Ми несли службу з молитвою і повернулися всі живі-здорові, - волинський боєць

Нещодавно з Донеччини повернувся особовий склад оперативно-бойової прикордонної комендатури «Луцьк-2». Він здійснював патрулювання та охорону східних рубежів України. Серед його складу був і капітан Анатолій Дорошук – багаторічний працівник ДП «Цуманське ЛГ».

Здається, нещодавно тільки проводжали його всім лісоуправлінням на схід, а вже минуло кілька місяців, багато чого відбулося в житті, - інформує «Волинська газета».

– Чи сниться Мар’їнка? – запитує автор інтерв’ю Сергій Цюриць. - Адже саме там довелося служити капітану. А в ніч із 2 на 3 червня – відбивати напад російсько-терористичних військовиків.

– По-всякому буває, – зітхає чоловік. – У Мар’їнці снилася рідна домівка, тепер – на Волині – у сни приходить Донеччина.

– Давайте пригадаємо, як ваш підрозділ перебазовувався на східні рубежі…

– Ми відправилися з Луцька 25 лютого, за два дні були на місці. На блокпостах змінили оперативно-бойову прикордонну комендатуру «Мукачево». Вочевидь, волинський підрозділ виявився найбільш підготовленим, бо зайняв доволі велику ділянку патрулювання.

– Якою була у ті місяці обстановка на вашому напрямку?

– Ця частина лютого, березень і до середини квітня були спокійними, у рамках Мінських угод. Боїв не було. Лиш обстріли. Не на ураження. Скоріше за все, для пристрілки. Ми змушені були утримуватися від пострілів у відповідь. Хоча чули, як ведуться бої у Пісках та на підходах до Донецького аеропорту. А 16 квітня стався захід диверсійної групи – і відбувся перший бій.– Що входило в обов’язки волинських прикордонників на сході?

– Ми несли звичну для прикордонників службу: контроль в’їзду і виїзду на місці розмежування та вогневе прикриття цих пунктів. Щодня з 8-ї ранку до 20-ї вечора через пункт пропуску проходило по 3-4 тисячі автомобілів та автобусів. Зранку більшість людей їхало з Донецька, увечері – назад. Основна робота прикомандированої комендатури проводилася у Курахово і Георгіївці (в останньому пункті є база даних, можна звірити документи та автомобільний транспорт).

Разом із нами працювали представники СБУ, фіскальної служби, ДСНСУ. Наш КРП «Мар’їнка» на самій передовій – далі територія сепаратистів – селище Олександрівка і Донецьк. У нас була функція первинного огляду авто, що рухалися з Донецька, і заключна тих, що йшли на Донецьк. А ще – вогневе прикриття.

Основне ж навантаження на передовій виконувала 28-ма окрема механізована бригада. Хоча згідно з Мінськими угодами, українські військовики змушені були відвести важке озброєння (зенітні комплекси, самохідні установки, танки, міномети) на відповідну відстань від лінії розмежування. У прикордонної комендатури на озброєнні була тільки легка стрілецька зброя, кілька БТРів, ДШК, АГС-17…

– Чи доповідала розвідка про намір ворога штурмувати українські позиції?

– І розвідка, і небайдужі люди, які проїжджали через наші пропускні пункти з Донецька та Олександрівни, попереджали, що до наших позицій зі сторони Донецька стягується важке озброєння і значні сили противника, щоб із травня скинути нас із позицій.

– Отож, наступ готувався заздалегідь?

– І цього супротивна сторона не приховувала. Ми бачили, що цей час російсько-терористичні формування використовували для накопичення техніки і сил на нашому напрямку. Так і сталося. Вже з 3 травня практично велися регулярні обстріли, були спроби заходу диверсійних груп і навіть прориву.

– З яким настроєм волиняни несли службу?

– Настрій був бойовий і у волинян, і в одеситів – 28-ї окремої механізованої бригади. У нашій комендатурі були представники Волині і Рівненщини, в армійців – Одеської, Миколаївської та Херсонської областей. На нашому напрямку – у Мар’їнці, Красногорівці – прикордонників підтримували також батальйон «Київ-1», інші підрозділи.– Як складалася обстановка упродовж цього періоду?

– Російсько-терористичні формування зазвичай починали масований обстріл із наперед розвіданих пристріляних позицій. Ми відповіді не давали, бо дозвіл на «отвєтку» мав прийти зверху. Коли ж в окремих випадках до цього доходило, вони, як правило, після відповіді згортали бойові дії і викидали білий прапор чи на наших частотах пропонували перемир’я, щоб забрати поранених і вбитих. Схожа ситуація була 7, 9, 12 травня, а найгарячішим став День прикордонника – 28 травня. Та найбільш масованою виявилася атака 3 червня. Вона одразу почалася з масованої артпідготовки. За добу до цього з боку Донецька було чути гудіння техніки, і стало зрозуміло, що все це посуне на нас.

– Як починався цей бій?

– О 3.30 ранку почався масований обстріл Мар’їнки і Красногорівки з танків, «градів», мінометів, самохідних артилерійських установок, а вже 0 4.30 це набрало великих масштабів, зокрема і в бік нашого шостого блокпоста.

– Де ви були у цей час?

– З 2-го на 3-тє була моя зміна. Тож мене цей наступ застав на позиції. У цьому бою я втратив мобільний телефон, і це стало додатковою трудністю. Адже мав щопівгодини виходити на зв’язок, а як щось траплялося – і частіше. Тут ішов бій, і було не до телефонів… Зв’язок відновив завдяки мобільним своїх бійців… Потім, звісно, знайшли і мій, але з розбитим сенсором…

– Як сприйняло дії противника наше командування?

