" Ну і вибір нам цьогоріч підкинула іронічна доля! Вибирай, не вибирай - все одно не буде рай. Направо підеш - баюра, наліво - болото. Куди вляпатися - питання смаку. Що кому внутрішньо, як то кажуть, ближче" – пише в авторській колонці на УП рівненчанин Максим Коломис.
Рекомендувати за кого голосувати - річ завідомо цинічна. Це як вибір між скислим супом і поцвілою кашею: щоб не з'їв - усе одно нудитиме. Тому, намагаючись нікого не образити, просто трохи порозмірковую "вголос".
Голосувати за ту, що ВОНА - страшно. Надто вже непередбачувана та словоблудлива. За того, що ВІН - соромно. Надто вже бракує йому банальної ерудиції.
Можна ще, звичайно, викреслити обох, але то - лише на словах. Таких вічно не згодних бабів ягів у нас рідко збирається бодай п'ять відсотків. Відтак принциповість вашу навряд чи помітять. Спробуємо причепитися бодай до чогось.
Можна робити вибір, керуючись суто ідеологічними міркуваннями. Однак для цього потрібно, щоб та ідеологія принаймні була. У наших фаворитів, попри всі їх інтелектуальні, світоглядні і навіть статеві розбіжності, ідеологія на диво ідентична: обіцяти все і всім, в залежності від місця, де перебуваєш.
Яка різниця, що потім не виконувати? Конкурент, чиї антиукраїнські дії - модне словосполучення нині, ви не помітили? - вічно "заважають" та "не дають", завжди під боком, на відстані кількох електоральних відсотків.
Для позбавлення від зайвих сентиментів достатньо згадати, як поліпшилося наше життя вже сьогодні і як розквітла справедливість, яка, без сумніву, є, однак, вочевидь, за неї варто боротися ще дуже і дуже довго. Критерій ідеологічності відкидаємо як неадекватний ситуації.
Можна ще обирати команду, однак і тут заковика. І там, і там бачимо стрункі ряди вчорашніх кучмістів, різного калібру олігархів та професійних політичних флюгерів, чутливих до кон'юнктурного вітру.
Чекати від кожної з двох сторін можна будь-чого, окрім економічного, соціального, демократичного чи будь-якого іншого поступу. Бо кучмісти - це пост-совковий застій, олігархи - це вічний дерибан, а політичні флюгери - просто баласт, необхідний для того, щоб у годину Х його успішно скинути, зробивши в усьому винним, і відповідно залишитися трохи чистішим про людське око.
До ґрунтовного аналізу можна навіть не вдаватися: кому охота ще раз згадувати про нескінченні ряди чергових лозинських, калашникових, шуфричів...
Можна ще обирати гасла. Теж, хай і не надто мудрий, але критерій. Що маємо тут?
В першому випадку - телефонний номер, здатний "почути кожного". Будете сміятися, але якось пробував туди зателефонувати. Почув запис якогось неприємного музону, що періодично чергувався із записом приємного чоловічого голосу, котрий російською мовою прохав трохи зачекати, "так как ваш голос очень для нас важен".
Прочекавши так хвилин із сім, вимушений був залишити мого, вочевидь з головою зайнятого проблемами інших, адресата без "чего-то важного". Дарма, як показав час: потім прочитав на купі придорожніх сіті-лайтів, що у тих, хто був терплячішим "проблему буде вирішено". Оце пощастило!
У другому випадку номера ніхто не давав. Роздавати номери можуть ті, хто зраджує та заважає. Вона ж працює. Напрацювала за цей час, судячи з біл-бордів, таки чимало.
Щасливі усі - і аграрії, які з зерном, і шахтарі, які з зарплатою, і навіть авіабудівники, яких нарешті "відродили". Шкода, що поки лише на біл-бордах. На них, з креативних міркувань, сама ВОНА так і не з'явилася.
Відтак агітацію за неї проводили Потап (автор невмирущого новорічного рядка "ат сасни мнє атарві іголачьку"), Могилевська, Білик та ще з десяток подібних "моральних авторитетів". Можливо, я б їм повірив, але, на лихо, слухаю альтернативний рок...
Серйозно аналізуючи, без сумніву, не дешевий креатив обох команд, розумієш, що і в першому, і в другому варіанті акцент робили на не надто вимогливих лохів. На нас з вами?
За що б іще зачепитися? Ідеї скінчилися...
Вочевидь, нічого доброго найближчим часом бідолашну Вітчизну таки не чекає. Що поробиш: бути їй безталанною, в кращому випадку, найближчих років п'ять. Втім безталанність безталанності - різниця. Когось мучить страх, інших - сором.
Когось лякає безсумнівна енергія, з якою ВОНА заПРАЦЮЄ. На що та енергія може бути скерована, навіть уявити лячно. Видовищ не бракуватиме точно (сама ПРАЦЮЮча чого варта!), що ж до хліба - як завжди, звиняйте...
Інші затуляють обличчя, щойно уявлять, як всечуюче обличчя держави на її чолі.
Ефект навряд чи відрізнятиметься від того, що його викликав великий комбінатор на описаному Ільфом і Петровим аукціоні.
Що достойніше - забути страх чи забути сором? Не знаю як ви, а я, зціпивши зуби і закривши очі, обираю перший варіант. Як там казали козаки? Краще смерть, ніж ганьба!
Ви можете вважати інакше, однак навряд чи ваші аргументи будуть виваженішими.
