З Москви, як «з того світу»: волинянин дивом повернувся із заробітків

Із московських заробітків волинянин повернувся дивом. У ситуації, з якої дуже важко знайти вихід, віруюча людина звертає свій погляд на небо. І воно схиляється до неї. Про це свідчить розповідь волинянки, яка заледве не втратила сина. Про це - в матеріалі видання Слово Волині.

У Марії ЧАБАН зі Старої Вижівки позаду довга й непроста життєва дорога, на якій був час розкидати каміння і збирати його. Втім, незважаючи на безбожні часи, жінка ніколи не розлучалася з молитвою і церквою. І ось, коли, здавалося, що всі життєві негаразди позаду, залишилося лише білим світом та онуками тішитися, гучно постукало в її хату лихо.

Влітку 2013-го син Марії Іванівни, Микола, подався в Москву на заробітки. Спочатку все було гаразд, а потім зв’язок із хлопцем обірвався. Кілька місяців телефон озивався глухою тишею. Вдома, подавали записочки на молебні по церквах, монастирях, просили допомоги у священиків.

– Особливі надії покладали на святителя Миколая Чудотворця, небесного синового покровителя, – розповідає пані Марія.

А Микола в цей час страждав від кривдників, які побили його, що аж знепритомнів, відібрали зароблені гроші, мобільний телефон та документи. Отямився він у лікарні. Але Господь не залишив чоловіка напризволяще. Медики поставили його на ноги, хоч у хлопця в кишені не було ні копійки. А коли пригоїв рани, подався на Білоруський вокзал. Добиратися додому вирішив «зайцем» приміськими електричками з пересадками. Бувало й так, що втікав від ревізорів. Непомітно підсів до нього старенький дідусь: біле, неначе молоко, довге волосся, лагідний проникливий погляд, у руках – посох. Хлопець навіть не зрозумів, де узявся старенький. І хоч на Миколі одяг був такий, що від сорому очі ховав, та подорожній ще більше вражав убранням, бо на ногах у нього були… справжні постоли.

– Триста кілометрів пішки йшов, – вразив Миколу дідусь. Слово за слово – розговорилися. А коли під’їжджали до Смоленська, старенький порадив Миколі звернутися в один із місцевих соборів, мовляв, там йому допоможуть, навіть дорогу в храм показав. Коли хлопець на мить замилувався церковними куполами, то від дідуся в постолах уже й сліду не залишилось.

– Гей, хлопці! – звернувся до купки людей, що стояли поблизу храму. – Ви не бачили чоловіка, який щойно йшов зі мною поруч?

Ті здивовано подивилися на Миколу, а один навіть пальцем біля скроні покрутив, мовляв, ти що, чоловіче, не сповна розуму, біля тебе ж ні душі не було видно?

Як тільки хлопець переступив поріг собору, його погляд упав прямісінько на одну з ікон. На образі був святий, як дві краплі води, схожий на старенького, з яким він познайомився в потязі. Оговтавшись, помітив, що назустріч йдуть чоловік та жінка. З’ясувалося, що це представники Смоленського сестринства в честь ікони Божої Матері «Одигітрії», служби бездомних соціального відділу Смоленської єпархії. Розпитали, яким дивом він опинився в храмі. Микола все й розповів.

– Сина нагодували, дали одяг, допомогли виготовити документ, який посвідчує особу, – розповідає Марія Чабан. – Пропонували на дорогу й гроші, але він відмовився, попросив тільки щось із харчів.

Марія Іванівна показує довідку №101, отриману сином 26 вересня 2013-го за підписом керівника соціального відділу і заодно сестри милосердя Анни Цвєткової, у якій йдеться про те, що Микола Петрович Чабан отримав у Смоленській єпархії соціальну допомогу. «Просимо не вчиняти перешкод проїзду цієї людини на транспорті на шляху до Республіки Білорусь у зв’язку з відсутністю грошових засобів. Довідка видана тільки для придбання проїзних документів і проїзду», – йшлося в ній, що слугує також документом для всіх зацікавлених державно-адміністративних органів.

Добирався Микола зі Смоленська до Бреста теж на перекладних. Стільки незнайомих, небайдужих людей пропонували йому допомогу, скільки йшло назустріч! Дорога була легкою, від чого тепліло на серці. І головне – жодних перепон. Здавалося, що отримав перепустку від самого святителя Миколая. Завдяки його молитвам він без українського паспорта перетнув кордон Білорусі й України. І тільки в автобусі, що їхав із Ратного до Ковеля, Микола зміг згадати номер мобільного дружини.

Хлопець, що сидів поруч, дозволив йому зателефонувати рідним зі свого телефону. Так родина Чабанів довідалася, що син живий-здоровий.

Зустрітися з чоловіком, який повернувся до сім’ї таким дивним чином, мені не вдалося, бо мешкає він із дружиною нині у Миколаївській області. Його ж мама, Марія Чабан, не може без сліз розповідати про цей незвичайний епізод із життя, і молитовно згадує Миколу Чудотворця, одного з найшанованіших серед православних християн святих, до якого звертаються люди в бідах.

– Він – Святитель, що прихиляє до нас Небо, – завершує свою розповідь жінка.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---