Бій за життя: поранений волинянин вийшов з оточення
«Після нашого бою усе змінилося, ми їхали туди, будучи необстріляним колективом із 40 чоловіків, а повернулися братами по крові», – розповідає боєць роти міліції спеціального призначення «Світязь» УМВС України у Волинській області «Макар».
В інтерв’ю для Інформаційного агентства Волинські Новини Чаюк Макар Олександрович розповів, що у внутрішніх військах відслужив 27 років, після чого пішов на пенсію. Коли почалася неоголошена війна, чоловік не зміг стояти осторонь і пішов на фронт. «Я собі так подумав – треба підтвердити те, що гідний своєї роботи», – розповідає військовий з позивним «Макар». Про те, як він боровся, аби вступити до лав бійців і відправитися на схід, як тренувався і пройшов «пекло» війни – далі в розмові.
У ДОБРОВОЛЬЦІ: ХТОСЬ МАЄ ЇХАТИ ЗАХИЩАТИ НАШУ ДЕРЖАВУ УКРАЇНУ, ЯКЩО НЕ Я – ТО ХТО?!
…Усе почалося з того, що Макар Олександрович твердо вирішив піти добровольцем в зону АТО. Але потрапити до захисників Батьківщини виявилося непросто.
«Перш, ніж я потрапив на службу, довелося не один день оббивати поріг нашого військкомату. Щоразу придумували якісь відмовки і двері зачинялися», – ділиться спогадами боєць.
Та все ж цілеспрямованість та невичерпне бажання боронити Україну перемогло. Макар звернувся у МВС і 12-го серпня 2014-го року його прийняли у роту міліції спеціального призначення «Світязь» УМВС України у Волинській області. Зауважимо, що Макар Чаюк відслужив у внутрішніх військах близько 30-ти років, потім пішов на пенсію. Та коли постало питання, чи йти на війну – прийняв рішення, не роздумуючи: мав бажання підтвердити, що гідний своєї роботи.
«Коли вирішив поїхати на схід, аби захищати Батьківщину на передовій, то рідні та знайомі відреагували неоднозначно. Чув і докори, мовляв, я застарий для такого, бо ж є молоді та жваві хлопці. Та я ж не можу так, зрозумійте! Є душевний поклик і його життєво необхідно реалізувати. Хтось має їхати захищати нашу державу, якщо не я – то хто? Та і є ще порох у порохівницях, врешті-решт!», – говорить, посміхаючись, воїн Макар.
ПІДГОТОВКА ДО ВИЇЗДУ В ЗОНУ АТО
Після того, як Макара Олександровича зарахували до «Світязя», він мав пройти тактичні навчання та залагодження підрозділу в селі Сокиричі, що у Ківерцівському районі Волинської області. За місяць тренувань дехто із бійців вчився, а дехто просто оновив свої знання та бойові вміння.
«Лише недосвідченим здається, що це просто, але всюди треба діяти швидко, не втрачаючи професіоналізму. Бо на кону – не лише твоє життя, а й життя твоїх побратимів. На одному із занять нас вчили, як потрапити до кімнати з терористами. Легко, скажете? А ось і ні! Це складний та дуже небезпечний процес, бо так просто туди не зайдеш. Далі нам показували, як «зачищати» перший поверх, як перейти до другого, поставити розтяжку. Також консультували, як себе поводити, коли обстрілюють автобус та багато-багато іншого. Звісно, була й фізична підготовка. Ми вчилися правильно стріляти з коліна, лежачи, стоячи, відпрацьовували техніку кидка гранати, а це теж життєво важливі вміння», – продовжує співрозмовник.
Військовий зізнається, що найважчим під час перебування на навчаннях було очікування. Серце із трепетом завмирало, коли рахував дні до виїзду на схід. Доки підрозділ формувався і тривав набір вояків, – Макара призначили на посаду молодшого інспектора автослужби, він займався ремонтом автомобілів та БТРів.
