Загадковий народ караїми в Луцьку мав свою культову споруду. Вона називається кенаса. Служба в кенасі була розділена для чоловіків та жінок. За описом мандрівників ХІХ століття, жінки під час служби перебували в окремій кімнаті, у стіні якої були дірки. Через ті дірки вони спостерігали за службою чоловіків. Ця кімната називалася бабинцем. У луцькій кенасі на бабинець піднімалися по сходах. Як жінки ділили між собою територію, описує луцький караїмський письменник Олександр Мардкович у статті «До пам’яті бабинця» в 1933 році. Переклад з караїмської Володимира Шабаровського.

«Був час, коли в бабинці у дні свята було повно і шумно як у вулику. Тут караїмки, що прийшли з міста і сорока сіл, збиралися разом розповісти одна одній новини, тут починалися суперечки і закінчувалися колишні сварки. Тут йшла війна за місце, кому де стояти. Тітонька Ганна не хотіла стояти біля тітоньки Сіони, якої не любила. Дружині багатого Мойся не подобалося стояти за біднішими від неї жінками.»

Інколи сварки були такі сильні, що змушена була втручатися міська влада. Наприклад, у 1766 році вона затвердила план, де кому стояти. Проте на початок ХХ століття гендерна ситуація трохи вирівнялася і жінки молилися разом із чоловіками а загальній залі кенаси.

 

На малюнку – караїмка середини ХІХ століття авторства Юзефа Ігнатія Крашевського з книги «Спогади з Волині, Полісся і Литви».

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.