Тот, кто получит больше половины голосов,   всегда будет (за очень редким исключением, у партий преследуемых) ничтожеством, человеком без убеждений, сумевших понравиться всем».
(Кропоткин П.А.)
 
Сьогодні досить активно обговорюється ідея зміни виборчого законодавства. До цього залучено досить солідні кошти. Підігрують в цьому  Президент, влада, політичні партії, громадські організації. А в чому власне мета цих змін?
Визначний діяч Великої французької революції Оноре Мірабо в 1789 р., розуміючи, що суспільство по своїй структурі неоднорідне визначав порядок формування» народного представництва як карту країни. Як на карті, відображаючи в зменшеному масштабі всі особливості рельєфу країни, на його думку, в парламенті повинні бути представлені різні погляди  та інтереси соціальних груп та прошарків населення відповідно з їх популярністю та підтримкою в населення. Цю ідею почали втілювати майже через 100 років, коли були розроблені відповідні правила, яку назвали системою пропорційного представництва.  По новій системі перші вибори відбулися в 1891 та 1892 р. р. в ряді кантонів Швейцарії; в 1893 р. - в Бельгії; в 1906 р. – Фінляндії, в 1809 р. - в Швеції, а далі вона розповсюдилась в багатьох країнах світу і перш за все європейських країн.
 
Пропорційний принцип передбачає в собі дві головні вимоги :
 1) не повинно існувати так званих «втрачених голосів»: групи і прошарки виборців, підтриманих на виборах партію чи кандидата і не отримавши більшості  в масштабі округу чи країни,  тим не менш повинні мати своїх представників в парламенті чи представницькому органі місцевого самоврядування, які будуть відображати їх потреби та інтереси.
2) кожна партія, виставивши список кандидатів, повинна отримати в парламенті та представницьких органах місцевого самоврядування таку ж кількість місць, яка відповідає частині голосів, поданих за неї на парламентських чи місцевих виборах. Звідси розповсюджена назва даної системи – система партійних списків.
 
До переваг пропорційної системи відноситься те, що в сформованих  при її посередництві органах влади  представлена реальна картина політичного життя суспільства. Саме пропорційна система стимулює розвиток різних думок та відстоювання їх інтересів в законодавчому та місцевих представницьких органах влади.     
Але не треба забувати, що саме пропорційна система  привела до влади у 1933 р. Веймарській республіці уряд націонал-соціалістів на чолі з канцлером Адольфом Гітлером.
 
В українських реаліях, де існує слабкість українських  політичних партій та низька політична структурованість суспільства призвели до того, що пропорційні вибори в Україні  перетворились на \"лідерські проекти\", а партійці грають роль «сірої» маси. Але якщо немає ідеї, сильного лідера та політичної структури, то фінансові донори відіграють роль лише  «дійної корови». Згадаймо передвиборну  боротьбу до Верховної Ради України Блоку Литвина у Волинській області в 2006 р., де неадекватно затрачені кошти не виправдали сподівань спонсорів.
Мажоритарна(mayority) система(або система більшості) голосування проводиться не за партії, а за конкретних кандидатів. Щоб бути вибраним при мажоритарній системі, необхідно отримати на виборах більшість голосів.  Це одна з найдавніших виборчих систем світу. Достоїнство мажоритарної системи в тому, що вона посилює переваги великих партій, які спираючись на більшість в парламенті створює  стабільний уряд.   
 
Під час мажоритарних виборів на перший план традиційно виходили доступ до адмінресурсу та фінансові можливості кандидата. Саме підкуп виборців, нерідко неприхований – одна з найбільших проблем мажоритарних виборів. Це на собі відчув навіть перший заступник голови Волинської обласної державної адміністрації Заремба В.М., коли він балотувався до Верховної Ради України у 2002 р. Так як я не жив на той час у Волинській області, мені важко говорити про хід виборчого процесу до місцевих рад на Волині, але під час своєї основної роботи міг спостерігати як ідуть вибори в м. Києві та інших областях України. З впевненістю скажу, що саме мажоритарна система виборів до місцевих рад у 2002 р. сприяла масовій корупції у судовій та  адміністративній владі на місцях.
 
Але як би не було Україна разом з Волинською областю випробувала дві системи виборів до місцевих рад : мажоритарну та пропорційну. 
 