У ВУГЛЕГІРСЬКУ ДО ОТОЧЕННЯ
Уже 17-го грудня 2014-го року бійцям «Світязя» дали дозвіл виїхати на схід на ротацію хлопців із Дніпропетровська та Кіровограду.
«На службу у Вуглегірську ми заступили 18-го грудня. Розташувалися у покинутій школі-інтернаті. Харчувалися у тамтешній їдальні. Я був за кухаря. А що ж, куховарити я люблю та вмію. Ще й стимулювало те, що хлопці із нетерпінням чекали чогось смачненького. Тож я неабияк старався. Дуже хотілося підтримати бойовий дух гарним обідом, щоб вояки смачненько попоїли та мали сили воювати.
Щодо продуктів, то їх нам привозили волонтери, аби ми вижили. За що їм велике дякую, бо якби не вони, то хтозна як би воно склалося. Адже голодний боєць – поганий боєць. Також дуже допомогла донька з зятем із Ковеля. Вони там зібрали понад 20 кілограмів м’яса, картоплю, консервації, мед. Словом – усе найнеобхідніше», – каже Макар Чаюк.
Знання, отримані на тактичних навчаннях, неабияк стали у пригоді під час «зачистки» Вуглегірська. Також завданням бійців було чергувати на блокпостах, перевіряти документи та слідкувати за дотриманням встановленого пропускного режиму.
«Місцеве населення до нас ставилося не дуже добре. І люди іноді поводилися дивно – окупанти довели їх до голоду, і навіть коли ми прийшли і нагодували їх, то привітності не побачили. Навіть таке банальне і просте «дякую» не почули. Ось пригадую неприємний випадок. Прийшов якось до нас у приміщення, де ми продукти зберігали, місцевий мешканець, попросив їсти. Ми його нагодували, зібрали немаленьку сумку, щоб заніс додому. А він, вийшовши на блокпост, заявив нам: «Коли ви вже від нас заберетеся, остогидли вже?». От уявіть рівень мого розчарування та здивування. Просто шок. Не розумію такого. Небайдужі люди привозять допомогу, збирають у селах і містах харчі, останнє, може, віддають. А тут таке. Замість подяки лише докори та звинувачення. Ми ж теж приїхали з заходу, такі собі «погані і злі бандерівці», – як вони кажуть. Не вдома на дивані дивимось новини і «співчуваємо», а ділом доводимо, що ми гідні сини матері-України. Думаю, що тих, хто «з одного колодязя п’є і туди ж плює» треба як мінімум лікувати, бо то вже серйозні відхилення.
Втім, були й доброзичливі мешканці, які нас підтримували. Якось прийшов старший дядько і розповів, що тут уже 40 років живе і щодня переконує усіх місцевих, що це українці приїхали їх захищати, але ж всім не «доходить». І, взагалі, якщо проаналізувати, то там лишився такий собі «баласт». Адже молодь та господарі, по суті, виїхали з гарячих точок, зосталися алкоголіки та ледарі, ще пенсіонери», – згадує солдат.
БІЙ ЗА ЖИТТЯ: ВИТРИМАЛИ ШТУРМ І ВИРВАЛИСЯ З ОТОЧЕННЯ
Найважче українським військовим було у період із 29-го по 31-ше січня минулого року. Тоді почалися жорсткі бої й хлопців взяли в оточення. Вояки прийняли бій разом із Чернігівським 13-им Батальйоном Територіальної Оборони. Коли бійців обступив ворог і бойовики пішли із позиції «12 годин», Макар Олександрович зайняв позицію «6 годин». Вороги зупинилися вже в тилу, але волинянин із напарником тримали позицію. Вели прицільний вогонь, бо, затиснувши курок автомата, не можна було «косити» ворогів – набоїв не вистачало. Цілилися виключно у мішені.
«Танка в нас, на жаль, не було, мали лише «муху» – ручний протитанковий гранатомет РПГ-18 та гранати. Із гранатами було складно працювати, бо їх викидати з приміщення важко, адже немає нормальної траєкторії польоту», – говорить Макар Олександрович.
