USD 39.00 39.40
  • USD 39.00 39.40
  • EUR 39.25 39.50
  • PLN 9.76 9.94

Волинь у полум’ї Першої світової - у книзі очільника журі Нобелівської премії

20 Січня 2017 15:30
Луцьк та Рожище під час першої кривавої бійні світового масштабу 20-го століття: на теренах Волині відбуваються дії розділів незвичної книги про Першу світову війну шведського історика – голови журі Нобелівської премії з літератури.

Книга Петера Енґлунда «Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах» вийшла друком у перекладі українською у 2016 році. Автор – шведський історик, археолог та філософ, який очолює журі Нобелівської премії з літератури (щороку оголошує імена лауреатів Нобелівських премій), створив не традиційну складну дял сприяняття наукову працю про Першу світову війну, а живу та захоплюючу картину цієї жахливої війни очима 19 свідків. Серед осіб, листи, щоденники та спогади яких автор використав для написання цієї праці – капітан армії Російської імперії, німецька школярка, австро-угорський кавалерист, французький чиновник, сестра милосердя російської армії, латиноамериканець, який через авантюризм зголосився до лав армії Османської імперії, артилерист британської армії з Нової Зеландії та інші. Один з героїв книги загине, один – зникне безвісти, для багатьох війна принесе незворотні зміни у житті, позбавивши фізичного чи психічного здоров’я. Усі дійові особи книги – реальні, тож вимисел відсутній, а під час написання Петер Енґлунд керувався документами, які ці люди, переважно скромного походження та невідомі широкому загалу, лишили по собі.


«Мене цікавили не так факти, як люди, не так хроніка, як враження, переживання і настрої. Я намагався реконструювати не хід подій, а світ переживань», - повідомляє автор.

Дія понад 200 послідовно хронологічно позначених розділів книги відбувається на широкому просторі від Африки та Месопотамії до Альп і Балкан, від Франції до Волині і Галичини,від Петербургу до Стамбулу. На сторінках фігурують Лемберг (Львів), галицькі містечка Бучач та Чортків, українські Карпати тощо.


Волинян найбільше можуть зацікавити розділи, присвячені бойовим діям на території Волині. Так, військовий інженер російської армії, князь Андрій Лобанов-Ростовський у серпні 1916 року, перебуваючи на річці Стохід із залишками гвардійської дивізії. 29 серпня вояки армії Російської імперії для того, аби розізлити супротивника, виставили великий плакат німецькою мовою, який повідомляв про вступ Румунії у війну проти Центральних держав (як результат успіху Брусиловського прориву). Хлоп’ячий жарт викликав таку ж хлоп’ячу бурхливу реакцію німців, які відповіли шквальним вогнем.


«Німецька артилерія «зіграла» на всіх своїх інструментах, причому з тією убивчою точністю й узгодженістю, на яку вона тільки була здатна: фальцет легкої польової артилерії, бас гаубиць і баритон мінометів. Технічний термін багатоголосся – «ураганний вогонь». Андрій Лобанов-Ростовський знаходився просто в епіцентрі цього шквалу зі сталі, клубів диму і газів. Він зі своїми солдатами забився до імпровізованого сховища. Судомливо притискав до вуха трубку польового телефону. Між вибухами виникає пауза. І він чує уривок телефонної розмови: «Доповідає девята рота. П'ятнадцять убитих. Решта – в порядку»», - йдеться у розділі «Андрій Лобанов-Ростовський майже бере участь у Брусиловському прориві».

Князь керував колоною будівельників мостів, а на час обстрілу в його розпорядженні перебували прожектори.

Автор наводить спогади військового інженера про цей день, коли невдалий жарт мало не коштував йому життя: «Неможливо описати ці почуття словами, але ті хто пережив те саме, що і я, мене зрозуміють. Мабуть, найбільш відповідна назва тому, що відбувається – потужний землетрус, до якого домішуються гуркіт грому і гроза, немов пустує якийсь жартівник-велетень, запалюючи сотні блискавок. А я лежав у своїй ямі, поміж шуму і гуркоту, намагаючись збагнути, що я повинен робити, чого від мене чекають».

Рівно о третій годині ночі, з німецькою пунктуальністю, пекельний обстріл завершується.


Нагадаємо, що торік меморіал вояків Першої світової впорядкували на території Камінь-Каширського району, де виявили дев’ять масових поховань. Зауважимо, що на території Волині під час бойових дій з літа 1915 року по грудень 1917 року загинули понад 350 тисяч воїнів обох армій. Це – українці, росіяни, поляки, австрійці, угорці, чехи, словаки та інші. Якщо їх поховати на одному цвинтарі, він мав би площу приблизно 140 гектарів. Очевидно, серед тих, хто спочиває у масових похованнях на Волині, є бойові побратими героїв книги шведського історика.


З Волинню пов’язана доля ще одного героя книги – каптана піхоти російської армії, фінляндського шведа за походженням Павла фон Геріха. На початку серпня 1916 року він бачить, як бомби падають на волинське містечко Рожище. Минулого року він мав шість поранень, шрам спотворив його обличчя і півроку офіцер відпочивав. Він любив демонструвати самовпевненість, незворушність та стоїцизм, але все ж зазнав тяжких потрясінь. Йому поставили діагноз «шок від вибуху»: фон Геріх часто опинявся так близько від вибухів снарядів, що його відкидало вибуховою хвилею, а одного разу він навіть знепритомнів.