– Практично одразу командування прийняло рішення давати відповідь! Принаймні нам на блокпості було чутно корегувальників із 28-ї мехбригади, команди про ведення прицільного вогню. Зокрема – зі стрілецької зброї більших калібрів завдати удар по конефермі Януковича (на околиці Мар’їнки), де з ночі помічено скупчення російсько-терористичного угрупування. Була четверта ранку. На Донеччині розвиднялося, було все видно як на долоні. Біля конеферми починався рух… Ворог планував прорив і оточення наших блокпостів. Запрацював крупнокаліберний кулемет, снайперські гвинтівки, все, що могло стріляти за кілометр і більше.

Наш блокпост мав вигідну позицію: соняшникове поле, яке лежало перед нами, прострілювалося щільним вогнем. Не скажу про його наслідки, але із-за ферми так ніхто і не висунувся. Вогневі точки ворога, АГС-17, міномети змушені були вести вогонь із-за ферми. Дякувати Богу, він не сягнув цілі. До того часу, поки не було віддано наказ для важких танків, САУ і «градів», оборону тримали ми... Бій тривав увесь день 3-го червня, закінчився аж під вечір, але ще тягнувся і в ніч. Підтягли сили Нацгвардії, мобільні розвідгрупи зачищали околиці, які були захоплені. Ворог поніс значні втрати: за даними розвідки – понад 150 бійців.

– Чи вдалося вам уникнути втрат?

– Так. Але наш колега із 28-ї мехбригади отримав поранення у ноги. «Кугуаром» довелося везти його у лікарню до Курахово. Зранку прибула міняти нас зміна капітана Новака, але йшов бій, і ми залишалися на позиціях аж до 11 години.

– Ви заглянули в очі війні…

– Фактично так. У Мар’їнці йде війна. Поряд нашого блокпоста не розірвалися снаряд і 120-міліметрова міна… І добре, що не розірвалися… Наші геть усі були живі-здорові… Ворог намагався створити новий котел… Він рвався до Курахово, де до цього часу працює Курахівська ТЕЦ, яка забезпечує регіон електроенергією… Мар’їнка розбита… Багато жителів виїхало, та все ж і досі процентів тридцять залишається у своїх будинках… Це старші люди, їм нікуди діватися…

– Чи відзначило прикордонників командування за цей бій?

– Командування висловило подяку майже двомстам нашим прикордонникам – коменданту, заступникам, усім рядовим, усім-усім, хто заступав разом на КРП «Мар’їнка» або виконував завдання на інших напрямках. Хотілося б назвати прізвища усіх хлопців, вони заслужили на це… Я також висловлюю їм вдячність.

– Хто замінив вас на цьому гарячому кордоні?

– На позиції оперативно-бойової прикордонної комендатури «Луцьк-2» прийшла чернігівська… Точніше – на блокпости 1-ї комендатури, адже у нас була надто велика протяжність ділянки. Тож чернігівці дали можливість провести ротацію тільки для однієї комендатури, іншу змінить ще якась….

– Наскільки вагомою була допомога волонтерів?

– Ми постійно відчували їхню увагу. Зокрема волонтерів із Цумані, Ківерців, Ратного, Любешова, Луцька. Деколи казали, щоб везли в інші місця, бо в нас усе нормально.

– Як почувалися волиняни на сході України?

– Усі вели себе гідно, достойно, провадили своєрідну народну дипломатію серед місцевого населення. Коли ми покидали позиції, багато хто плакав: «Чого ви нас покидаєте?». Ми казали: «Є ротація. На наше місце прийдуть інші прикордонники. Буде все нормально…» Місцеві жителі знають, що обстановка з того боку дуже відрізняється від нашої. До 3 червня, а повз наш блокпост проходить Запорізька траса – основна артерія, люди постійно їздили на нашу територію для уточнення даних, купівлі продуктів – ціни в нас утричі менші. Дуже багато бусів із пенсіонерами їхало: їх везли отримувати пенсії. Настрої серед них різні, але міняються на краще. І нас сприймають по-різному, але в усіх одне бажання – щоб не було війни.

– Чи було взаєморозуміння з місцевою владою?

– У перші ж дні, як ми приїхали, до нас навідався голова селищної ради і запевнив, що підтримує українську позицію. Цікавився, якої допомоги потребуємо. Запропонував нам бетонні конструкції для будівництва бліндажів. І місцевий священик провідував, привозив нам паски, освячував на Великдень, сповідав і причащав…

– Як там зараз?

– З нашого боку всі поля засіяні, окрім лінії зіткнення… Там інша місцевість – поля, терикони, шахти. Поблизу нас – зокрема шахта Курахівська. З неї живе все селище. Ми їздили туди митися, купатися. Михайлівка, Олександрівка жили з того, що постачали продукцію донеччанам. Зараз там важко…

– Як вашу службу сприйняли рідні?

– Моя мама Людмила Макарівна, а їй має виповнитися 79 років, і дотепер про це не знає. Дружина Світлана, діти – Василь, Оксана, Юля, внучка Софія, як і всі родичі, постійно за мене молилися, коли можна було, телефонували. Рідні і родичі молилися за кожного із нас, хоч і не знали, де служать хлопці. І ми несли свою службу з молитвою. На місці нашого дислокування – у цій базі, де жили, вся стіна – іконостас, горіли знизу свічки – як престол, хлопці молились, у кожного були свої образки, привезені із собою, і ще привозили волонтери. Наші позиції на Пасху освячував капелан 28-ї мехбригади, який мав три поранення. І так Бог дав, що всі повернулися живі-здорові.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---