USD 39.00 39.40
  • USD 39.00 39.40
  • EUR 39.25 39.50
  • PLN 9.76 9.94

У 60 ми вперше пізнали кохання – історія однієї волинської пари

16 Лютого 2017 12:56
Коли вони познайомилися, Галина 15 літ як була вдовою, а Юрій – два роки як одиноким чоловіком. Спершу були спільне хобі, цікаве спілкування й товариська підтримка. Та за п’ять місяців симпатія переросла в таке шаленство почуттів, що пара й досі не збагне: «Невже це сталося з нами?»...

Про це йдеться у матеріалі щотижневика Волинські Новини №5 (53).

ЧОЛОВІК-САМОГУБЕЦЬ ЛИШИВ УДОВОЮ З ДВОМА ДІТЬМИ

Галина Цимбалова із села Соловичі Турійського району геть могла би стати зіркою радянського кіно. Спортсменка, активістка, розумниця, красуня.

Ще доки у школі навчалася, стала рекордсменкою Волині та однією з найкращих легкоатлеток України. Разом із золотою медаллю за навчання отримала диплом баяніста в районній музичній школі. Талановиту дівчину запрошували працювати в Турійському районі й навчатися на фізкультурному в Луцьку.

Утім навіть у 70-ті роки до інституту годі було потикатися без блату. Вражена несправедливістю, Галочка не стала проситися і вступила до Луцького музучилища.

«Саме в ті роки я зустріла майбутнього чоловіка. Гарний і романтичний, Вася був родом із Черкас. Його тато – секретар обкому. Мама – теж інтелігент, – пригадує свого першого чоловіка Галина Адамівна. – Та у 18 літ я про навчання думала, а не про весілля. Тож цілий рік Вася ледь не щодня писав мені листи, кожен із яких починався словами: «Здравствуй, милая Галочка...». Я розтанула. Ми розписалися. Весілля зробили. Оскільки я не хотіла переїжджати до Харкова, де навчався Василь, три роки ми жили порізно. Щоб могли частіше бачитися, Вася перевівся із престижного інституту в технікум Рівного. А по закінченні навчання, аби швидше отримати квартиру і врешті жити, як нормальна сім’я, працював на будівництві».

Коли розпочалася горбачовська перебудова, жити подружжю ставало все складніше.

«Та я не впадала у відчай. Мало грошей – пішла прибиральницею підпрацьовувати (хоча основна робота – концертмейстер у Палаці піонерів). З’явилася можливість – стала до Москви по китайські іграшки їздити, а потім у Луцьку на Старому базарі їх продавала, соромлячись, аби учні не побачили, – пригадує жінка. – А от Вася мій був ідейним комуністом, секретарем парторганізації. Друзі собі хати-дачі будують – а він усе на мітингах. Із розвалом Союзу кожен собі намагався щось урвати – мій чоловік за державу журився. Утратив начальницьку посаду – соромився йти роботи просити».

Кмітлива та енергійна Галина пробувала якось прилаштувати чоловіка до життєвих реалій. То в «човниковий» бізнес намагалася Василя затягнути. То на машину назбирала грошей, аби чоловік таксував. Утім нічого не клеїлося.

«Вася так у всьому розчарувався, що не раз повторював: «Як так жити – ліпше вмерти», – пригадує пані Галина. – Було, ми з дітьми гриби збираємо чи букети квітів, а Вася дивиться на нас напівпорожнім поглядом і каже: «Мені б такого зілля, аби з’їсти й померти». А я, замість до лікаря завезти, сварилася: «Та краще я вмру, ніж сама з двома дітьми лишуся!».

Та доля виявилася невблаганною. Спершу чоловік труївся ліками. А потім повісився. Хоча дружина досі вважає: Василь не сам пішов із життя – йому «допомогли».

«Його «з’їла» система. А ще – пристріт. Коли на Великдень я побачила на порозі почищену картоплю, викладену буквою «С», не надала тому значення. Та коли в нашому авто виявила хрестом з’єднані вузлики із землею (уже після смерті Васі), тямущі люди підказали: пороблено на «С»мерть, – переповідає жінка. – ...І тоді я вже сама мусила прогодувати доньку, її кількамісячну дитину (зять із нами вже не жив) та 17-річного сина, який через сім місяців привів вагітну невістку».

У РІК ДІАМАНТОВОГО ВЕСІЛЛЯ ДРУЖИНА КИНУЛА БЕЗ СЛОВА ПОЯСНЕНЬ

«У мене теж було життя не з медом, – долучається до розмови корінний лучанин Юрій Кордунов. – За кілька місяців до мого народження (у березні 1945-го) на фронті загинув тато. Я народився із косолапістю лівої ноги та був інвалідом дитинства. У перші роки життя переніс вісім операцій. Мама постійно працювала, тож усю роботу по господарству виконували ми з бабусею: город садили-копали, дрова рубали, прибирали, їсти готували. А оскільки комплексував через покалічену ногу, став займатися спортом. За хороші успіхи у волейболі очолив юнацьку команду міста. Виступав на рівні Волині й України».