Гвардійський корпус перебуває на південній ділянці фронту як підкріплення для несподівано успішного прориву Брусилова. Кілька днів тому корпус фон Геріха брав участь у штурмі ретельно укріплених позицій австро-угорців. Перемогу під час штурму полк здобув ціною катастрофічних втрат у 1500 чоловік. Ще за кілька днів він відступив назад від зайнятих окопів, таким чином, жертви виявилися марними.

У розділі «Павел фон Геріх бачить, як падають бомби на Рожище» йдеться про наліт німецьких аеропланів, що полюють на склади та штаби у містечку: «дзижчання дедалі посилюється. Свист свідчить про те, що ворожі літаки зовсім близько. Фон Геріх входить у хату, де зупинився на постій. Минає зо дві хвилини. До нього долинає перший оглушливий вибух бомби. А потім усе починається вже серйозно: вступають у бій польові гармати, відіграючи роль імпровізованих зеніток, строчать кулемети, і їх тріск із землі змішується з кулеметними чергами з борту аероплана. Луною віддаються нові вибухи бомб».


Фон Геріх найбільше переймався не загрозою бомб з аеропланів, а тим, що в нього влучить випадковий снаряд від російської зенітки (ці зенітки вели інтенсивний та безладний вогонь, а результати були майже непомітними). Тобто, свій обстріл був більш небезпечним, ніж ворожі бомби. Побоювання підтвердилися: офіцер побачив, як картечна граната своєї ж артилерії влучила у молодих солдат, які просто спостерігали зі свого притулку за бомбардуванням, один стоячи на спині в іншого. Зрештою один солдат отримав поранення в шию, а інший – в живіт.


Павел фон Геріх загадує про гнітюче враження від світломаскування, яке застосовували проти ворожих аеропланів та цепелінів: «коли бачиш усі ці чорні ряди будинків, без єдиного вогника, чорні шпилі й куполи церков, то виникає відчуття чогось похмурого, нереального, безживного, що дає волю фантазії. Немов ми опинилися у Середньовіччі, де коли о певній годині замикалися всі двері та гасилося світло. Вулиці ставали похмурими і темними, ніби під владою якоїсь чаклунської сили. Страхітливі привиди блукали навколо, грюкаючи в замкнені двері та завішені вікна, крізь які не проникав жоден промінь світла».


В іншому епізоді книги Павел фон Геріх залишає передову під селом Бубнів на Волині 18 вересня 1916 року. Новий масштабний наступ зазнав невдачі: за два дні до цього полк протягом 20 хвилин втратив 2500 чоловік. Окоп офіцера перебував під інтенсивним артилерійським вогнем, безліч разів фон Геріх перебував за волосинку від загибелі. Попри недуги, він виконував обов’язки командира батальйону, тож новину про виведення особового складу і заміну їх військовими іншого полку він зустрів з радістю.

«Солдати по двоє залишали окопи, отримавши наказ зібратися по ротах за кілометр звідси, в гайку. Вони не хотіли, щоб їх виявили. Він відчував мигдальний запах хлору. Удень фон Геріха відвезли на підводі до Луцька. Він не був поранений, але знесилився, перебував на межі колапсу. Того самого вечора його завантажили на санітарний потяг, що прямував до Петрограда. Він журився від думки про те, що залишає своїх солдатів, тих, хто вцілів, і особливо свою стару 14-ту роту, яка попрощалася з ним, коли його вивозили. «Але думка про дім витіснила всі гіркі почуття і під свист паротяга я з насолодою відкинувся на м’які подушки»», - йдеться у розділі.


Повідомляє автор і про те, яким чином завершилася війна для кожного з героїв книги. Війна для Андрія Лобанова-Ростовського завершилася у навчальному таборі на території Франції, де російським офіцерам повідомили про перемир’я. Павел фон Геріх, пошкодивши хворе коліно, назавжди залишив фронт та вирушив у Петербург, де просив про відставку, аби поїхати на батьківщину, у Фінляндію.


Цікаво, що для того, аби довести, що початком всіх жахіть 20-го століття стала саме Перша світова, Петер Енґлунд завершує книгу цитатою про завершення Першої світової ще одного учасника цієї війни Адольфа Гітлера: «Мені стало зрозуміло, що все втрачено. Покладатися на милість переможця могли тільки дурні або злочинці та брехуни. Протягом усіх цих ночей мене охоплювала дедалі більша ненависть до винуватців того, що сталося. Я дійшов остаточного висновку, що повинен зайнятися політикою».
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 3
льова Показати IP 20 Січня 2017 15:48
В моєму рідному Люб"язі на піщаному пагорбі, посеред села, теж був цвинтар загиблих в часи ПСВ австрійських, чи німецьких вояків. Комуняки в 1977 році влаштували там кар'єр і вивезли пісок на дорогу Любешів - Люб'язь, яка тоді будувалась. Вся дорога була всіяна кістками й черепами загиблих, потім горе-дорожники позбирали ті останки й десь поділи. А надмогильні плити "хазяйновиті" поліщуки розтягли на підмурівки - вони ще й зараз є в деяких дворах селян.
АС до льова Показати IP 20 Січня 2017 20:35
коментар було видалено
51 омбр Показати IP 21 Січня 2017 12:14
Дуже багато спірних питань стосовно цифр,кількість загиблих 350тисяч звідки ці дані

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus