У Луцьку - мітинг на захист української мови. ФОТО

нещасні люди...

Ну гдe нeгодовaниe крaсных луцких лaптeплeтов?

Ми Українці і мова наша одна - УКРАЇНСЬКА!!! СЛАВА УКРАЇНІ.

Лохи.

Шкода людей, вигнали їх на таку спеку.Цікаво що платили?

Сла руху нажыво сла!))

та й налава Руху, слава мэшканцу Гудыми!!! Йе

Одeнь лaпти, a то русским духом воняeт.

нещасні ті, хто не розуміє що може бути якщо мови не стане!!! заберуть спочатку мову, потім все, а ви,хто бидло, сидіть в холодку, пиво жріть! загородять скоро вас колючим дротом і напишуть табличку "покращення вже і до них прийшло"!!!!

Дуже шкода що ще є люди які вірять ось цим пройдисвітам з опозиціонерам, але знаючи наших людей вони за 50 гривень підуть так само потім підтримувати і російську мову.

Свидомый – не национальность Украинец – украинцу рознь. Мне действительно жаль, что сегодня об украинском народе судят именно по громкоголосым националистам, присвоившим себе право выступать от имени всей Украины. Но они не Украина. Они квинтэссенция всех худших качеств украинца. Они дискредитируют моё государство и украинский народ в глазах всего мира своими совершенно идиотскими заявлениями и поступками. Украинец стал карикатурным персонажем, жадным, глуповатым и агрессивным. Сложился образ некоего ходячего недоразумения, разодетого в вышиванку, размовляющего выключно на мове и без всякого повода кричащего «Слава Украине» и «Смерть Москалям». Очень хотелось бы изменить этот стереотип и попросить всех разделять украинцев на свидомых и нормальных.

Во время трансляции меня поразило, что на всех шарфах, транспарантах и прочей атрибутике написано: Ukraine. Все фамилии игроков написаны только на английском, даже номинальных хозяев чемпионата! Почти вся реклама написана на английском. Угадайте также, какой флаг чаще всего красуется у рядовых жителей города на одежде (я имею в виду местных простых людей, а не приезжих фанатов), - и вы без труда получите представление о том, что Англия ни к кому и не приезжала в гости. К чему я это говорю? Легче всего бить себя в грудь и называться патриотом. Легко обвинять и оскорблять других в «недоукраинскости». Легко на телевидении устраивать показуху о том, какие мы «украинистые». Но эти же люди, которые патриоты только на камеру, ни разу не возмутились, почему мы, играя у себя дома, даже наши фамилии пишем по-иностранному. Совсем скоро в Верховной Раде будет второе чтение законопроекта о языках. Подкупленные толпы снова будут стоять в Киеве, крича о том, как уничтожают «мову» и жалуясь, как мэр Львова, в Европу, что иная трансляция ведется на русском языке. Но эти же толпы покорно молчат, взирая на англизацию страны. Конечно, по их мнению, так и нужно, но этот пример вскрывает их сущность - холуйство и преклонение перед Западом. Вся их «незалежность» только и направлена что против остальной России, и они пальцем не пошевельнут ради настоящей независимости, т.к. боятся и знают, чего на самом деле хочет народ. Вот чего по-настоящему стоит весь «украинский патриотизм», которым нас кормят 20 лет, и против кого он в действительности направлен. Умеющий видеть, да увидит!

Слабоумные!!!

Хоть пенсіонери зароблять надбавку до пенсії, шкода тільки що на такому сонці(спека).