Щодо озброєння, то противники були готові до нападу – озброювалися «до зубів». У їхньому арсеналі – танки Т-72 і Т-80, які практично неможливо знищити підручними засобами. А в наших – лише старенький Т-64, і той – без акумулятивних пластин. Та незважаючи на відсутність великої кількості зброї, усі бійці «Світязя» працювали як злагоджений годинник.
«Пригадую, нас неодноразово намагалися переманити на сторону терористів. Прийшов чоловік із білою хустиною і сказав, аби ми здалися. Звісно ж, ми цього не зробили», – продовжує боєць.
На другий день бою в оточенні, 30-го січня, добровольця поранили. Осколком травмувало ногу. Та попри важку рану, солдат боровся за життя і продовжував бій.
«Сєпари» довго не могли зрозуміти, де ми знаходимося, тому «лупили» наосліп по поверхах будинків, вище нашого місця дислокації. Втім, мене поранило осколком від гранатомета, який відлетів із нашого вікна. Від поранення я втратив трохи крові, але вдалося вижити, адже я боровся за життя, бо мусив виконати бойові завдання. Але все таки, тоді ми їм добре «дали прикурити». Так, техніка наша загубилася, але найголовніше – зберегли людей. А зберіг людину – тобі зараховується перед Богом, а матеріальне – це наживне», – продовжує співрозмовник.
Макар Олександрович вважає, що для того, аби перемогти, військовим просто життєво необхідне достойне озброєння, адже людський ресурс є. Дійсно, хлопці добре підготовлені й знають свою справу.
«Паніки у нас не було. Вказівки командира виконували «залізно», може й когось осіняли якісь космічні думки, але їх одразу відкидали. Та й чимало ми техніки їхньої понищили. Бо ж намагалися бити влучно, оскільки усвідомлювали, що це ворог. І до того ж, ми прийшли на війну, а не відпочивати. Головне діяти! Я вам скажу, що це не просто терористи, а справжнісінькі бандити та нелюди», – каже Макар.
Також Макар Олександрович додає, що якби українські військові мали американську теплову ракету, то боєздатність підвищилася б у сто разів. Специфіка цієї диво-зброї у тому, що стріляєш вгору, а вона вилітає й сама шукає ціль, реагуючи на тепло від мотору танка.
«Як би ми виставили з сотню нових танків, то «сєпари» зі страху самі порозбігалися б. Ми ж то воюємо за ідею й готові йти до кінця, до перемоги. А вони за гроші стоять, і якщо відчувають загрозу, то «дають задню», розбігаються, як миші. Маючи хороше важке озброєння, перемога була б за нами швидко», – завершує Макар Чаюк.
P.S. Після одужання планую знову їхати на схід. Зрозумійте, що треба захищати Батьківщину. Якщо я скажу, що не буду цього робити, і ви це повторите, а ще – третій, п’ятий, десятий, сотий, то що ж нас чекатиме далі?! І так ось, Дебальцеве здали, бо відступили. Як так відступили!? Як так можна – «відступити»!? Зараз обстрілюють Маріуполь, то і там треба відступати? Ні в якому разі! Лише вперед!
Доки рани загоюються, а волинянин, який, попри важке поранення, продовжував протистояння, аби не здати свою позицію й не відкрити для «сєпарів» тил своїх побратимів, чекає нової команди – «В бій!», – його подвиг відзначили. Так, бійця роти міліції спеціального призначення «Світязь» УМВС України у Волинській області Чаюка Макара Олександровича, із позивним «Макар», нагородили медаллю «За відвагу та мужність».
Розмовляв ВАДИМ ПАНАФІДІН
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
В інтерв’ю для Інформаційного агентства Волинські Новини Чаюк Макар Олександрович розповів, що у внутрішніх військах відслужив 27 років, після чого пішов на пенсію. Коли почалася неоголошена війна, чоловік не зміг стояти осторонь і пішов на фронт. «Я собі так подумав – треба підтвердити те, що гідний своєї роботи», – розповідає військовий з позивним «Макар». Про те, як він боровся, аби вступити до лав бійців і відправитися на схід, як тренувався і пройшов «пекло» війни – далі в розмові.