Утім займатися спортом, але вже навчаючись в інституті, Юрію не вдалося. І цілих 27 років життя він присвятив роботі на Луцькому автозаводі, де здобув визнання як висококласний інженер.

Коли 1970-го Юрій Кордунов одружився, його сімейне життя здавалося щасливим. Та нині, озираючись у минуле, чоловік сумнівається. На його думку, дружина Свєта його ніколи не любила і не шанувала.

Щоб заробити на квартиру в центрі Луцька, в дев’яності Юрій цілих сім років працював на півночі Росії, у Красноярському краї, де викладав у школі історію, трудове навчання, фізкультуру, малювання. Та навіть після повернення на Волинь і купівлі такого довгожданого житла сім’я не зуміла наповнити його теплом і любов’ю.

«Я старався. Дуже старався бути хорошим сім’янином. За всі роки діти жодного слова лайки від мене не почули. Дружині мав за правило тричі на рік робити сюрпризи: на 8 Березня, день народження і день нашого весілля», – ділиться спогадами Юрій. Утім не склалося, у рік 40-ліття подружнього життя Світлана на півроку поїхала до сестри в Росію. Пара розлучился.

«НЕ ВІРИЛОСЯ, ЩО У ТАКОМУ ВІЦІ МОЖНА ТАК ПОЛЮБИТИ»

Утім обоє самотніх сердець завдяки пісні та музиці зустрілися 2012 року. Керівник ансамблю Галочка – гарна, весела, турботлива – відразу запала в душу Юрієві Кордунову. Хоча співак Юра спершу подобався Галині тільки як друг: акуратний, спокійний, уважний.

Із дня в день ці обпечені долею люди ставали все ближчими. Вони дарували одне одному те, про що тільки мріяти могли: ніжність, душевне тепло, піклування у банальних, здавалося б, речах.

«Ви знаєте, – вже тепер зізнається жінка, – я довго не могла звикнути, що хтось може пальто подати, романтичною вечерею зустріти. Адже все життя тяжко працювала: для чоловіка, дітей, онуків, стареньких батьків. І ніколи не задумувалася: «А для себе? Коли я житиму для себе? Коли почну почуватися жінкою? Коли буду коханою?». Кілька тижнів тому мені виповнилося 64, Юра подарував п’ять червоних троянд... Ви не повірите, але уперше в житті я отримала такий букет!..»

«А я завдяки Галочці відчув, що хтось може мною дорожити, обійняти і поцілувати. Навіть у юності серце не палахкотіло так, як зараз. Я навіть вірші став писати! Для неї і про неї: моє щастя, моє кохання, мою розраду! – каже Юрій, обіймає свою Галочку і не стримує сліз. – Довго не хотіли афішувати, але хай тепер усі знають: ми з Галочкою розписалися. Тихо, без пафосу поєднали наші долі й стали законними чоловіком та дружиною».

«Розповідаємо про це не щоб похвалитися, а для того, аби кожному вселити віру: хай скільки вам років – ви заслуговуєте бути щасливими! – усміхається пані Галина. – Просто в кожному віці почуття відрізняються, набувають свого відтінку й аромату».

«А час – це своєрідний індикатор: якщо любові не було – з роками стосунки взагалі зів’януть, – переконаний Юрій. – Але якщо кохання справжнє – воно, як дороге вино, нових відтінків набуватиме й нового змісту».

Оксана БУБЕНЩИКОВА
Луцьк
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 6
Карина Показати IP 16 Лютого 2017 13:14
Головне щоб у сім"ї злагода взаемоповага вірність основне була а не подарок. Вітаю! Хочеться щоб у кожного була така половинка вірна яка не зрадить
Море почуттів Показати IP 16 Лютого 2017 13:18
Гарна історія! Щастя парі на довгі роки!
Омг Показати IP 16 Лютого 2017 15:53
Щастя вам
Ангар Показати IP 16 Лютого 2017 22:16
Таким худим в продовж життя з пані Світланою він ніколи не був , але певно то так кохання висушує!!!
Анонім Показати IP 16 Лютого 2017 22:46
Тільки не написали, що цей герой любовник, кинув трьох дітей та четверо внуків І будує нове життя з "галинкою" Живе в двох поверховому будинку а його жінка з сином у з'йомній квартирі. І не цікавиться їхнім життям взагалі. Чуму ж цього не розповів?! Брехло!!
Небайдужий Показати IP 20 Лютого 2017 18:38
Молодятам щастя.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus