USD 39.00 39.35
  • USD 39.00 39.35
  • EUR 39.15 39.45
  • PLN 9.71 9.93

Про що мовчить обеліск Слави у Володимирі-Волинському?

29 Серпня 2016 15:51
Незмінне місце покладання квітів, проведення мітингів, урочистих заходів з нагоди різних державних свят та пам’ятних дат, а також місце зустрічі на головній площі міста, яке володимирчани називають просто «шпилем». Усе це про пам’ятник на честь радянських воїнів, партизан і підпільників – обеліск Слави, який підноситься над площею Героїв ось уже понад півстоліття. Утім, останнім часом з’являються різні думки щодо доцільності розташування братської могили у центрі міста. Пропонують навіть демонтувати обеліск, спорудивши на його місці фонтан, а також реконструювати і саму площу, - йдеться на сайті Слово правди.

Більшість мешканців Володимира-Волинського знають, що обеліск споруджений на честь загиблих воїнів Другої світової війни, але далеко не усі читали надписи на меморіальних плитах з прізвищами похованих тут воїнів.

Отож, про те як будували обеліск, кого і чому тут поховали, цікавлюсь у директора історичного музею Володимира Стемковського.



Спорудження обеліска розпочалось в лютому 1965 року.

Саме на початку 60-их років розпочалась активна реконструкція та розбудова площі Героїв до сучасного вигляду – за кілька років було збудоване приміщення школи №2, житлова п’ятиповерхівка, а також знесли дзвіницю костелу та декілька будинків пошкоджених від авіабомбардувань ще в роки війни.

Архітектором та автором ідеї спорудження обеліску були Н. Затираха разом із Андрієм Микитою. Обеліск Слави вважається пам’ятником архітектури місцевого значення. Його урочисте відкриття відбулось 9 травня 1965 року, коли у Радянському Союзі відзначали 20-ту річницю перемоги у Великій Вітчизняній війні.

Під час будівництва обеліску для того, аби надати йому ще більшого ореолу слави, вирішили помістити під мармурову плиту прах загиблих в роки війни бійців. Таким чином в одну братську могилу поовали останки тіл Героїв Радянського Союзу старшого лейтенанта Сергія Мілашенкова, сержанта Івана Солопа, старшого лейтенанта Антона Грисюка, а також політрука Олексія Алексеєвського разом із рядовими Арсентієм Візирою, Григорієм Дементьєвим та 27-ма невідомими воїнами, які полягли в червні 1941 року.

Льотчик Мілашенков відзначився тим, що 14 липня 1944 року скерував свій підбитий штурмовик ІЛ-2 на скупчення німецьких військ, котре знаходилось на шляху Березовичі-Микуличі. Разом із льотчиком загинув і повітряний стрілець Іван Солоп. На місці падіння літака у селі Микуличі встановлено пам’ятник, там же і знаходилось поховання загиблих до 1965 року. Старший лейтенант Антон Грисюк, якому було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу, займався організацією партизанського руху на Володимирщині. Їхня група базувалась на одному з хуторів в районі сіл Коритниця - Стенжаричі. Одного дня їх оточили німецькі військові і усі партизани розбіглись. В будинку залишився лише Грисюк, який на той час хворів пропасницею, та один ординарець, котрий намагався винести товариша на плечах. Німці застрелили обох військових 28 квітня 1944 року. Поховали старшого лейтенанта Грисюка в Устилузі. Щодо 27-ми невідомих бійців, то за однією із версій, їх було віднайдено під час розширення полігону ще в 50-х роках, а за іншою – це останки бійців із ДЗОТів. Хоча останню версію Володимир Стемковський піддає сумніву, адже, коли ці території окупували німці, вони дали можливість місцевому населенню поховати загиблих та позабирали зброю з ДЗОТів.

