Волинська умілиця передала музеєві власні вишиті роботи
«Кожна вишивка – частинка мого серця» - таку назву має виставка робіт майстрині з села Літогощі Олени Глівчук, представлена У Рожищенському краєзнавчому музеї. Усі вишиті роботи жінка передала музеєві, аби зацікавити молодь цим стародавнім видом рукоділля, вироби якого супроводжують нас, українців, з діда-прадіда.
У давнину вважалось, якщо хата без вишитого рушника, то ця родина не матиме продовження роду. З рушничком та хлібом з сіллю українська родина щиро зустрічала гостей, благословляла молодят, проводжала в останню дорогу. З плином часу українська вишивка трохи втратила свою популярність. Хоча є люди, які крізь життя несуть в собі магічне тепло канви та щирих барв веселки, яка так мудро лягає на біле, щоб разом з людиною створити черговий шедевр народної вишивки. До таких майстринь належить і Олена Іванівна Глівчук. Її умілі руки і щире серце – ось запорука прекрасних робіт, що найрізноманітніші за своєю орнаменталістикою та кольоровою гамою, що сприймаються на диво легко.
Олена Глівчук – особистість творча та неординарна. Багато літ пропрацювала у сфері культури. Активна учасниця художньої самодіяльності, яка, завдячуючи своєму літературному хисту та тонкому мистецькому баченню , створила десятки сценаріїв сільських свят. Та основною гранню таланту цієї енергійної жінки стала вишивка – заняття, без якого Олена Іванівна не уявляє свого життя. Адже за допомогою голки та ниток хрестик за хрестиком не просто творить красу на полотні, а переносить на тканину власне відчуття прекрасного. Тому, напевно, кожна її робота «дихає» життям та заворожує погляд.
- Вишивати навчилась змалку, бо вишивала і мама, і тітка, - розповідає Олена Іванівна. – Завдяки їх науці навчилась також шити та в’язати. А коли одружилась і побудували свій дім, взялась за вишивку серйозно. Помешкання ж потрібно було облаштовувати, чимось прикрашати, створювати родинний затишок.
Вечорами, після усіх домашніх справ, брала майстриня в руки голку і розпочиналось таїнство творчості. Гладенько лягали на полотно різнобарвні кольори, відходила втома, а серце наповнювалось відчуттям задоволення та радості.
Килими, десятки картин, серветок, скатертин та рушників, що красувались у помешканні Олени Глівчук, не простойого прикрашали, а наповнювали життєдайною енергією. А скільки вишитихробіт роздарувала рідним, близьким, друзям, знайомим.Чимало робіт Олени Іванівни і у домівках її дітей.
Бо вона цілковито й повністю закохана у вишивку. Ця справа стала не просто хобі, а й способом вираження внутрішнього світу талановитої майстрині, яким вона щиро ділиться нині зі своїми земляками.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
У давнину вважалось, якщо хата без вишитого рушника, то ця родина не матиме продовження роду. З рушничком та хлібом з сіллю українська родина щиро зустрічала гостей, благословляла молодят, проводжала в останню дорогу. З плином часу українська вишивка трохи втратила свою популярність. Хоча є люди, які крізь життя несуть в собі магічне тепло канви та щирих барв веселки, яка так мудро лягає на біле, щоб разом з людиною створити черговий шедевр народної вишивки. До таких майстринь належить і Олена Іванівна Глівчук. Її умілі руки і щире серце – ось запорука прекрасних робіт, що найрізноманітніші за своєю орнаменталістикою та кольоровою гамою, що сприймаються на диво легко.
Олена Глівчук – особистість творча та неординарна. Багато літ пропрацювала у сфері культури. Активна учасниця художньої самодіяльності, яка, завдячуючи своєму літературному хисту та тонкому мистецькому баченню , створила десятки сценаріїв сільських свят. Та основною гранню таланту цієї енергійної жінки стала вишивка – заняття, без якого Олена Іванівна не уявляє свого життя. Адже за допомогою голки та ниток хрестик за хрестиком не просто творить красу на полотні, а переносить на тканину власне відчуття прекрасного. Тому, напевно, кожна її робота «дихає» життям та заворожує погляд.
- Вишивати навчилась змалку, бо вишивала і мама, і тітка, - розповідає Олена Іванівна. – Завдяки їх науці навчилась також шити та в’язати. А коли одружилась і побудували свій дім, взялась за вишивку серйозно. Помешкання ж потрібно було облаштовувати, чимось прикрашати, створювати родинний затишок.
Вечорами, після усіх домашніх справ, брала майстриня в руки голку і розпочиналось таїнство творчості. Гладенько лягали на полотно різнобарвні кольори, відходила втома, а серце наповнювалось відчуттям задоволення та радості.
Килими, десятки картин, серветок, скатертин та рушників, що красувались у помешканні Олени Глівчук, не простойого прикрашали, а наповнювали життєдайною енергією. А скільки вишитихробіт роздарувала рідним, близьким, друзям, знайомим.Чимало робіт Олени Іванівни і у домівках її дітей.
Бо вона цілковито й повністю закохана у вишивку. Ця справа стала не просто хобі, а й способом вираження внутрішнього світу талановитої майстрині, яким вона щиро ділиться нині зі своїми земляками.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 1
Анонім
Показати IP
28 Листопада 2015 10:17
фотограф напевно кривооке.і криворуке
.jpg)
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.