Таємниці підземного світу, або декілька слів про «шкуродерів» та мясорубки

Кожному із нас варто хоча б раз у житті спуститися вниз, до вузьких природніх коридорів, та заглянути в приголомшливий підземний світ печер. Цей світ дивовижний! Адже народжується він тисячоліттями завдяки краплям води, що поступово розмивають непідкорений камінь.

Саме такий «світ під світом» періодично відвідують лучани із ГО «земля стрибків». Хлопці та дівчата уже неодноразово підкорювали небо, утім, цього екстремалам виявилось замало. Тож наступним обов’язковим пунктом у їхньому житті став спуск під землю. Спочатку вузькими коридорами блукали у досить тісній компанії, але, згодом, почали возити до печер невеличкі туристичні групи.Що таке печери і з чим їх «їдять»

Однією із найпопулярніших серед дослідників печер є печера «Млинки», яку матінка-природа розмістила на південно-східній околиці села Залісся Чортківського району, що в 11 кілометрів від Чорткова. Загальна протяжність пройденої частини лабіринтів - понад 45 кілометрів. Ця печера одна з найпопулярніших на Тернопіллі серед спелеологів і просто любителів активного відпочинку.Це - лабіринтова система порожнин у кристалічному гіпсі, що утворила прекрасні зали, галереї та загадкові ходи.

У печері є маршрути різної складності: підкорити деякі ходи можуть навіть новачки, а ось окремі із маршрутів можна пройти лише за наявності відповідного спорядження та досвіду.Легенда про «драглисте» ягнятко

Існують містичні легенди, пов’язані з печерами Млинки. Однією із них є легенда про драглисте ягнятко, яке живе у печері . Один із дослідників, людина, яка усе життя займалась спелеологією, стверджує, що бачив чорне, «драглисте» (желеподібне), наче зі слизу, ягня. Це сталося, коли спелеолог ледве не упав в прірву. Зі слів мандрівника, щойно ягня торкнулося його ноги, він дуже швидко вибрався та знайшов вихід. Однак після неймовірного звільнення через переляк він декілька днів не міг розмовляти. До слова, із печери чоловік повернувся сивим.

Про неймовірну подорож до світу сталактитів і сталагмітів кореспонденту ІА Волинські Новини розповіла одна із учасників експедиції, прихильниця екстремального відпочинку Ірина Шаповал. «Екскурсії в печерах – один з небагатьох видів спорту, яким можна займатися протягом цілого року. У першу чергу через те, що усередині стабільна температура повітря, саме в «Млинках» вона дорівнює 9.5 градусам. Мабуть, саме тому наша шалена компанія вкотре вирішила покинути свої теплі дивани з ковдрами, спакувати рюкзаки і відправитись на край світу – в село Залісся Чортківського району Тернопільскої області. Саме тут розташована одна з найбільших і найпривабливіших для спелеотуристів печер – Млинки», - каже дівчина.

Хто такі спелеотуристи?
Зі слів активістки, спелеотуристами називають осіб в комбінезонах з ліхтариками на лобах, які ходять за інструктором по туристичному маршруту печери, роздивляються чарівні кристали, сталактити-сталагміти-сталагнати, залазятьу тонкі щілини і лазять, як павуки, у всіх трьох вимірах по складному рельєфу підземного світу. Наша компанія налічувала одинадцять спелеотуристів, яких обслуговували два інструктори-спелеологи. Розбившись на дві групи, ми полізти у чарівний світ природніх див, які збереглися під землею. Варто сказати, що майже всі з нас бували в цій печері не раз, тому особливого захоплення кристалічні утворення на стінах не викликали.Що таке «шкуродери» та «мясорубки»

Як розповіла Ірина, половина спелеотуристів просила складніші маршрути, і вмілі інструктори з радістю виконували наші забаганки. Нам довелось лазити по вузьких щілинах і довгих розпорах, де твоє тіло торкається стін тільки в області сідниць і ліктів, і то доволі невпевнено. Численні «шкуродери», «мясорубки», гірки і щілини – ось що приваблювало нас тут найбільше. Майже за шість годин насиченої екскурсії ми добряче втомилися. Деякі сміливці, ледве вилізши на поверхню, вирішили сходити ще раз, буквально на годинку. Справжні герої!Повна ізоляція від світу звуків

