USD 39.00 39.40
  • USD 39.00 39.40
  • EUR 39.25 39.50
  • PLN 9.76 9.94

«Ми боялися, але робили своє», - волинські партизани

22 Вересня 2014 16:45
Волинські партизани розповіли, як вони боролися за Україну під час другої світової війни і як «воюють» за Україну сьогодні. Із 36 тисяч чоловік їх лишилися одиниці.

Зустріч з волинськими воїнами-підпільниками відбулася сьогодні, 22-го вересня, в приміщенні облдержадміністрації з нагоди Дня партизанської слави, який щорічно відзначається у цей день.

Із усіх запрошених змогли прийти лише троє.

«Після закінчення другої світової війни нас було на Волині 36 тисяч партизанів. Зараз лишилося лише 50 на всю область. В Луцьку було 300 чоловік, на сьогодні є лише 13. Правила природи працюють, час іде, тепер черга і за нами», - каже голова Волинського обласного комітету партизанів і підпільників Іван Глущук.

Окрім Глущука Івана Марковича змогли прийти і Голумбовський Роман Митрофанович та Петренко Галина Іванівна. Кожен із них розказав коротку історію свого непростого життя.

ІВАН ГЛУЩУК:
«Я поки можу, то намагаюся приносити користь суспільству, ми, підпільники, не задємося, а воюємо й досі. От, сьогодні ходив у луцьку школу, там зустрічався з дітьми й розповідав, як ми захищали Батьківщину. Вони запитували, чи страшно було. Так, страшно, але ми боронили свою землю від фашистів.

Я народився в Ратнівському районі, на Волині. Коли почалася друга світова війна, то до нас прийшли білоруські партизани, ми за ними доглядали, годували, вони у нас вдома жили. І так ми усі стали партизанами. Мені тоді було 10 років. Я ходив по селах, хуторах, залізничних станціях, я був маленьким розвідником. Окрім того, на окуповану територію кидали з літаків листівки, а я, під виглядом жебрака, розносив їх по селах, серед німців ходив. У листівках були заклики до непокори і повстанського руху.

У нас із Старовижівського, Ратнівського, Заворотівського, Шацького районів був сформований партизанський загін імені Ворошилова, в складі якого я був. Під час війни я отримав і поранення, а саме 12-го березня 1944-го року, коли ми знищили бронепотяг.

Після війни я залишився сам: батьків знищили, хату спалили. Я вижив завдяки партизанам, які доглядали за мною. Потім вони мене віддали в дитячий будинок.

Я працював в школі, ДОСААФі. На жаль, зараз я лишився один, немає сім’ї, дружина померла.

Як бачу в ЗМІ те, що зараз відбувається в Україні, то душа рветься, ми ж разом воювали, а-я-яй…»

ГАЛИНА ПЕТРЕНКО:
«Пуп мій закопаний на Черкащині, а на Волині я з 12-ти років. Пригадую, коли наближався фронт, то наші солдати відступали колонами. Мої брати тоді збирали зброю і в хліві закопували. Також у нашому будинку багато людей ховалися. Ми боялися, але робили своє.

Я була в загоні імені Котовського. Штаб був у будинку священика. Мама куховарила, я їй допомагала.

Потім нас направили в Камінь-Каширський район.

На початку 44-го року, фронт знову наблизився до нас і солдати поїхали за зброєю, а ми з ними. Так, ми їхали підводою на вільну територію. Потім ми потрапили у штаб в Київ, далі попрямували назад, додому. Ми і їхали, і йшли пішки. По дорозі люди нас приймали кругом щиро, годували, не питали хто ми і звідки. Додому вдалося повернутися живими.

Зараз я в’яжу шкарпетки. Раніше 10 штук дала Ющенку, у його благодійний фонд, тепер на армію передаю. Так помаленьку помагаю, чим можу. Я люблю Україну, це допомагає мені розвіятися і забути про важке життя, та й користь від мене.

Єдине, що мені зараз ще не дає спокою – це війна в нашій країні, так боляче це все, серце крається, от, як би ж то той Путін десь дівся».

РОМАН ГОЛУМБОВСЬКИЙ:
«Народився я 1927-го року, зараз інвалід Великої Вітчизняної Війни та ветеран органів внутрішніх справ України.

Як на нашу землю прийшли загарбники, то я пішов у воювати підпільники. Воював у Житомирській, Волинській, Рівненській, Тернопільській областях. Це були такі рейдові походи.

Пригадую, як одного разу ми попали в оточення. Щодня були бої, у нас патрони закінчувалися. І так ми трималися з квітня по липень, допоки наша армія не зробила контрнаступ на німців. Кулі весь час свистіли над головами, але ангел-охоронець вберіг мене. Дуже гаряче було, коли ми йшли у розвідку і потрапили в засідку. Попереду було зо 50 фашистів, з набоїв лишилося тільки 6 куль. Я думав, як би ближче підібратися, то можна було б спробувати відібрати гвинтівку, але такої можливості не було. Довелося заховався в кущах, і так разом зі своїм товаришем ми кілька днів просиділи, а далі наші їх погнали звідти, і ми лишилися живими».

Під час зустрічі за кавою голова обласної державної адміністрації Володимир Гунчик привітав зі святом волинських захисників Батьківщини та подарував їм годинники.

«Україна зараз по-новому відроджується. Необхідно, щоб Ваш патріотичний дух передавався наступним поколінням. Ми розуміємо, що є люди, які хочуть перетягнути історію на одну чи іншу сторону. Тому ми хочемо її чути від вас, тих, то її пройшов. Україна вже не одне століття переживає те, що ми самостійні, а хтось хоче, аби ми слухалися чиїхось вказівок. Втім, такого не буде. Волинь – край партизанської слави», - додав Гунчик.

Прощаючись з підпільниками, подарунок отримав і очільник області: йому подарували книги про партизанщину на Волині.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Редакція сайту прийняла рішення тимчасово закрити коментування під новинами, які стосуються військових подій на сході.
В Україні триває війна, зокрема інформаційна. Таким чином, ми не можемо допустити, щоб ресурс Інформаційного агентства Волинські Новини використовували як майданчик для дестабілізації ситуації.


Утім нам важлива думка нашого читача, тож запрошуємо до обговорення публікацій на сторінках агентства в соціальних мережах.




Система Orphus