Хутір Тризуб на Волині «совєти» так і не змусили стати Червоною Зіркою

Мальовничий хутір з колоритною назвою – Тризуб – є у Ратнівському районі на Волині. Так іменувалося поселення ще за Польщі.

І хоч з приходом радянської влади намагалися комунізувати «вороже» ймення, що символізувало самостійну Україну, насильно насаджена хутору назва навіть за п’ятдесят літ не прижилася, - про це йдеться на сторінках газети "Високий замок".

— Колись навколо села Самарів було 72 хутори, – розповідає вчитель історії, а в минулому ще й секретар та голова Самарівської сільради Володимир Онищук. – Багато хуторів повимирало – хати є, а людей нема. Десь третя частина. А Тризуб не спорожнів, тут завжди було життя. Правда, колись він мав з десяток дворів, тепер залишилося п’ять.Чоловік зізнається: точних відомостей, відколи і чому хутір стали йменувати Тризубом, немає. Ця назва дійшла до наших днів від дідів-прадідів, що жили ще за Польщі. А коли в 39-му прийшли «совєти», то «неблагонадійне» ймення швидко змінили на популярне в ті часи – Червона Зірка. Та роки минали, десятиліття – в офіційних документах числилася радянська назва, а поміж людьми й далі жила народна.

Звідки ж вона пішла? Старожили на запитання про народження патріотичної назви тільки руками розводять – не знають. А от молодші уже переказують легенди. Одна з них розповідає про… тризубого діда, що колись жив на тутешніх теренах. Інша ж – про селянина, в хаті якого збиралися однодумці, що мріяли про вільну Україну, і який зберігав жовто-блакитний стяг та намальований тризуб. Яка з них більше правдива, ніхто стверджувати не береться. Бо ж суть – не в легенді.

Відколи така назва прижилася, теж достовірних відомостей немає. Володимир Онищук посилається на слова свого діда Петра, народженого далекого 1888 року. Каже, ще в шкільні роки у нього розпитував, як так сталося, що хутір Тризубом назвали. А той відповів, що так на це місце ще його дід казав!

Володимир Мефодійович люб’язно погоджується показати журналістам дорогу до Тризуба. Шлях з Самарів змійкою в’ється чотири кілометри. І ось попід ліском вигулькує перша хатинка. Старенька, а ошатна, видно, що тут живуть дбайливі господарі.

– Доброго дня, – побачивши крізь вікно незнайомців, виходить з хати Тетяна Павлючик.

Це для тризубівців справжня несподіванка, бо ж чужинці на їхній хутір не забредають. Знайомимося. Жінка зізнається, що живе тут уже двадцять один рік, відколи заміж вийшла, і ніколи й думки не мала, аби деінде податися. Каже, по сусідніх хатах теж молоді пари жили – то діти разом до школи ходили. Був час, що з хутора в Самарах вчилося дев’ятеро учнів. І зараз малих школярів підвозить шкільний автобус.

Тож хоч і віддалені від «цивілізації», та не нарікають. Треба в магазин, на базар чи в аптеку – коником в село їздять. Нерідко люди дивуються, нащо тризубівці так скуповуються. А ті звикли все брати «оптом», про запас. Навіть ліки купують з прогнозом на кілька місяців, зважаючи на наступний погодний сезон. І газети відразу на цілий рік передплачують.

Запитую в Тетяни Павлючик, з чого ж хуторяни виживають.

– Ми звикли до поля, – каже. – Якби можна було з нього жити, і молодь верталася б сюди більш охоче. А так по заробітках їздять у Білорусь чи в Польщу, моя от дочка в Данії. Хто на фермі працює, хто в Самарах у пекарні, хто в школі. Не бідуємо. Але зате у нас така тут тиша – ні на яке місто її не проміняєш.По сусідству хата старожилів Катерини та Семена Концевичів. Йому – 86, їй – 77. Старенькі мешкають у Тризубі вже десятки літ й нажили чимало таких «благ цивілізації», як холодильник та телевізор.

– Колись дуже добре тут було, – розповідає бабця Катря. – Коли в кожній хаті баба стара була (сміється). В гості ходили. А тепіро ж одна молодьож. А ми самі старі.

Неподалік мешкає один їхній син з сім’єю, то мають розраду і догляд. Хоч взагалі самі стараються всьому давати раду.

журналісти запитують в людей про «декомунізацію», коли з Червоної Зірки знову Тризуб став. А вони знову розводять руками. «А Бог його знає…» Й не дивно, адже радянська назва для них завжди була чужа. А дослідник місцевих хуторів Володимир Онищук пояснює: до «декомунізації» хутір як адміністративно-територіальна одиниця не… дожив. Бо його зробили вуличкою Садовою сусіднього села Головища. Але люди назви свого хутора досі не зраджують.

Наталія КРАВЧУК

Фото автора

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---