Люди з русим волоссям, славні бо слов’яни, або руський народ…, якою мовою розмовляв ? Яка ж вона руська мова? І чому слов’янське слово…? Аби, воно ж солов’янське, а відтак солов’їне що походить від щебетання солов’я? Варто б, осмислити цитати в оригіналі що подані сучасною кирилицею «Слова о полку Ігоревім» - «О Бояне, соловiю часу давнього! Аби ти оцi полки ощебетав, скачучи, соловiю, помислом по древу, лiтаючи умом пiд хмарами; звиваючи славу обаполи часу нашого, бiжучи тропою Трояна через поля та гори! Спiвати було б пiсню Iгоревi, того внуку…», «тут кривавого вина недостало; тут пир докiнчили хоробрi русичi: сватiв напоïли i сами полягали за землю Руськую. Никне трава жалощами, а дерево з тугою к землi приклонилось.» В російській кирилиці це звучить так – «О Боянэ, соловию часу давнього ! Абы ты оци полкы ощебетав, скачучы, соловию, помыслом по дрэву, литаючы умом пид хмарамы; звываючы славу обаполы часу нашого, бижучы тропою Трояна через поля та горы! Спиваты було б писню Игорэви, того внуку…», «тут кривавого вына недостало; тут пыр докинчылы хоробри русычи: сватив напойилы и самы полягалы за землю Руськую. Ныкнэ трава жалощамы, а дэрэво з тугою к земли прыклонылось.» При порівнянні, з українською мовою виявляється багато спільного й ідентичного. В перекладі, зробленому для Катерини ІІ, Олексієм Мусін-Пушкіним було вказано, що оригінал містить в собі велику кількість «южнорусских» та польских слів, незрозумілих російському читачеві що вживаються як «малоросийскиє». Слова мають властиві для сучасної (української) «малоросийской» мови закінчення. Незвичні для сучасної російської мови «и» в багатьох словах звучать по - «малоросийскому», якщо їх змінити на «ы». В тексті присутня велика кількість характерних малоросійсьских фраз: «а мої ті Куряни свідомі кмети, под трубами повиті, под шеломи взлелеяні, конець копія вскормлені, путі їм відомі, яруги їм знаємі, луки в них напряжені, тулі отворені, саблі ізострені, самі скачють як сіриї волки в поле…» Російською кирилицею – « а мойи ти Куряны свидоми кмєты, под трубамы повыти, под шэломы взлелеяни, конэць копия вскормлэни, пути йим видоми, яругы йим знаеми, лукы в ных напряжэни, тули отворении, сабли изострэни, сами скачють як сирыйи волкы в полэ…» Як вбачається з історичних фактів, варто задуматись про те, що : «Русский язык», це не інакше як надуманий та втілений діалект руської мови від греків Кирила та Мефодія і штучно створений ними як мовний конгломерат що насадив Руській мові суржик та вимову болгарсько-хорватського акценту, очевидно й за участю царя Самуїла, з логічною метою розпізнання монашості на русі та виділення незалежності церкви від держави шляхом агентування іншої культурно-письменної спадщини… Таким чином руська мова через контроль над церквою греками, отримала в монастирях Русі канон суржика болгарського правопису й акценту, що нині зветься «русский язык». Тому «русский язык», є не інакше як прототип з межами церковнослов’янської, тобто штучної мови започаткованої греками для контролю і впливу ними на їх власну церкву. Приєднання церкви з її правописом та канонами в склад держави на територіях асимільованих слов’янством печенігів, що називалась Моква, (в перекладі болото, в подальшому Московія), природно стало вимушеним кроком щодо протидії впливу на етнографію русі мусульманського татарства. Така територіально-регіональна вимушеність на теренах Мокви безумовно й спотворила слов`янську мову з руської на «русский». Оскільки 1613 році на теренах тільки Московії початок династії Романівих розпочався від Михайла, сина митрополита грецької церкви з підвалинами абсолютизму царя Московської держави що породило розкольничество тих людей, які не могли миритись з знищенням їх мови та руської культури. Далі Петро Олексійович Романів, нащадок грецького духовенства з допомогою потішних військ, замінивши руський календар на чужоземний монаший, ввів розповсюджену монахами на територіях Московії грецьку церковну мову як державну, а стрільців що повстали на захист рідної руської мови катував та карав смертю й розділив ступінь оболганення мови - на Русь, білу Русь і малу Русь по признаку природного конфедераційного поділу держави виключно за мовною ознакою, оголосивши себе на цих землях як «цръ» принижуючи таким розколом народ й викарбувавши монети з такою абревіатурою. Щоб рятувати народ від засилля греко-болгарської експансії щодо мови, в противагу повсталим руським духовенством, була укладена Брестська Унія. Але й Унія також зазнала утиску з боку протилежної експансії, так австрійський уряд намагався впровадити на українських землях латинську абетку — “абецадло” і рекомендував своїм підданим вивчати німецьку мову “ради їхньої особистої вигоди”. “Руська трійця” виступила проти переведення руської мови на абецадло; Маркіян Шашкевич написав статтю “Азбука і абецадло”, де обгрунтував неприпустимість такої заміни. Вже з ХVІІІ ст. почалося непорозуміння з приводу українського правопису. Московити обурювалися, що українці літеру Ъ вимовляють як і, а літеру И читають як Ы. Попи намагалися догоджати Москві, а школа вчила читати всі літери так, як читають у Московії. В монастирях заборонялось вчиняти будь які тексти руською мовою, а лише церковною. Ці “традиції” насаджувані кілька століть церквою і школою, виявилися такими живучими, що й нині серед науковців давньоруські тексти часто читаються по-російськи. Звідси й помилкове враження, що давньоруська мова ближча до російської. Де ж тут довести українське походження руських текстів й підміну назви мові з оригінальної на чужу? З тих причин розмовна й національна мова русичів з метою відмінності руської від штучної та чужоземної рускої, за наслідками підпільної боротьби «Кирило-Мефодієвського братства стала йменуватись українською як оригінальна мова предків, де білоруська від греко-московського православія потерпіла більшого оболгарення, але назва якої не була так принизлива на відміну від малоросійської. Окрім того в тяжкі для України часи, в 1933 році з метою подальшої русифікації мови та надання їй колориту зрусифікованої, була заборонена для уживання українська двоїна і яка чомусь не вживається й досі. Тому, - для повернення історичної справедливості, українську мову варто перейменувати в офіціозі на РУСЬКУ МОВУ як прототип оригінальної мови слов’ян русичів Київської Русі , а «русский язык» з приголосом голосних на «а» як чужоземний, штучний, та суто церковний, залишити в межах грецької православної церкви з поступовим переходом монашості на національний етнос абревіатури оригінальної мови русичів, тобто української мови, яку через покоління наші нащадки в піснях та розмовах зберегли її для сучасності. Висновок – Духовенство Греції в зговорі, чи за допомогою болгар та хорватів у помсту щодо їх війни з Володимиром, через насадження чужої культури та мови, використавши свою агентуру на землях русичів, окупувало через їх церву руський народ на вікове знищення його мови, традицій та національних надбань. Це звернення датується мною як 2012 рік, або 7520 рік руського національного календаря від створення світу зіркового неба, який ще датує 13020 рік час від великого похолодання й 604386 рік з часу якихось трьох сонць. Ігор Желізко

Чому досі не знаємо справжньої історії України та української мови? Бо віримо "древнерусским летописям", які є кириличними фальсифікатами московитів 15-16 століть. Бо заперечуємо артефакти часів Артанії, Дулібії, Росі з унікальними докириличними велесовичними текстами. Бо сакральне письмо давніх Рахманів, велесовицю, не вважаємо основою української мови. Бо відкидаємо пошук правдивого минулого слов'янських держав останніх трьох тисячоліть, заперечуючи очевидне... Чому так? Кому це потрібно?  Відповіді у статтях блогу "Україна: забута історія слов’янських предків" - https://zabutaistoriia.blogspot.com