У ДОБРОВОЛЬЦІ: ХТОСЬ МАЄ ЇХАТИ ЗАХИЩАТИ НАШУ ДЕРЖАВУ УКРАЇНУ, ЯКЩО НЕ Я – ТО ХТО?!
…Усе почалося з того, що Макар Олександрович твердо вирішив піти добровольцем в зону АТО. Але потрапити до захисників Батьківщини виявилося непросто.
«Перш, ніж я потрапив на службу, довелося не один день оббивати поріг нашого військкомату. Щоразу придумували якісь відмовки і двері зачинялися», – ділиться спогадами боєць.
Та все ж цілеспрямованість та невичерпне бажання боронити Україну перемогло. Макар звернувся у МВС і 12-го серпня 2014-го року його прийняли у роту міліції спеціального призначення «Світязь» УМВС України у Волинській області. Зауважимо, що Макар Чаюк відслужив у внутрішніх військах близько 30-ти років, потім пішов на пенсію. Та коли постало питання, чи йти на війну – прийняв рішення, не роздумуючи: мав бажання підтвердити, що гідний своєї роботи.
«Коли вирішив поїхати на схід, аби захищати Батьківщину на передовій, то рідні та знайомі відреагували неоднозначно. Чув і докори, мовляв, я застарий для такого, бо ж є молоді та жваві хлопці. Та я ж не можу так, зрозумійте! Є душевний поклик і його життєво необхідно реалізувати. Хтось має їхати захищати нашу державу, якщо не я – то хто? Та і є ще порох у порохівницях, врешті-решт!», – говорить, посміхаючись, воїн Макар.
ПІДГОТОВКА ДО ВИЇЗДУ В ЗОНУ АТО
Після того, як Макара Олександровича зарахували до «Світязя», він мав пройти тактичні навчання та залагодження підрозділу в селі Сокиричі, що у Ківерцівському районі Волинської області. За місяць тренувань дехто із бійців вчився, а дехто просто оновив свої знання та бойові вміння.
«Лише недосвідченим здається, що це просто, але всюди треба діяти швидко, не втрачаючи професіоналізму. Бо на кону – не лише твоє життя, а й життя твоїх побратимів. На одному із занять нас вчили, як потрапити до кімнати з терористами. Легко, скажете? А ось і ні! Це складний та дуже небезпечний процес, бо так просто туди не зайдеш. Далі нам показували, як «зачищати» перший поверх, як перейти до другого, поставити розтяжку. Також консультували, як себе поводити, коли обстрілюють автобус та багато-багато іншого. Звісно, була й фізична підготовка. Ми вчилися правильно стріляти з коліна, лежачи, стоячи, відпрацьовували техніку кидка гранати, а це теж життєво важливі вміння», – продовжує співрозмовник.
Військовий зізнається, що найважчим під час перебування на навчаннях було очікування. Серце із трепетом завмирало, коли рахував дні до виїзду на схід. Доки підрозділ формувався і тривав набір вояків, – Макара призначили на посаду молодшого інспектора автослужби, він займався ремонтом автомобілів та БТРів.
У ВУГЛЕГІРСЬКУ ДО ОТОЧЕННЯ
Уже 17-го грудня 2014-го року бійцям «Світязя» дали дозвіл виїхати на схід на ротацію хлопців із Дніпропетровська та Кіровограду.
«На службу у Вуглегірську ми заступили 18-го грудня. Розташувалися у покинутій школі-інтернаті. Харчувалися у тамтешній їдальні. Я був за кухаря. А що ж, куховарити я люблю та вмію. Ще й стимулювало те, що хлопці із нетерпінням чекали чогось смачненького. Тож я неабияк старався. Дуже хотілося підтримати бойовий дух гарним обідом, щоб вояки смачненько попоїли та мали сили воювати.
