Власна думка:Трагедія, різня, геноцид.Щодо подій 1943 року на Волині

Олександр Залуцький поділився власними думками щодо Волинської трагедії. «Волинські новини» радо вислухають інші оцінки волинян щодо подій 1943 року. Матеріал нашого дописувача є його власною думкою, яку ми вирішили оприлюднити задля подальшого обговорення питання, яке хвилює багатьох, не лише на Волині.

«70 років розділяє нас від трагічних подій, що сталися на Волині. Проте чи тільки на Волині? Розбурхана Європа переживала кульмінацію жахливої, кровопролитної Другої світової війни. Горе, сльози, голод і смерть були щоденним явищем у всіх регіонах та країнах, які накрила війна.

Сьогодні багатьом із нас набагато легше оцінювати те, що сталося. Саме це й роблять пересічні мешканці Польщі й України, а ще – історики, політики, чиновники, громадські і культурні діячі, журналісти.

Але чи можуть сьогоднішні оцінки бути чесними і справедливими, такими, що не йдуть у розріз із фактами? Складається враження, що стосовно волинських подій 1943-ого року виникло кілька правд. Польська сторона впевнено хоче нав’язати свою, підкріплену документальною базою власних дослідників подій середини минулого століття. Українські історики знайшли свою правду, апелюючи аргументами діаметрально протилежними. Кожен мислячий громадянин двох народів, польського й українського, неодмінно пробує відшукати власне бачення, базуючись на матеріалі почутого, пережитого, прочитаного. Але чи будь-яка із цих правд може нині претендувати на роль дійсної, беззаперечної, незаангажованої?

Коли польський Сейм напередодні річниці Волинської трагедії визнав події 1943-ого року на нашій землі геноцидом проти польських громадян, то, очевидно, сподівався, що Україна змовчить і змушена буде миритися із подібними ярликами. Янукович за будь-яку ціну хоче довести всередині країни, що зробив реальні кроки до європейської інтеграції, чого не вдавалося зробити ані Ющенкові, ані Тимошенко. Тож, муситиме мовчати, оскільки у Європі саме Польща досі лишається провідним послом українського питання. Без її підтримки ані Договору про асоціацію із ЄС, ані запровадження Зони вільної торгівлі з Європою годі й чекати.

Президент Польщі Броніслав Коморовський навіть скликав керівників Вишеградської групи у Віслі, аби там схилити Януковича до вигідної полякам ідеї. Той поїхав, куди діватися, якщо у Москві його в палаци не так радо запрошують. Розмовляли про різні речі, довелося йти на певні поступки, навіть питання Тимошенко український глава пообіцяв вирішити найближчим часом.

Звичайно, що й Волинське питання там підіймалося, проте власної думки на питання 1943-ого року у Януковича, очевидно, не було. Коморовський ще напередодні розмови пообіцяв приїхати до Луцька 14 липня, оскільки був упевнений, що намовить українського колегу прийняти його пропозицію разом засудити українців, котрі вбивали поляків.

Радники й експерти з оточення Януковича, схоже, запропонували главі нашої держави обрати вичікувальну позицію, яку свого часу успішно вели Кравчук і Кучма. Зводилася вона до пасивного сприйняття гострих питань, які ставлять сусіди. Проте й визнавати події далекого 43-ого геноцидом не поспішали.

У Верховній Раді підготували лист-звернення до Сейму 148-ми депутатів (регіоналів та комуністів) аби польські колеги визнали винними у вбивствах виключно ОУН-УПА. Такий собі крок-сигнал, який би перевірив серйозність намірів польського керівництва до Волинського питання, а також став би моніторингом громадської думки в Україні. Перевірка - чи не надто обурюватимуться «західняки».

Вихідні дні, 6-7 липня, минули спокійно. Голосних слів не прозвучало ані в Павлівці, де зустрілися польські та українські науково-суспільні представники обох держав, ані під час інших зустрічей. Найгучнішими були слова, звернені до вірян духовних отців. Можливо, саме вони нині найбільше потрібні і українцям, і полякам.

Переконаний, ще рано розставляти остаточні акценти на подіях далеко не однозначних. Українці також добре пам’ятають вирізання сотень людей і спалювання десятків українських хуторів та сіл на етнічних наших землях (Холмщина, Підляшшя, Лемківщина). Невже й нашій Верховній Раді нині треба ухвалювати рішення, яким би звинувачувалася Армія Крайова як така, яка робила етнічну зачистку, спрямовану проти українців? Можливо, тоді також була різня, геноцид чи звичайна трагедія багатьох сімей?

Годі й казати, якою б була реакція з боку Польщі. Про євроатлантичну інтеграцію Україні довелося б забути на довгі роки, якщо не десятиліття.

Нині не час конфліктувати й шукати винних. Також не потрібно знаходити, хто перший віддав наказ вбивати – поляки українців чи українці поляків. Адже ані сучасна наука, ані сучасна культура поки не дозволить дійти істини.

Президент Польщі поки не скасував свого візиту до Луцька 14 липня. Схоже, продовжуються переговори дипломатичними каналами зв’язку. Цього тижня будуть зроблені гучні заяви, але чи підуть вони на користь нашому, польсько-українському зближенню? Відповідь очевидна й оголошення не потребує».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---