На думку сміливої дівчини, окремо потрібно розповісти про відчуття, які переповнюють людину, коли та вилазиш із печери на «світ Божий»:
«Усередині ти був шість годин без світла, звичних тобі звуків навколишнього світу, а перед очима тільки кам'янисті устворення з вапном і гіпсом. А ще сідниці товариша, який повзе перед тобою. Це все, що ти бачиш і чуєш стільки часу. Коли ти вилазиш на поверхню, всі твої рецептори дуріють від кількості звуків, запахів і візуальних зображень, які мозок відмовляється сприймати. Яскраве світло б'є по очах. Рецептори носа відчувають запах снігу, запах гілки дерева, запах бруду під ногами. Вуха чують кожну пташку, струмочок, що тече за кілометр. Чути, як шелестить листя. Ці відчуття самі по собі варті того, щоб хоча б раз сходити в печеру. Окрім походу під землю, нас чекали екстремальні розваги по дорозі туди і назад. Температура повітря -20, сильнючий вітер і завірюха, дороги заметені снігом. Зі станції від електрички до спелеохати іти біля чотирьох кілометрів, вночі, з рюкзаками. Де-не-де снігу по коліна. В такі моменти думаєш «Що я тут роблю? Сидів би вдома, під ковдрою, перед телевізором…». Це був не перший і не останній похід в печери. Варто зауважити, що тільки на одній тернопільщині налічується декілька десятків горизонтальних печер, які будуть цікаві «екстримальним» туристам. А в Криму для спелеологів справжній рай, адже там зосереджена велика кількість вертикальних, малодосліджених печер, які чекають на свого господаря, - поділилася враженнями активістка.Побути наодинці з власними думками

Лучанка Оксана Москаленко їздила до печери вдруге. Вона стверджує, що печери – це можливість залишитися наодинці з власними думками:
Тільки там є можливість обдумати власні вчинки, допомогти іншому, відпочити від міста, роботи, в кінці кінців - від себе. Лише у печерах можна втекти туди, де немає часу – навіть через 7-8 годин немає відчуття його плину», - вважає Оксана.Від комфорту – до невідомогоТакож, на думку лучанки, у таких походах кожен зможе побачити власні сильні сторони та попрацювати над слабостями. «Проходження «розпор», коли під ногами багатометрова прірва, це щось на кшталт доводів самому собі, що людині усе під силу. Це – найкраща мотивація», - із захопленням розповідає новоспечений спелеолог.

Для рівнянки Ані поїздка до «Млинків» стала справжнім відкриттям, адже дівчина у подібну експедицію їздила уперше:

«По життю я дуже люблю комфорт, але все невідоме і нове мене приваблює набагато більше. Отже, до невідомого. У печерах дуже тепло – потрапивши туди з вулиці, було єдине бажання – ніколи назад не повертатись (хоча б до настання весни). А тоді ми пішли їх досліджувати, і враження трішки змінилось – одне діло, просто йти великими й просторими коридорами підземного світу, інше – вивертатись, повзком пробираючись з однієї тісної кімнати все далі, вглиб незвіданого», - зауважила дівчина.Заблукати? Запросто!

«Хочу наголосити, що вибраатись назад самостійно - практично неможливо: занадто багато коридорів і поворотів у тунелях, тому від групи відставати небажано. Іще не варто приходити у печери абсолютним «нулем»у плані фізичної підготовки. А я так і зробила», - пригадує Аня.

Не кожен може після печер піднятися з ліжка

Співрозмовниця каже, що тіло досі нагадує їй про те, де вона провела минулі вихідні:

«Був день, коли мені довелось прикласти дуже багато зусиль, щоб підняти себе з ліжка. Печери показали мені, що треба терміново щось робити зі своїм способом життя, починати жити по-іншому. Печери – це абсолютно новий і цікавий досвід у моєму житті, я всім раджу хоча б раз спробувати і перевірити себе у такій атмосфері», - радить дівчина усім, хто вагається, підкорювати цей вид активного відпочинку чи ні.



Підготувала Вікторія Семенюк

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---