Воїн добра, який рятує волинських бійців

Для них, волинських волонтерів, немає чужих і не своїх. Вони однаково турбуються і допомагають усім, хто цього потребує.

Людмила Савина (на фото), координатор роботи з пораненими бійцями, хоч і не лікар за спеціальністю, але врятувала уже не одного військового з Волині. Сама ж волонтерка скромно уточнює: «Я не лікую, а організовую допомогу, але з активно вникаю в усі аспекти охорони здоров’я — біда змушує». Детальніше читайте в матеріалі газети Волинь-Нова.

На стіні в Ковельському центрі допомоги 51–й ОМБР на видному місці сертифікат у рамці, який засвідчує, що Людмила пройшла підготовку на спеціальних курсах у Києві. Дівчата жартують: «Даремне посилали, бо наша Савина сама вже може тренінги проводити з медицини».

— Ні, мені ще далеко до Ані Ткач, от вона, справді, краще від лікарів орієнтується, які є сучасні препарати для надання невідкладної допомоги пораненим, що має бути в аптечках, в яких госпіталях найкращі спеціалісти того чи іншого профілю. Я в Ані багато навчилася. Можна сказати, що вона почала освоювати цей напрям волонтерської допомоги ще в Єгипті, куди її з чоловіком, теж ковельчанином, закинуло життя. Збирала і там кошти для поранених в АТО. А потім не витримала спостерігати за подіями в Україні здалеку, приїхала до Ковеля, стала працювати в центрі. Ми разом складали списки поранених. Зараз Аня поїхала до чоловіка в Каїр, але зв’язків з нами не пориває, передає гроші на ліки, обіцяє знову приїхати, — з теплими нотками в голосі розповідає Людмила про свою наставницю.

Про себе розказує небагато. Прийшла в центр 5 вересня, бо совість не дозволяла байдуже відсиджуватися, коли в країні - війна. Спочатку думала, що вдасться поєднувати волонтерство і роботу, але дуже швидко довелося вибирати щось одне. Дівчина вирішила, що в теперішніх умовах важливіше допомагати пораненим.

— Зараз уже трохи легше, маю повну базу даних, знаю, де знаходяться наші хлопці. Постійно контактуємо з колегами–волонтерами з інших міст. Наприкінці листопада минулого року шукали пораненого Сергія Лагосюка. Дівчата з Харкова повідомили, що такий є серед пацієнтів одного з їхніх лікувальних закладів. Відвідали Сергія, повідомили нам, який його стан, чого він потребує. У бійця не було цивільного одягу— принесли. І ми діємо так само, буваємо в госпіталі у Луцьку, спілкуємося з хлопцями. Важкопораненим не завжди можуть допомогти в Україні, тому багатьох відправили лікуватися за кордон. Ось і зараз оформляю закордонний паспорт для бійця–героя, — клопочеться поточними справами волонтерка, час від часу відволікаючись від розмови, відповідаючи на телефонні дзвінки, спілкуючись із відвідувачами.

— Ми з гімназії номер один, малюнки для учасників АТО принесли. Може, є якась для нас робота: кудись збігати, щось занести? Ми одним духом справимось, — постукали у двері ковельські школярики Назар Білуха та Ілля Петручик, які забігають сюди частенько.

Таких добровільних помічників, кажуть, у центр щодня приходить дуже багато. Людей різного віку, різних професій і соціального статусу об’єднує одне спільне бажання — підставити своє плече тим, хто на війні. Наприклад, найстаршому волонтеру Борису Олександровичу Кузьмичу — 93 роки, а він щомісяця, одержавши пенсію, сам приносить сотню–другу гривень на ліки, продукти, теплий одяг для бійців. Є й інші відвідувачі, ті, кого сюди приводить біда.

Люда Савина зізнається, що це ціла наука — вміти правильно спілкуватися з матерями, дружинами поранених і з самими учасниками АТО.

— Стреси, які вони пережили, наклали відбиток на характер, стан психологічного здоров’я. Тож волонтер мусить бути водночас і психологом, і психотерапевтом, — каже наша співрозмовниця.

Людмила згадує десятки вражаючих історій про справжні подвиги наших земляків, про те, яку волю до життя вони проявляли, будучи скаліченими. Зітхає:

— Хотіла розказати вам про одного із таких хлопців. Але він не дає згоди, щоб навіть прізвище його називали. У багатьох, хто воював, запеклася на серці кривда. Такі рани загоїти ще важче, аніж від куль.

Тішилася, що напередодні вдалося відправити кількох бійців на доліковування у санаторії, що оздоровниці йдуть назустріч волонтерам і роблять серйозні знижки в оплаті. Показувала фотографії тих, кому вдалося допомогти, раділа за них, як за рідних. Заради цього, казала, не шкода ні сил, ані часу.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---