Мандросвіт у Франції: кілограми з'їдженого сиру

Статистика мандрівки автостопом по Франції. Мандрували Францією 28 днів, проїхали 2900 кілометрів, витратили 180 євро. Везли нас 47 водіїв. Відвідали 15 міст і містечок. Жили в 10 домівках. З’їли кілограми сиру.

Плануючи маршрут експедиції «За півроку до Марокко» ми з Оленою з острахом дивилися на величезну Францію, яка перегородила нам шлях до омріяної Іспанії, і дуже хотіли знайти телепорт із Брюсселя в Більбао. Ми відверто не розуміли, за що люди так люблять Францію. Нам казали, що французи - пихаті, що вони не будуть відповідати на поставлені англійською мовою питання, і що автостоп там - жахливий. Тому дорогою в Іспанію ми пролетіли Францію за тиждень, але це виявилося настільки круто, що на зворотньому шляху ми вирішили затриматися у Франції довше. Але про все по-порядку.



Автостоп у Франції

Французький автостоп, напевно, - найкращий у Європі. Французи настільки ж відкриті до автостопу, як і німці, але у Франції стопити значно легше завдяки національним дорогам. У Німеччині якщо і є національні дороги, то ними ніхто не користується, всі їздять автобанами, бо вони там безкоштовні. У Франції автобани - дорогі, тому багато водіїв обирають безкоштовні національні й регіональні дороги, на яких не заборонено стояти автостоперам. А цього для автостопу, як кажуть математики, необхідно і достатньо. Перетнувши іспансько-французький кордон пішки через Піренейські гори, ми готові були практично цілувати французьку землю, як рідну! Отак-от, усього 1-2 кілометри у Франції – і водії почали нам зупинятися! Більше того, вони всі як один заговорили англійською! Іспанцям є чому в них повчитися. У Франції нас підвозили навіть «бла бла кари» - ті водії, які зазвичай підвозять людей за гроші. В них філософія проста: маю вільне місце, їду в той бік, чому б не допомогти мандрівникам? Реально, у Франції в нас ніколи не виникало почуття безвиході, як це було щоразу в Іспанії. Тут ми точно знали, що доїдемо з пункту А в пункт Б за один день.

Жандарми

Пам’ятаєте старий фільм “Жандарми із Сан-Тропе» з дрібним і кумедним Луї де Фюнесом? Так от, щоб ви знали, справжні французькі жандарми виглядають зовсім не так. Усі вони, як один, високі, стрункі, підтягнуті й серйозні. Під час свого першого візиту до Франції нам з Оленою довелося мати з ними справу. Тоді ми ще не були такі обізнані щодо національних доріг і одного разу вирішили постопити на початку автобану. Але ж свідомі французи знають, що на автобані зупинятися не можна. Більше того, один із них, найсвідоміший, подзвонив у дорожню службу, і через 20 хвилин по нас приїхали жандарми.



Два красивих легіня взяли наші паспорти і наказали сідати в автомобіль. Ми слухняно сіли і вже готові були «депортуватися» додому за це дрібне правопорушення, але жандарми виявилися не лише красивими, а й добрими. Вивезли нас на національну дорогу, сказали їхати нею і більше ніколи не виходити на автобан. Ми пообіцяли й обіцянки дотримуємося по цей день, бо наші дані вже в базі, і якщо попадемося вдруге, то шляхетні жандарми передадуть нас в руки не дуже шляхетної поліції.

Побут французів

Побут французів можна визначити одним словом – нагромадження. Нагромадження речей і людей. Складається враження, що кожен француз – це втілення гоголівського Плюшкіна. Не тому, що скупі, зовсім ні. Але практично кожна французька оселя, яку ми відвідали, це - країна втрачених речей! Причому, чим більший будинок, тим більше він захламлений одягом, чудернацькими сувенірами, настільними іграми, спортивним інвентарем тощо. В такому хаосі дуже легко загубитися самому, не те, що згубити особисті речі. В нас із Оленою й так небагато речей, але після одного такого французького будинку їх іще поменшало. Пробачте за інтимну подробицю, але мій улюблений спортивний бюстгальтер затягло в якусь чорну діру.

А ще французи рідко живуть по одному. Для них нормально в 30 років знімати з друзями велику квартиру чи будинок. Тому, якщо ми читаємо у профайлі на Каусерфінгу фразу «Я живу з двома, трьома, чотирма сусідами», то відразу множимо кількість речей на 2, 3, 4 відповідно.

А от жити з батьками протягом студентських років у Франції – не є нормою. Ментальна пуповина у французів перерізається дуже рано, може тому серед них стільки великих людей. Таку самостійність у них виховують змалечку. Щойно дитя навчиться сідати, його віддають у садочок, а з 3-х років діти вже йдуть до школи і до 18-19-ти років, після вищої школи, вони вже отримують диплом бакалавра і можуть або працювати, або вступати до університету. Нам дуже імпонує такий високий рівень інтеграції дітей в суспільство і виховання в них самостійності. Це до теми про реалізацію в Україні європейських ідей. Реалізуйте, будь ласка!

