Військовий з Луцька лишив частину душі на сході

Андрій Мудрик – лучанин, призваний на Схід у складі 51-ї окремої механізованої бригади. Йому довелося пережити чимало: волиняни потрапили в пекло війни без елементарних засобів захисту. Коли вони вже захищали країну ціною свого життя, їхні рідні тут оббивали пороги органів влади, щоби здобути кошти на елементарне – бронежилети, каски… Нині Андрій – демобілізований. Що для нього мир? Каже: сім’я, рідне місто без пострілів гармат і розривання мін, смачний пиріг із яблуками та солодкий чай, - про це пише Волинська газета.

Нагадаємо, як повідомляло Інформаційне агентство Волинські Новини, екіпаж українського танка в нерівному бою зумів вивести з ладу дві бойові машини противника, а на третій ... повернувся в розташування частини. Подробиці – у матеріалі «Боєць 51 бригади заманив ворожі танки в болото». В героїчному екіпажі був і Андрій.

Разом із ветеранами Другої світової, з десятками лучан він віддавав шану полеглим біля пам’ятника невідомому солдату 8 травня. Скориставшись нагодою, вирішили розпитати Андрія Мудрика, що відчувають сучасні Герої України:

– Андрію, розкажіть, будь ласка, з якої ви бригади та як давно вас призвали на фронт?

– Я спочатку був у 51-й бригаді, а пізніше в 14-й. Призвали мене ще під час першої хвилі мобілізації.

– Ваше ставлення до сьогоднішніх подій на Сході, до війни?

– Звичайно – різко негативне. Війна несе в собі великі втрати та біль.

– Що таке для вас мир?

– Мир – це, знаєш, як сказав сьогодні митрополит, це коли ти живеш на своїй землі, чесно працюючи, і від цього – щасливий.

– Як ви відчуваєте себе після АТО, який у вас стан душі на сьогодні ?

– Частина моєї душі живе там. Вона, напевне, там і залишиться… А є та, яку привіз із собою в мирне життя. Це дві різних історії. Звичайно, є що згадувати, але хорошого там нема нічого. Якось робити з цього культ «афганського синдрому» немає сенсу. Треба жити, розвиватися, працювати та розбудовувати свою країну.

– Коли ви зробили свій перший крок на території АТО?

– Це було 9 травня 2014 року, коли ми заїхали в зону АТО.

– А яким був цей перший день на Сході України?

– Пам’ятаю, вночі було дуже страшно… Ми очікували якоїсь атаки, але, на щастя, все благополучно закінчилося. Було холодно, і ми спали в танках.

– Як війна змінила ваше життя?

– Є багато речей, які з того часу змінилися, і притому – змінилися назавжди. Це пріоритети в житті. Бачите, на війні ти розумієш ще одну річ: людське життя вартує набагато більше, ніж усі інші проблеми. Тому на інші дріб’язкові речі я просто не звертаю уваги (які раніше для мене були важливими, і я не знав, як їх вирішити). Головне зараз – жити, мати здоров’я, працювати. І все тоді буде добре.

– Чи плануєте повернутися на фронт?

– Ні, я вже не планую повертатися. Я хочу допомагати тим, хто повернеться. Ну, розумієте, в нас така ситуація, що ними ніхто не займається. Ми (ті, хто повернулися ще з першої хвилі мобілізації) краще знаємо, що їм потрібно і чим можна допомогти, щоб усіх повернути до життя, бо весь вік воювати не можливо.

Нагадаємо, Андрій нещодавно заявляв, що на Волині кошти, призначені державою для вирішення житлових проблем родин загиблих військових, не використовуються. Так, їх у вигляді «залишків» повертають назад, до бюджетної казни.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---