У 2002 та 2006 р всього було обрано до Волинської обласної ради  80 депутатів. Згідно Закону України ст.4 від 2002 р. «Про вибори депутатів … місцевих рад…»   вибори до місцевих рад відбулись за мажоритарною, а у 2006 році згідно «Закону України «Про вибори депутатів …місцевих рад …» ст. 2 проводились за пропорційною системою.                                               
 
 
При мажоритарній системі всі райони та міста обласного підпорядкування рівномірно були представлені у Волинській обласній раді. При пропорційній системі 4 райони  не мають жодного свого представника. Правда, це нічого не означає тому, що навряд чи можна вважати справедливим рівну кількість депутатів від м. Луцька та будь-який район області. Все-таки в обласному центрі проживає майже п’ята частина населення області та й він найбільший бюджетоутворючий суб’єкт. Але несправедливо, мабуть,  і те, що Луцьк представляють в обласній раді сьогодні 45% депутатів. При мажоритарній системі найчисельнішою депутатською групою були лікарі(30%), представники приватних, державних підприємств і банківських установ складали(21%), досить вагомо в обласній раді були також представлені органи державної влади та органів місцевого самоврядування, вони з представниками  АПК мали по 15% депутатів.
 
При пропорційній системі найпотужнішою депутатською групою стали представники приватних, державних підприємств та банківських установ(40%), збільшили свою присутність і представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування до 23%. Всі інші соціальні групи значно зменшили своє представництво в обласній раді.  
 
Наше жіноцтва, яке мало і так невелике представництво в обласній раді у 2002 р. зменшило його  при пропорційній системі вдвічі.
 А отже порівняння, які приведені показують, що справедливої системи виборів не існує.
 
Але на мою думку, сьогодні пропорційна система себе виправдала. До місцевих рад прийшла нова генерація. Їй можна дорікнути, що вона немає досвіду роботи, що з них багато популістів та і просто некомпетентних людей, те що у фракціях існує авторитаризм. Але те, що в місцевих радах почалась боротьба ідей це вже добре. Згадаймо тільки публічну суперечку в обласній раді про приватизацію рятувальної станції на озері Світязь, про санаторій «Пролісок», критика щодо ведення сесії обласної ради, навіть про той злощасний автомобіль голови Волинської обласної ради і так далі. А ще можна продовжити цей список у роботі Луцької,  Ковельської міських, Ковельської, Іваничівської районних рад. Все це є результат боротьби команд, які ініціюючи проекти змушені шукати для мешканців області аргументи своїх рішень. Завдяки цій системі виборів, стає відкритими та публічними державна влада та органи місцевого самоврядування.  А оцінку діяльності кожної політичної сили дайте зробити виборцю на наступних виборах.
 
Підтримую ідеї М.Я.Романюка, що адміністративна реформа та реформа місцевого самоврядування повинна сприяти самоорганізації регіону, міст та сіл. Не буду заглиблюватись в цю тему тому, що це окрема розмова. Але сумніваюсь в тому твердженні, що депутати обласної ради, обрані за мажоритарною системою, стануть відповідальніше відноситись до своїх обов’язків. Пригадаємо обраних  депутатів за мажоритарною виборчою системою на початку 90-х років. На той час серед мешканців області були популярні демократичні та націонал-патріотичні партії. Їх представники були у радах всіх рівнів. Вони прийшли та органічно влились в ту систему влади, яку вони постійно критикували.
 
Більше того стали керівниками управлінь, відділів, але жодного прогресу у роботі державної влади чи органів місцевого самоврядування не внесли. Давайте згадаємо депутатський корпус минулого скликання. Кожен депутат, як справжній волинянин на сесіях гарно кивав головою, а сам тримав дулю в кишені. Хто був більш спритніший і першим добігав до голови обласної адміністрації чи ради, той вибивав кошти під свій проект, а після цього і далі  мовчав та кивав головою. Таким депутатам ще в 1793 році у французькому парламенті дали прізвисько «болотних жаб». Це ті люди, які не маючи жодних переконань ради вирішення особистих питань флюгером крутяться між інтересами чиновників обласної державної адміністрації та обласної ради і навпаки. Саме такі депутати минулого скликання вирішували долю області.  Не останній аргумент є проти мажоритарки і те, що  безвідповідальна особа балотуючись в одному окрузі, не виконавши своїх обіцянок  перебіжить в інший  округ.
 
