Перша «жіноча» вулиця у Володимирі - на честь актриси-полячки

Чи багато має зробити жінка, аби на її честь назвали вулицю? Виявляється, чимало. Та й критерії оцінювання в різні епохи теж різні.

Тож на честь яких жінок у древньому Володимирі-Волинському називали вулиці, напередодні жіночого свята з’ясовував кореспондент Інформаційного агентства Волинські новини.

Феміністка, свята, вчена

Точної дати, коли у Володимирі з’явилася перша «жіноча» вулиця, немає. За часів Речі Посполитої у місті була лишень одна вулиця з жіночим ім’ям – Запольської. Полячка, але уродженка Ківерець, Габріела Запольська – відома на початку ХХ століття в Україні та Польщі письменниця та актриса. Окрім того, Габріела була активним поборником жіночих прав. Найвідомішим твором Запольської є п’єса «моральність пані Дульської», яка з величезним успіхом йшла в театрах Києва, Львова, Парижа, Варшави.

Також місто має вулицю, покровительку якої зарахували до лику святих. Це вулиця рівноапостольної Княгині Ольги. Єдина жінка, яка, правлячи Київською Руссю, зміцнювала центральну владу, організовуючи так звані погости. Саме вона впорядкувала збір данини, а також стала першою жінкою-княгинею, яка відвідала Константинополь та прийняла християнство. Її онук – засновник Володимира-Волинського, князь Володимир, втілив мрію бабусі у життя і хрестив Русь.

Навіки в історію України та Туреччини ввійшло ім’я доньки рогатинського священика Анастасії Лісовської. Так, це саме вона, Роксолана - полонянка турецького султана, зуміла стати улюбленою дружиною найвпливовішого володаря 16 століття Сулеймана ІІ Пишного. З її ім’ям пов'язують ренесансний період турецького мистецтва та період припинення турецьких набігів на території України. Саме вулиця Роксолани чотири рази змінювала назву - спочатку з Шевської на Староєврейську, з 1939 по 1944 роки носила назву єврейського письменника Шолома-Алейхема, а за радянський часів - Кожевникова.

Незадовго до Другої світової війни місто прикрасили вулицею Софії Ковалевської, назва якої залишилася й понині. Математик Софія Ковалевська є унікальною особистістю. Вона була першою жінкою членом-кореспондентом Петербурзької академії наук та першою росіянкою, котра отримала звання доктора філософії.

Революціонерка та стюардеса

Жіночі вулиці періоду СРСР умовно можна поділити на дві категорії: військово-революційні (нині перейменовані) та культурно-просвітницькі (деякі існують і донині).

Єдиною революціонеркою в топоніміці Володимира була Марія Ульянова. Загалом революціонерок тоді вистачало, проте ця була ще й молодшою сестрою вождя пролетаріату Володимира Леніна. Втім, у місті вона була ще до революційних подій. Під час Першої світової війни влітку 1915 року жінка як сестра-милосердя санітарно-харчового загону Товариства російських лікарів працювала у Володимир-Волинському госпіталі.

Цікаво, що до перейменування у вулицю Дверницького у 1993 році, у місті була вулиця ініціаторки святкування 8 березня, як Міжнародного жіночого дня, Клари Цеткін. Немає вже у Володимирі й вулиці, названої в честь діячки німецького та польського робітничого руху Рози Люксембург, її у 1993 році перейменували у вулицю Миколи Хвильового.

Клара Цеткін

Три вулиці носили імена дівчат-підпільниць. Йдеться про Зою Космодем’янську (тепер вулиця Івана Багряного), Пашу Савельєву (Володимира Монамаха) та молодогвардійку Уляну Громову (Уласа Самчука). Ще дві вулиці - теперішні Шухевича та Коновальця носили імена жінок-льотчиць Героїв Радянського Союзу Поліни Осипенко та Марини Раскової.

Також три «жіночих» вулиці, які отримали назви за радянських часів, зберегли їх і нині: Лесі Українки, Наталії Ужвій, Надії Курченко. Про перших двох, мабуть, знає кожен українець. А от про Надію Курченко, уродженку Алтайського краю,варто розповісти детальніше. Її іменем вулицю в місті назвали у 1971 році. Коли в жовтні 1970 року на борт літака АН-24, бортпровідницею на якому вона працювала, ввірвалися озброєні терористи, Надія Курченко перегородила вхід до кабіни пілотів. Від отриманих пострілів жінка загинула, але літак захопити бандитам не вдалося.

Від незалежності – донині

Починаючи з 1990 року Володимир-Волинський прикрасили ще 5 жіночих назв вулиць: художниці Катерини Білокур, шляхтянки-меценатки Галшки Гулевичівни, артистки Соломії Крушельницької, січовички Ольги Басараб, вчительки-поетеси Ганни Жежко, лікаря-педіатра Олени Хохол.

Є у місті дві вулиці з жіночими іменами, правдивість існування яких історики не підтверджують – Марусі Богуславки та Марусі Чурай.

За легендою Маруся Богуславка випустила з турецької неволі 700 козаків-невільників, а Маруся Чурай написала десятки пісень, що стали народними - «Ой не ходи Грицю та й на вечорниці», «Засвіт встали козаченьки» та багато інших. Кожна із цих жінок залишила по собі яскравий слід в історії та культурі України.

Окремо варто згадати і двох поважних пані. Перша – лікар-педіатр Олена Хохол. Вона народилась у далекому 1897-му році в місті Устилуг та була особисто знайома майже з усіма відомими світилами радянської медицини початку минулого століття, оскільки була членом-кореспондентом Академії медичних наук. В роки Великої Вітчизняної війни працювала у військових госпіталях, а згодом в лікувальних установах Міністерства охорони здоров’я. Наукові праці Олени Хохол розкривають проблеми фізіології та патології дітей раннього віку. Її іменем назвали колишню вулицю Артема.

Інша героїня – знаменита волинянка, уродженка Турійська, вчителька та поетеса Ганна Жежко. «Вона, як і геніальна Леся, теж, мабуть, має «в серці те, що не вмирає». Жіночу гордість, нескореність духу, непохитну віру в «досвітню зорю» рідної неньки-Вкраїни», - так писав про Ганну Жежко заслужений журналіст України Микола Богуш, під час презентації виданої по смерті авторки збірки «Сто змучених днів, сто ночей у тривозі...». Першу книгу Жежко писала в ковельській тюрмі, куди її запроторили 1923 року за організацію в Турійську першої на Волині першотравневої демонстрації проти режиму Пілсудського. Вона до 1937 року вірила в комуністичний лад, допоки її безпідставно репресували і етапували на каторгу на Колиму, розлучивши з єдиним сином. Там, у каменоломнях та лісоповалах, Ганна Юхимівна стійко переносила нелюдські муки і страждання, але залишилася незламною та сильною духом. Згодом її реабілітували, але підірване здоров’я далося взнаки, і у 1971 році вона відійшла в інший світ.

Жінки... Вони дивовижні і прекрасні, стійкі і мужні, наполегливі і цілеспрямовані. Вони різні і водночас подібні. Тож у майбутньому ще не одну вулицю називатимуть на їхню честь.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---