Щодо продуктів, то їх нам привозили волонтери, аби ми вижили. За що їм велике дякую, бо якби не вони, то хтозна як би воно склалося. Адже голодний боєць – поганий боєць. Також дуже допомогла донька з зятем із Ковеля. Вони там зібрали понад 20 кілограмів м’яса, картоплю, консервації, мед. Словом – усе найнеобхідніше», – каже Макар Чаюк.
Знання, отримані на тактичних навчаннях, неабияк стали у пригоді під час «зачистки» Вуглегірська. Також завданням бійців було чергувати на блокпостах, перевіряти документи та слідкувати за дотриманням встановленого пропускного режиму.
«Місцеве населення до нас ставилося не дуже добре. І люди іноді поводилися дивно – окупанти довели їх до голоду, і навіть коли ми прийшли і нагодували їх, то привітності не побачили. Навіть таке банальне і просте «дякую» не почули. Ось пригадую неприємний випадок. Прийшов якось до нас у приміщення, де ми продукти зберігали, місцевий мешканець, попросив їсти. Ми його нагодували, зібрали немаленьку сумку, щоб заніс додому. А він, вийшовши на блокпост, заявив нам: «Коли ви вже від нас заберетеся, остогидли вже?». От уявіть рівень мого розчарування та здивування. Просто шок. Не розумію такого. Небайдужі люди привозять допомогу, збирають у селах і містах харчі, останнє, може, віддають. А тут таке. Замість подяки лише докори та звинувачення. Ми ж теж приїхали з заходу, такі собі «погані і злі бандерівці», – як вони кажуть. Не вдома на дивані дивимось новини і «співчуваємо», а ділом доводимо, що ми гідні сини матері-України. Думаю, що тих, хто «з одного колодязя п’є і туди ж плює» треба як мінімум лікувати, бо то вже серйозні відхилення.
Втім, були й доброзичливі мешканці, які нас підтримували. Якось прийшов старший дядько і розповів, що тут уже 40 років живе і щодня переконує усіх місцевих, що це українці приїхали їх захищати, але ж всім не «доходить». І, взагалі, якщо проаналізувати, то там лишився такий собі «баласт». Адже молодь та господарі, по суті, виїхали з гарячих точок, зосталися алкоголіки та ледарі, ще пенсіонери», – згадує солдат.
БІЙ ЗА ЖИТТЯ: ВИТРИМАЛИ ШТУРМ І ВИРВАЛИСЯ З ОТОЧЕННЯ
Найважче українським військовим було у період із 29-го по 31-ше січня минулого року. Тоді почалися жорсткі бої й хлопців взяли в оточення. Вояки прийняли бій разом із Чернігівським 13-им Батальйоном Територіальної Оборони. Коли бійців обступив ворог і бойовики пішли із позиції «12 годин», Макар Олександрович зайняв позицію «6 годин». Вороги зупинилися вже в тилу, але волинянин із напарником тримали позицію. Вели прицільний вогонь, бо, затиснувши курок автомата, не можна було «косити» ворогів – набоїв не вистачало. Цілилися виключно у мішені.
«Танка в нас, на жаль, не було, мали лише «муху» – ручний протитанковий гранатомет РПГ-18 та гранати. Із гранатами було складно працювати, бо їх викидати з приміщення важко, адже немає нормальної траєкторії польоту», – говорить Макар Олександрович.
Щодо озброєння, то противники були готові до нападу – озброювалися «до зубів». У їхньому арсеналі – танки Т-72 і Т-80, які практично неможливо знищити підручними засобами. А в наших – лише старенький Т-64, і той – без акумулятивних пластин. Та незважаючи на відсутність великої кількості зброї, усі бійці «Світязя» працювали як злагоджений годинник.
«Пригадую, нас неодноразово намагалися переманити на сторону терористів. Прийшов чоловік із білою хустиною і сказав, аби ми здалися. Звісно ж, ми цього не зробили», – продовжує боєць.