За 51 рік обеліск кілька разів перебудовували, адже постамент, який збудовано на місці підземель та колишніх єврейських підвалів, з часом руйнується. А за декілька років після будівництва обеліска Слави до меморіального комплексу на честь військових з’єднань додали дві великі стели, які знаходяться з обох боків від пам’ятника. Володимирчани ще пам’ятають, як на постаменті палахкотів вічний вогонь, який з 90-х років вмикають лише «по святах».

Володимир Стемковський пригадує, як біля підніжжя обеліска проводились паради, мітинги та урочисті клятви - в Радянському Союзі біля подібних пам’ятників було прийнято присягати на вірність. Зокрема, тут піонери присягали чесно виконувати свої обов’язки, комсомольці клялись бути вірними соратниками комуністів, а комуністи, своєю чергою, давали обітницю розбудовувати комунізм. Утім, такий звичай – присягатись на могилі не був притаманний слов’янам, він прийшов до нас від диких племен Азії, зауважує Володимир Стемковський.

Чи потрібен нам цей пам’ятник і чи місце йому на головній площі міста, де володимирчани зазвичай відзначають свята та веселяться – це спірне питання, яке потребує детального вивчення, - вважає директор історичного музею. На думку Володимира Стемковського настане час, коли фраза «за що діди воювали» втратить свою актуальність, а усі подібні пам’ятники будуть знаходитись на належних місцях – цвинтарях та спеціальних меморіальних комплексах.

«У нас все місто, наче суцільне кладовище – із жалобними пам’ятниками, символічними могилами та хрестами, - зазначає директор музею. - Мені ж більше до вподоби оптимістичні скульптури – воїн УПА, який іде у бій з рушницею або зв’язкова, котра виконує своє завдання. Однотипні ж хрести з чорного мармуру навіюють сум, а не почуття гордості та патріотизму. До прикладу, у нас є чудовий меморіальний комплекс жертвам фашизму. Його почали будувати в 63-64-х роках, а до того там був великий міський смітник, хоча всі знали, що на цьому місці в роки війни був концтабір. Але, оскільки полонених після війни вважали зрадниками Батьківщини, то і належної шани не було. З часом впливові родини загиблих у концтаборі офіцерів домоглись, аби смітник розчистили і зайнялись благоустроєм цієї території. Пам’ятаю часи, коли меморіал був дуже доглянутий, там навіть стояли динаміки, з яких удень та вночі лунало «Степом, степом…». І коли нас, школярів, водили до меморіалу на екскурсію, він справляв надзвичайне враження. Зараз поруч там знову смітник, хоча на цьому місці можна облаштувати загальний меморіальний комплекс із Алеєю Слави та невеликим музеєм, присвяченим і воїнам радянської армії, і УПА і новітнім героям – бійцям АТО».

Тетяна ІЗОТОВА.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 4
дід Петро Показати IP 29 Серпня 2016 18:30
Молодець Стемковський! Хоч один в тому місті не зомбований совком.Чому поховання мають бути в найлюднішому місці Володимира? Це що повага до полеглих?
Память Показати IP 29 Серпня 2016 19:31
Герої мають вшановуватись в тихих місцях де панує смуток і тишина. Але не під будинком культури де відбуваються концерти і дискотеки. Ганьба таким "шанувальникам" героїв.
Ларисв Показати IP 30 Серпня 2016 14:38
Пане Стемковський я дуже звами згідна.
Володимир Показати IP 30 Квітня 2021 08:58
Цитата: "належної шани не було", - це брехня. Шанували завжди. І сам меморіал офіційно - пам'ятка національного значення. А от братськими могилами євреїв у П'ятиднях ніхто не займався до кінця 80-х років. Лише після втручання єврейських впливових організацій поставили пам'ятник в 1989р. А офіційний статус об'єкту історичної спадщини ці могили і монумент в результаті паспортизації отримали аж в 2009 і ніяк не з ініціативи влади і у відповідь далеко не на перше прохання. І досі ці могили мають статус "пам'ятки місцевого значення", ніби вбиті нацистами і їх колаборантами цивільні чимось завинили перед Україною.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus