В політиці як і в житті поважають людей з чіткою позицією, і якщо ти тримаєшся одного берега, то так і продовжуй, адже політика як човен, від одного берега до іншого…

На Волині ми знаємо безліч політиків, які як у фільмі «Весілля в Малинівці»: знову влада міняється. Та ніколи не могли б сказати цього про «політичних старожилів» і зокрема нині діючого Луцького міського голову Миколу Романюка. А виявляється…

Розпочинав свою політичну кар’єру Микола Ярославович в лавах КПУ, тож не дарма його і сьогодні називають «вірним консомолцем». Та й справді Романюк був відданий ідеям КПУ, як і багато хто в той час, адже якщо ти не був в лавах Комуністичної партії, то про блискавичне майбутнє можна було забути.

У пострадянському політичному просторі керуючий філією Приватбанку Микола Романюк теж має дуже великі амбіції. Прикладом далекий 2006 рік, нашоукраїнець Микола Ярославович претендує на посаду голови обласної ради і заручається підтримкою як ви думаєте кого?

Для повної картини наводимо вам статтю видання Gazeta.uaвід 30 травня 2006 року: «Волинська обласна рада розколота навпіл. Протистояння виникло між БЮТ і "Нашою Україною". "Тимошенківці" мають сорок мандатів із восьмидесяти, "нашоукраїнці" — вісімнадцять. Посварилися "помаранчеві" ще під час виборів голови облради. Обирали його майже півдоби. Суперниками були 47-річний керуючий регіональним управлінням "Приватбанку" Микола Романюк із "Нашої України" та представник "Батьківщини" — голова Ківерцівської райдержадміністрації Анатолій Грицюк, 51 рік. Інтрига була навколо того, хто схилить на свій бік голоси аутсайдерів, каже заступник голови облради Володимир Банада, 53 роки. Романюка підтримали члени блоку "Рідна Волинь" і блоку Литвина. А за Грицюка віддав голоси Блок Костенка–Плюща. У кулуарах розповідали, що торги велися навіть у ніч перед голосуванням. Декому з депутатів нібито пропонували по 40 тисяч доларів. Зрештою, Анатолій Грицюк переміг.

Після цього політичні опоненти розцілувалися й забожилися в дружбі до скону. Однак тривала вона лише два тижні — до другого пленарного засідання. Напередодні новий голова облради заявив, що пропонуватиме сесії обрати трьох своїх заступників замість нинішніх двох. "Наша Україна" хотіла обмежитися одним. У результаті депутати від "Нашої України", Партії регіонів, блоку Литвина, СПУ та блоку "Рідна Волинь" заявили, що відмовляються голосувати за обрання більше ніж одного заступника голови. Мовляв, таке голосування суперечить закону». То як ви думаєте якщо "Наша Україна", Партія регіонів, блоку Литвина, СПУ та блок "Рідна Волинь" відмовились підтримувати Грицюка, то кого вони підтримували? Питання риторичне…

Та після такого «політичного» провалу не довго Микола Ярославович залишався як то кажуть «не при справах» і після невдалого сейшену Володимира Бондаря на посаді голови ОДА тодішній президент Ющенко робить ставку на «досвідченого партійця», хоч і комуністичної закалки Миколу Романюка віддаючи йому посаду голови ОДА, яку він обіймає аж до приходу до влади Януковича і Бориса Клімчука.

Та й тут Романюк не втрачає своїх позицій і заручившись підтримкою Партії регіонів, ну не зовсім Партії регіонів, а її сателіта «Сильної України»… Одним словом,28 вересня 2010 року конференція Луцької міської організації політичної партії «Сильна Україна» визначається зі своїм кандидатом на посаду Луцького міського голови. Ним став керівник Волинського головного регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк» Микола Романюк.З достовірних джерел відомо, що передвиборчу кампанію Миколи Ярославовича фінансує сам Сергій Тігіпко, тому програти вибори в Романюка шансів не було.

І сталося так як гадалося, Луцьким міським головою стає ставленик «Сильної України» Микола Романюк перемігши Богдана Шибу, якого на той час не підтримував більше ніхто. А незадовго до виборів Микола Романюк поклавши руку на серце заявляв, цитую: «Я не балотуватимусь у мери Луцька. Вперше дізнався з інтернету, що маю якийсь тіньовий штаб, який працює на майбутні вибори. Але це – неправда». Ну передумав чоловік… буває й таке.

Відразу після перемоги Микола Романюк налагоджує тісну співпрацю з Борисом Клімчуком та Партією регіонів і є «своїм» чоловіком у вищих чиновницьких кабінетах. Так триває до осені 2014 року, до початку Революції Гідності, під час якої Микола Романюк не поспішає заявляти про свою «громадянську позицію», а займає тактику вичікування, щоб бува не позбутися посади, і тільки після втечіуковича, ми почули довгоочікуване: «Я з народом»…

А політичну позицію Микола Романюк займає дещо пізніше, вже після перемоги Порошенка на виборах і позиціонує себе «людиною команди Президента».

І…. 22 вересня 2015 року збори Луцької міської організації партії «Солідарність» – Блок Петра Порошенка висунули кандидата на посаду Луцького міського голови. Ним став діючий мер – Микола Романюк. Та оскільки Порошенко не поспішав фінансувати передвиборчі кампанії міських голів, вважаючи що тільки одне його чесне ім’я забезпечить їм перемогу, Микола Романюк заручається фінансовою підтримкою впливової групи «Континіум», очевидно обіцяючи їм у разі обрання певні привілеї, адже повернути таку суму грошей потрачених на передвиборчу кампанію Микола Романюк явно не зможе.

Та політичне життя не стоїть на місці і по всіх прогнозах та соцопитуваннях невдовзі Блок Перта Порошенка відійде у небуття, а яка з політичних сил стане наступним «пристанищем» Миколи Ярославовича доводиться тільки здогадуватись…