91-річний волинянин: «Нащадки бойових побратимів сьогодні розпинають Україну»

Він досі згадує війну. Війну, яка зробила його інвалідом, як і тисячі сьогоднішніх патріотів, які воюють на сході держави. Ветеран Другої світової Феодосій Наумчук із села Мар’янівки Рожищенського району не може повірити, що «нащадки тих, з ким у далеких сорокових ділився останньою крихтою хліба, до останнього подиху стояли брат за брата, сьогодні розпинають мою рідну Україну».

19-річний Феодосій, наймолодший з братів Наумчуків, разом ще з п’ятьма хлопцями з їхньої колонії потрапили на фронт у квітні 1944-го. Спочатку місячні навчання у Татіщево Саратовської області, а згодом у складі І Прибалтійського фронту 32-ої проривної дивізії під командуванням Баграмяна дороги Латвії, Литви, Східної Прусії.

"Наступальні операції наших військ велися ціною тисяч солдатських життів, - згадує Феодосій Маркович. – Німець сидів в окопах, які копали наші полонені, мав кращі позиції. І строчив, строчив. А ми постійно чули наказ: «В наступ!». Не будеш бігти вперед, розстріляють свої. Так і воювали".

Пліч-о-пліч з Феодосієм Марковичем воював і його товариш, одноліток та сусід Володимир Кравчук. Хлопці як могли підтримували один одного. І можна лише здогадуватися, що було на душі у Феодосія Наумчука в ту хвилину, коли на його очах Володимир Кравчук підірвався на міні.

"Коли я повернувся додому, то розповів рідним Володимира, як і де він загинув. Вони навіть їздили на його могилу, - розповідає 91-річний ветеран. – Бо з п’яти хлопців, які йшли з села разом зі мною на фронт, повернулися лише двоє".

У важких та кровопролитних наступальних боях не оминула ворожа куля і молодого Феодосія Наумчука. У жовтні 1944-го кулеметна черга розривними кулями перебила йому ноги. Стікаючого кров’ю солдата разом з іншими важкопораненими бійцями вночі вдалося вивезти з поля бою та переправити у госпіталь міста Ретово.

Аби врятувати життя Феодосію Наумчуку, лікарі змушені були ампутувати йому ногу. Як згадує сьогодні 91-річний ветеран, медики майже не давали йому шансів на життя, більше того, навіть після операції відправили його у морг. А він вижив всупереч усьому.

Пізніше були госпіталі в Мінську, Рязані та Новосибірську. Саме у Новосибірську, у єврейському евакогоспіталі 1239, де Феодосій Наумчук і зустрів День Перемоги, йому виготовили американський протез, який багато років поспіль заміняв чоловікові ногу. Ще й донині береже дідусь пожовклий від часу папірець - довідку про поранення в боях за Батьківщину.Коли Феодосій Наумчук повернувся в рідну Мар’янівку, вдома вже був брат Іван, повернулись з фронтових доріг і дядько Кирик з синами Володимиром та Федосем.

"Нелегко жилося у перші повоєнні роки, - говорить Феодосій Маркович. – Але долали голод і холод з надією, що у мирній країні все налагодиться. Знайома дівчина з Білорусі навіть кликала мене до себе, але я залишився в рідному селі, бо тут знайшов свою долю".

У лютому 1948-го Феодосій Наумчук обвінчався з місцевою дівчиною Устиною у церкві сусіднього Любча.

"Яке тоді весілля робили, як бідота була. До вівтаря йшов у військовій формі, в якій повернувся з війни. Та хоч і на протезі, проте з нареченою таки танцював", - згадує Феодосій Маркович.

Шістдесят три роки пліч-о-пліч в щасті та радості прожили Наумчуки. Двоє синів народили і виростили. Обоє тяжко працювали: і будинок зводили, і трудодні в колгоспі заробляли, і вдома господарство тримали.

Феодосій Маркович завжди був залюблений у природу рідного краю. І хоч мав першу групу інвалідності, та був завзятим мисливцем та рибалкою. До трьох десятків лисиць вполював, а як любили діти смакувати юшкою з риби, яку впіймав тато.

За отримані на війні тяжкі поранення ветеран отримав від держави легковий автомобіль, яким нині користується онук Олександр, який є опікуном дідуся і доглядає його разом з матір’ю Вірою Степанівною.Відзначивши цьогоріч 91-ий день народження, Феодосій Маркович ще з легкістю цитує вірші польською мовою своїм шістьом правнукам. А от з онуком Олександром ветеран обговорює серйозніші теми, зокрема, новини про війну на Донбасі. Бо надто тривожить старенького те, що не змогла влада зберегти мир на Україні, який дався їм надто великою ціною, і сьогодні війна знову вбиває і калічить.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---