи існує практика приурочення до якоїсь дати?

У європейській практиці це відбувається інакше – скоріше це завершення роботи над муралом. От, наприклад, як було в Парижі. Визначається конкретний день і час, сповіщають людей через інтернет-видання. І відбувається перформанс: я малюю, закінчую, роблю останні штрихи, люди навколо аплодують, дякують, ставлять пунш, підходять фотографуватися, спілкуються…

Сьогодні відбулося урочисте відкриття нового розпису Сергія Радкевича, на якому були присутні представники міської влади, мистці, друзі, жителі міста. Нова яскрава робота у сучасній мистецькій візуалізації зафіксувала символіку дружніх відносин Любліна і Луцька, змінила обличчя луцької вулиці, доповнивши естетику міського простору новим сенсом у баченні молодого талановитого художника.

Цікаво, а що думають лучани про естетику муралів на вулицях нашого міста?

Відео про український стріт-арт за участю Сергія Радкевича можна переглянути за посиланням.

Розмовляла: Марія Пилипчук

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---