Наведу приклад. У 2002 році по  округу № 20, який включав в себе Горохівський, Локачинський, Луцький, Рожищенський, Турійський райони, за мажоритарною виборчою системою було обрано до Верховної Ради України представника від «Нашої України» Сергія Бондарчука. Після того, як він став народним  депутатом,  ніхто його в цьому окрузі більше і не бачив. А пройдисвітів у Волинській області ще чимало, що захочуть розвести нас.  Щодо депутатів, які відповідають нашим вимогам то, хто не прочитав напочатку епіграф до цієї статті продовжу цитатою знову ж П.А.Кропоткіна(князь, вчений,  засновник та теоретик анархо-комунізму) «но вот например, порядочниый человек, отвечающий требованием честности и здравого смысла, с некоторым образованием. Что же, будет он избран? Конечно нет. Из его избирателей едва, может наберется двадцать, сто человек, знающих его достоинства. Он никогда не пользовался рекламой, чтобы составить себе репутацию, он презирает те приемы, которыми обыкновенно пользуются, чтобы заставить говорить о себе, и за него едва ли будет подано больше 200 голосов. Его даже не поставят в число кандидатов, а выберут какого-нибудь адвоката или журналиста, краснобая или писаку, который … увеличит своей персоной стадо, голосуещее – одни за министерство, другие за оппозицию».
 
Головна ж теза звинувачення пропорційної системи виборів в тому, що це «лідерський проект». Можливо це і так. Але кожна отара потребує батога пастуха. Тобто дисципліни. Пастух поганий – отара розбредеться. Як приклад, депутати від Український народний блок Костенка-Плюща в Луцькій міській раді. Від цієї політичної структури було обрано 3 особи. На сьогодні двоє перейшли в ЄЦ, ще один встиг очолити міську організацію Партії регіонів. Те ж саме в обласній раді, де частина депутатів від виборчого блоку «Нашої України» та від Блоку Костенка-Плюща перебігли в іншу політичну структуру.  Тим людям ще чекає оцінка виборців, які без пояснень, змінили тим принципам, з якими вони йшли на вибори у 2006р. І в той же час, якби не «залізна рука» Кирильчука Є.І., то частина депутатів фракції БЮТ також перебувала б там, де вирішуються питання фінансів та доступу до розподілу матеріальних ресурсів.
 
А тепер щодо преференційної системи виборів. А саме – про відкриті списки. Система з відкритим списком, як писалось в моїй попередній статті, дозволяє голосувати за партію і виразити довіру до якогось одного кандидата, тобто виборці можуть змінити розташування кандидатів в списку. Це робиться різними способами: виборець ставить галочку навпроти кандидатів, яких би він хотів бачити(Бельгія); вписує кандидатів в бюлетень(Італія); ранжирує кандидатів по ступеню наданню переваги(Швейцарія, Люксембург) та інші. Це гарно дивиться на папері. Але, коли екстраполювати на наші реалії, де низька довіра до влади, членам виборчих дільниць, то вибори за відкритими списками у нашій країні ніколи не закінчаться. Приклад вибори міського голови м. Луцька. При найпростішій системі підрахунку голосів кандидати на цю посаду більше місяця оскаржували в суді результат оголошений територіальною виборчою комісією. А уявіть, коли виборець ставитиме галочки проти того, кого б він хотів бачити у представницькому органі чи вписуватимуть свого кандидата або ранжируватимуть їх!? Підрахунок таких списків не закінчиться ніколи. Такі вибори посіють ворожнечу всередині партійних організацій та довготривалі судові процеси.
 
По-друге, обрані таким чином депутати не будуть нести відповідальності не тільки перед виборцями, але й перед партіями, по-третє, у випадку вибуття депутата почнуться проблеми з наступником. І так далі і так далі.  Пропоную тому луцькому депутату, який захищає вибори по відкритим спискам звернутись до свого помічника. Вона не тільки гарна, а й ще розумна та має диплом політолога,  проаналізує і розповість про переваги та недоліки тієї чи іншої системи виборів. 
 
Критикуючи нинішню виборчу систему ми хочемо її зробити цапом відбувайлом тих проблем, які поза компетенцією її вирішення. Вважаю, що досить змінювати закони. Давайте навчимось жити та поважати один одного. Нам треба усвідомити, що зміна законодавства сама по собі нічого не змінить, якщо ми не будемо поважати Закон та Людей і не привчимо до цього наших політиків..