На другий день бою в оточенні, 30-го січня, добровольця поранили. Осколком травмувало ногу. Та попри важку рану, солдат боровся за життя і продовжував бій.
«Сєпари» довго не могли зрозуміти, де ми знаходимося, тому «лупили» наосліп по поверхах будинків, вище нашого місця дислокації. Втім, мене поранило осколком від гранатомета, який відлетів із нашого вікна. Від поранення я втратив трохи крові, але вдалося вижити, адже я боровся за життя, бо мусив виконати бойові завдання. Але все таки, тоді ми їм добре «дали прикурити». Так, техніка наша загубилася, але найголовніше – зберегли людей. А зберіг людину – тобі зараховується перед Богом, а матеріальне – це наживне», – продовжує співрозмовник.
Макар Олександрович вважає, що для того, аби перемогти, військовим просто життєво необхідне достойне озброєння, адже людський ресурс є. Дійсно, хлопці добре підготовлені й знають свою справу.
«Паніки у нас не було. Вказівки командира виконували «залізно», може й когось осіняли якісь космічні думки, але їх одразу відкидали. Та й чимало ми техніки їхньої понищили. Бо ж намагалися бити влучно, оскільки усвідомлювали, що це ворог. І до того ж, ми прийшли на війну, а не відпочивати. Головне діяти! Я вам скажу, що це не просто терористи, а справжнісінькі бандити та нелюди», – каже Макар.
Також Макар Олександрович додає, що якби українські військові мали американську теплову ракету, то боєздатність підвищилася б у сто разів. Специфіка цієї диво-зброї у тому, що стріляєш вгору, а вона вилітає й сама шукає ціль, реагуючи на тепло від мотору танка.
«Як би ми виставили з сотню нових танків, то «сєпари» зі страху самі порозбігалися б. Ми ж то воюємо за ідею й готові йти до кінця, до перемоги. А вони за гроші стоять, і якщо відчувають загрозу, то «дають задню», розбігаються, як миші. Маючи хороше важке озброєння, перемога була б за нами швидко», – завершує Макар Чаюк.
P.S. Після одужання планую знову їхати на схід. Зрозумійте, що треба захищати Батьківщину. Якщо я скажу, що не буду цього робити, і ви це повторите, а ще – третій, п’ятий, десятий, сотий, то що ж нас чекатиме далі?! І так ось, Дебальцеве здали, бо відступили. Як так відступили!? Як так можна – «відступити»!? Зараз обстрілюють Маріуполь, то і там треба відступати? Ні в якому разі! Лише вперед!
Доки рани загоюються, а волинянин, який, попри важке поранення, продовжував протистояння, аби не здати свою позицію й не відкрити для «сєпарів» тил своїх побратимів, чекає нової команди – «В бій!», – його подвиг відзначили. Так, бійця роти міліції спеціального призначення «Світязь» УМВС України у Волинській області Чаюка Макара Олександровича, із позивним «Макар», нагородили медаллю «За відвагу та мужність».
Розмовляв ВАДИМ ПАНАФІДІН
До «Макара» в госпіталь навідалися друзі
Позиція, з якої «Макар» вів бій
Із житлового будинку терористи обстрілювали позиції «Світязя»
У палаті військового в госпіталю на стінах малюнки від дітей
У палаті військового в госпіталі – на стінах малюнки від дітей
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
За «торгівлю» рибою можуть сісти на 10 років: як судять волинських посадовців, яких спіймали на хабарі
Сьогодні 22:51
Сьогодні 22:51
У місті на Волині «Лада» від удару перекинулась на дах. Фото
Сьогодні 22:14
Сьогодні 22:14
Понад 600 страв з України та світу від Клопотенка: у Києві презентували оновлене меню для шкіл
Сьогодні 21:21
Сьогодні 21:21
Волинська громада візьме участь у національному проєкті з підтримки сімейного патронату
Сьогодні 21:03
Сьогодні 21:03
.jpg)