Чим смердять французькі холодильники і наші рюкзаки після Франції?

Франція – це три смачних і смердючих букви: СИР! Сир у Франції - дешевий, смачний і налічує сотні видів. Щодня ми себе тішили сирами брі, камембером, блю і рокфором. Обирали найдешевший, а отримували найсмачніший сир у нашому житті. А коли доводилося бувати в гостях у друзів чи просто у щедрих каучсерферів, то куштували й дорожчі, вишукані сири з вином. Але всі вони, незалежно від ціни, смердять нестерпно! Відкриваєш французький холодильник – і тебе просто таки збиває з ніг хвиля смороду. Відтепер вислів «аромати Франції» набув для нас нового значення. І ще з власного досвіду: якщо кілька днів потримати французький сир у рюкзаку, то він іще тиждень буде смердіти чимось середнім між дохлими котами і брудними шкарпетками. Але це так смачно, що вам не передати!



Цікавий досвід Мандросвіту у Франції

- Париж. Із Брюселя в Париж нас підвозили сумнівного вигляду хлопці, які, не відкриваючи вікон, курили «косяки» товщиною в палець і слухали суворий французький реп. Може тому Париж нам сподобався з першого погляду?



- Тур. Познайомилися з жандармами, про що йшлося вище. А ще з кицькою, яка була вигодувана молоком собаки. Вона прибігала, коли її кликали, і приносила іграшки.

- Бордо. Жили в 3-поверховому будинку з собакою, який був схожий на великого старого брудного полярного ведмедя, з трьома котами, двома курми і кроликом. Ще в тому домі, звісно, були люди, але їм буде присвячено окрему статтю.

- Фуа. Відкрили для себе світ настільних ігор! Слухали живу гру на акордеоні й на волинці.

- Каркасон. Були на панк-рок концерті! Шокували француза тим, що зібралися снідати вчорашніми макаронами, бо в них, бачте, прийнято починати день із кави і круасана. До слова, круасани у Франції – божественні. І вперше ми їх спробували також у Каркасоні.

- Нарбон. За один день двічі випадково застопили одного й того самого водія! Це був португалець Давид, інженер-механік на Альфа Ромео.

- Монпельє. Тут я оволоділа навичками перукаря – підстригла Олену. Вийшло навіть непогано, як для першого разу. А що нам лишалося, як найдешевша стрижка у Франції коштує близько 20 євро?



- Марсель. Пізно ввечері нас зачинили на величезному старовинному кладовищі. Знадобилася година, щоб знайти звідти вихід. Куштували 69-градусний віскі. Жили в 100-річному фамільному будинку з комином. Ходили в похід у гори біля Марселя, і це був найкрасивіший день цієї мандрівки-експедиції.

А якось увечері в Марселі я впала, порвала штани і збила коліно. Марсель був повним пригод і вражень!



- Гренобль. Ще дорогою в Гренобль одна жінка-водій подарувала нам квитки на потяг.

В самому Греноблі ми безкоштовно потрапили в музей на виставку скелетів, де можна було танцювати. Більше того, всі наші рухи точно повторював скелет на інтерактивному екрані. Інших відвідувачів, крім нас, не було, то ми вже натанцювалися! Ще в Греноблі ми готували борщ і деруни разом із французом, який говорив ідеальною російською і їв часник цілими зубчиками, по-українськи.

- Ліон. Тут Олена водила потяг. Справжній! По-справжньому! Наш друг Бенжамін виявився водієм приміського потяга. Ми просто кинули монетку, водити випало Олені. І вона впоралася. Жоден потяг і жоден пасажир не постраждали.



- Віші. З Ліона у Віші нас віз той самий водій, що й із Гренобля в Ліон. З ним ми займалися доставкою свічок у церкви. У Віші ми святкували Олениних 30 років. Їли українські деруни, узбецьку самсу, корейську лапшу й італійський тірамісу і пили чілійське вино. Космополітичне було святкування! І не кожному випадає шанс відсвяткувати ювілей у Франції, чи не так?



Настрій Мандросвіту після 5-ти місяців мандрівки «За півроку до Марокко»

Дуже приємно усвідомлювати себе у Франції, знаходити навколо топоніми, які раніше ми зустрічали тільки у книгах, фільмах і піснях. Бордо, Нотр Дам де Парі, замок-в’язниця де Іф, Марсель, Прованс... Додому не хочеться, бо вдома, окрім друзів і рідних, чекають переважно сумні люди, які не вміють тішитися за інших і примножувати радість. От французи при зустрічі цілуються тричі й «розшаркуються» в реверансах. Можете казати, що це не щиро, але тут насправді панує атмосфера добра, оптимізму й терпимості. Може й нам варто починати розмови з трьох поцілунків, а закінчувати реверансом?







ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: МАНДРОСВІТ З ЛУЦЬКА В ІСПАНІЇ: ВІД КРАЇНИ МРІЙ - ДО НАЙБІЛЬШОГО РОЗЧАРУВАННЯ

Юля КАМІНСЬКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---