Лікар з Волині - «хрещений батько» тисяч українців

Через руки колишнього завідувача акушерсько-пологового відділення Нововолинської центральної міської лікарні Ярему РОДЗЯ за 40 років пройшли тисячі людських життів. У шахтарському місті та й, мабуть, у цілій окрузі знають як хорошого лікаря, справжнього професіонала. Він став «хрещеним батьком» не для одного покоління нововолинців і мешканців навколишніх районів. Незважаючи на солідний вік і те, що зараз перебуває на заслуженому відпочинку, старий лікар іще й досі інколи навідується в своє відділення та допомагає колегам порадами, - інформує Слово Волині.

Там його застала й я.

У житті – це скромний, інтелігентний, чуйний, з почуттям гумору, дуже вимогливий до себе чоловік, який не любить, щоб про нього десь згадували. І прийшлось докласти немало наполегливості, щоб він погодився відповісти на кілька запитань, непов’язаних з його фахом. Бо про роботу він може розповідати годинами.

В пологове відділення Ярема Іванович прийшов працювати в далекому 1972 році. Важко собі навіть уявити, скільки діток пройшло через його лагідні і добрі руки, скільком із них він врятував життя, коли, здавалося б, уже ніщо і ніхто не в силі допомогти.

Не без його участі і зусиль відділенню, яким він керував, за високі досягнення у роботі, мабуть, найперше в регіоні було присвоєно звання «Лікарня, доброзичлива до дитини» і вручено Диплом Міністерства охорони здоров’я України. Одним з перших на Волині відділення стало і учасником пілотного проекту «Збережемо здоров’я матері і дитини в Україні», який покликаний був удосконалити і доповнити існуючу тоді програму в підготовці стандартів надання медичної допомоги та реформування її первинної системи, включаючи сімейних лікарів та безпечне материнство.

– Яремо Івановичу, нашим читачам було б цікаво познайомитися з вами не тільки як з хорошим лікарем-професіоналом, а й просто – Яремою Родзем, звичайною людиною. Ви – місцевий чи приїжджий?

– Я – корінний волиняка, народився у Ківерцівському районі. У Нововолинськ приїхав за направленням після закінчення Тернопільського медичного інституту в 1972 році.

– Чим керувалися, вибираючи професію акушера-гінеколога?. Маю на увазі – був це власний вибір за покликом душі чи щось інше, наприклад, родина династія?

– Взагалі то, я хотів стати травматологом, але вільних вакансій не було. Спочатку мене направили у Камінь-Каширський, але потім отримав місце у Нововолинську. Лікарів у нашій родині не було, а от обидва мої сини

вибрали долю медиків, хоч меншого ми всією сім’єю переконували обрати іншу спеціальність, наприклад – економіста чи техніка.

– Що найбільше привабило вас, коли обирали супутницю життя?

– А що приваблює чоловіків у жінках? – сміючись перепитав Ярема Іванович. – Зовнішність – раз, акуратність – два, привабливість – три. Сподобалася мені з першого погляду дівчина, яка згодом стала моєю дружиною, і ось уже майже 40 років, як то кажуть, ми з нею ділимо навпіл всі радощі і тривоги.

– Хто за фахом дружина?

– Терапевт. Зараз, як і я, вона – на пенсії

– Риси характеру, які вам завжди імпонують у людях, і що викликає роздратування?

– Справедливість, доброзичливість, не люблю нещирості і обману. А ще дуже поважаю наполегливих людей, які віддають себе роботі, знаходять у ній сенс свого існування.

– Чим захоплюєтеся тепер?

– Трішки приділяю уваги політиці, люблю читати історичні романи, але не забуваю і про своє відділення.

– Багато чоловіків захоплюється риболовлею і мисливством, а ви?

– Ні, мені з дитинства не подобалося, коли вбивають живих істот.

– Уявіть собі ситуацію: ви самі залишилися вдома, дружина кудись поїхала. Зумієте себе прохарчувати?

– А чого ж, думаю, що від голоду не помру. Інколи, якщо у нас бувають гості, допомагаю дружині на кухні.

– Маєте якесь сімейну фірмову страву?

– Та ні, готуємо те, що й усі. Люблю український борщ і вареники.

– Яка страва вдається вам найкраще?

– Деруни.

– Найкумедніший випадок, який траплявся з вами чи вашими близькими?

– Як і в кожної людини, їх багато, важко пригадати щось конкретне. Як кажуть, від сумного до кумедного – один крок, і – навпаки. Життя щодня підкидає нам несподіванки.

– Що треба, щоб ви відчули душевну гармонію?

– Любити себе і оточуючих, щоб люди виконували те, що призначено їм долею.

– Щастя у вашому розумінні – це...

– Перш за все – це сім’я, Маю дружину, яка мене розуміє і підтримує, маю дітей, яких виховали і навчили поважати і любити людей, а в першу чергу – нас, батьків, маю трьох чудових хлопчиків -онуків, а також улюблену роботу, без якої не мислю себе.

А ще, коли у будь-який час доби , ти – найбажаніший гість удома. Що ще потрібно людині для щастя? Було б здоров’я, а все інше додасться.

– Якби випала така нагода – почати життя спочатку, ви вибрали б цей самий шлях, чи захотіли б щось змінити?

– Вибирати уже немає коли, усе – за плечима.

– А все ж?

– Думаю, що не міняв би нічого, – відповів після деякої задуми. – Здається, – маю все, щоб почуватися щасливим.

Анна ЛУЧКОВСЬКА,

Нововолинськ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---