«Червоний борщ»: у Луцьку показали виставу, приурочену річниці початку повномасштабної війни

На сцені в укритті Волинського драмтеатру відбувся допрем’єрний показ вистави-імпровізації «Червоний борщ», приуроченої до 4-ї річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Символічно, що передпоказ припав на день памʼяті Героїв Небесної Сотні – 20 лютого, а премʼєра відбудеться 24 лютого. Вистава створена на основі сучасних п'єс Антоніни Романової «Текст для театру» та Оксани Гриценко «Як не стати кацапом». Зіграли ролі акторки Наталія Мельничук та Катерина Панасюк.

«Червоний борщ» – про ідею «жити тут і зараз», як спосіб ментально вціліти сьогодні та внутрішній крик кожного українця. Рефлексія, біль, сміх, злість і гордість. Як зазначають організатори, червоний борщ тут не умовна метафора, тому катарсис забезпечений. Фінал смачний – артистки готують борщ та пригощають глядачів після вистави.Режисером вистави та художником-постановником став Владислав Маціюк. За його словами, сучасна драматургія в Україні майже на 90% про війну – біль втрати, переживання та безперервна боротьба.

Читати ще: «Тут нє всьо так однозначьно!»: у Луцьку показали абсурдну трагікомедію «Кароль» на новій сцені театру в укритті. Фото

«Я читав, перечитував – як це я, чоловік, буду ставити виставу про жіночу силу. Або про людину, яка загинула на фронті. Бо ж як акторам, які не служили, зіграти це. І тут мені попадається «Текст для театру» Антоніни Романової, вона сама військова і написала цей текст для акторки в театрі. Тут вже не треба грати, придумувати почуття, бо вже є історія з перших вуст, актору легше працювати з матеріалом. Згодом я натрапив на пʼєсу Оксани Гриценко «Як не стати кацапом» і дуже полюбив її. Так зародилася ідея зробити постановку, але щоб зʼєднати їх потрібно було знайти щось спільне. Нас, українців, обʼєднують походи в гості, зустрічі з друзями, посиденьки за столом, і завжди в цій історії є щось смачненьке. Червоний борщ став символом нашої нації, ЮНЕСКО визнали його українською національною стравою і було прийнято рішення, що на сцені будемо готувати саме його», – розповів історію створення вистави Владислав Маціюк.На підготовку постановки знадобилося 18 репетицій та близько трьох тижнів часу. У порівнянні з іншими виставами, це зовсім невеликий термін, проте результат виправдав всі очікування.Музичним оформленням до вистави зайнявся артист театру Микола Герел.

«Це теж було так раптово, Микола підібрав мені багато треків і вже на останніх репетиціях я помітив, що з того плейлисту використав майже всі пісні гурту «Жадан і Собаки». У них такий вільний формат, вони волелюбні і дуже гарно вписалися у цю історію», – поділився Владислав.Перед початком виступу, режисер вийшов поспілкуватися з публікою, розпитати про їхні очікування та розповісти невеличку передісторію.

«Український календар, на жаль, переповнений такими сумними датами, але я щиро радий, що ми памʼятаємо і продовжуємо жити. Ще чотири роки тому, 24 лютого 2022 року, я сидів на зйомній квартирі у Києві, і зранку дізнався усі новини, друзі вже збирали валізи, когось доводилося силою відправляти додому. І тоді я вийшов на вулицю погодувати пташок, я собі сказав таку фразу – «Якщо пташечки співають, значить все буде добре», але ось через чотири роки вийшла ця вистава. Це, напевно, така собі моя вдячність і Героям Небесної Сотні, і тим, хто продовжує відстоювати нашу незалежність. Ми не зупиняємося, живемо далі, тут ви побачите також непряме питання – чи потрібен театр під час війни. Якщо б не війна, і те, що ми проживаємо з вами зараз, не було б і театру в укритті, це не про слабкість, а прояв того, наскільки ми сильні, про те, що нам потрібне мистецтво і що ми не зупинимося ніколи», – зазначив режисер.Також він додав, що за час репетицій довелося зварити приблизно 50 літрів борщу, і працівників не залишали голодними. Режисер пожартував, що наступна вистава буде називатися «Котлета по-київськи».«Вистава дійсно інша, не така класична як ми звикли сприймати наш театр. І я щиро вірю, що ця філософія сучасного суспільства про те, що немає ні хорошого, ні поганого, вона зайде в маси і ми почнемо сприймати не тільки те, що колись казала партія, що має бути так і ніяк інакше, а будемо розуміти людей. Можливо, це чуже для мене, але ви пережили цей досвід і ви будете йти далі, розуміючи, що саме вам потрібно», – додав Владислав Маціюк.Непросто далася підготовка і для самих акторок, адже потрібно постійно взаємодіяти з глядачем і бути максимально відвертим.«Підготовка якраз припала на той час, коли активно обстрілювали захід України і були постійні відключення світла. Було важко працювати з текстом, немає світла, тепла, і це психологічно складно, але можливо це й допомогло, ми дивилися інтервʼю авторок, намагалися максимально передати історію. Основним завданням було не додавати зайвої поетики, фальші, не тригерити людей і показати жіночий погляд на війну», – розповіла Наталія Мельничук.Такої ж думки притримується і акторка Катерина Панасюк. Під час вистави вона також телефонувала мамі, аби сказати як сильно її любить.

«Дуже важливо залишитися собою в цьому, хоча нас завжди вчать, що найбільша імпровізація – це добре підготовлений текст, але ти не знаєш яким прийде глядач, чи спокійний, чи більш стривожений, і взаємодія без «четвертої стіни» дійсно важка, потрібно бути одним цілим з глядачем, відчувати його. Але така тема – війна, вона обʼєднує нас, це не потрібно пояснювати, ми це всі розуміємо. Під час репетиції я телефонувала мамі один раз, і вона була здивована, думаю, вона здогадувалася, що й сьогодні зателефоную», – поділилися Катерина Панасюк.Наступна вистава у Театрі в укритті теж може стати незвичною, адже режисер Владислав Маціюк завжди змінює традиційні підходи і шукає нові форми. А допоки глядачі можуть відвідати постановку «Червоний борщ», премʼєра якої відбудеться 24 лютого.

Христина КРОТ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---