Юрій Косач: небіж Лесі Українки та інтелектуальний волоцюга
Історії про емігрантські й заробітчанські пригоди українців у різних куточках Європи сьогодні дуже актуальні. А якраз 70 років тому наші співвітчизники, що опинилися на чужині, спромоглися зреалізувати дуже успішний культурний проект, створивши у Німеччині Мистецький Український Рух.
Серед найактивніших його діячів - цьогорічний ювіляр письменник Юрій Косач - небіж Лесі Українки та онук Олени Пчілки.
Доля послідовно й неухильно прирікала його на емігрантські мандри. І врешті вони стали способом існування, а космополітична незакоріненість - багато в чому трагічною життєвою філософією.
Поклик предків
Виростати в домі, де на стінах розвішані портрети знаменитих предків, - здебільшого означає приректи себе на бунт, особливо коли ти й сам мрієш про звершення й реалізацію успадкованого таланту.
Юрій Косач і став таким одвічним бунтарем. А водночас завжди був свідомим власної приналежності до української еліти, до тих, у чию кров переходить лицарство.
Він народився в 1908 році у Колодяжному на Волині, що входила до Російської імперії, у знаменитому родинному гнізді Косачів. (Це там авторка "Лісової пісні" збирала враження для свого феєричного сюжету.) Бабуся, Ольга з Драгоманових, - письменниця й одна з найдіяльніших учасниць київської Старої Громади.
Копирайт изображенияUNIAN
Дід у других - Михайло Драгоманов. Нарешті славетна Юрієва тітка - Леся Українка.
Ставати письменником у такій родині непросто.
Енергія бунту й кидала Косача з одної екстреми в іншу. Вчився у Варшавському університеті й одразу ж долучився до радикального українського національного руху. Волинь між війнами саме належала до польської держави.
Безкінечна міграція
На початку тридцятих сидів у польській тюрмі за співпрацю з "українською військовою організацією". 1933 року, випущений під заставу в 500 злотих, внесену матір'ю, розпочав безкінечні емігрантські мандри. Трохи слухав лекції в Карловому університеті в Празі, згодом у Сорбоні.
Співпрацював із Дмитром Донцовим, конфліктував зі своїм оточенням, зокрема й політичним. Міняв ідеологічні переконання, шукав якогось абсолюту, хоча навряд чи був народженим для політики. Попри всі митарства, неймовірно багато писав.
У міжвоєнному Львові, який силою обставин виконував роль нашої культурної й мистецької столиці, - адже в підрадянському Києві на сірому тлі соціалістичного реалізму не вирізнялося майже нічого, - Юрій Косач став зірковим автором.
Копирайт изображенияUNIAN
Ставляться його п'єси, прозові збірки здобувають престижні премії.
Він починав переважно з історичної белетристики. Звернення до минулого було конче необхідним і для особистісного, і для поколіннєвого становлення.
Програно державу, втрачено домівки, літературу намагаються поставити на службу ідеології по обидва боки кордону. Безґрунтянство стає вже не метафорою, а життєвою обставиною.
Косачівська київська садиба опиняється за неприступним рубежем. А вже у тридцяті недосяжним стає й рідне Колодяжне на Волині. Символічної закоріненості Юрій Косач і шукає в українській історії.
Пошук історії
Пише про Глухів і Чигирин, про Івана Скоропадського й Богдана Хмельницького. Але й тут, у зміні оптики, в дуже незвичній інтерпретації козацького міфу, знову виявляється його бунтарська сутність.
Письменника насамперед цікавить - і цим він надзвичайно актуальний для нас якраз сьогодні - українська людина в Європі, долученість вітчизняної еліти до великої європейської історії.
Це може бути епізод державницьких змагань - таким став сюжет про мазепинця Андрія Войнаровського. У романі про Богдана Хмельницького "День гніву" Косач розповідає про участь козаків у битві при Дюнкерку і не боїться порівнювати гетьмана з Цезарем і Кромвелем.
Світова війна остаточно розвіяла сподівання - дорогу в Україну було відрізано. Ім'я Юрія Косача фігурувало в енкаведистських списках найнебезпечніших ворогів радянської влади.
Табірне мистецтво
Однак у таборах переміщених осіб, на великому емігрантському материку, постала, сказати б, держава слова, спільнота творців, одержимих ідеєю збудувати свою мистецьку Україну на Заході.
Юрій Косач тоді став одним із найдіяльніших членів знаменитого Мистецького Українського Руху, який спромігся - не мало й не багато! - забезпечити тяглість нашого культурного розвитку, підхопити ґвалтовно обірвану при початку тридцятих нитку.
Копирайт изображенияHTTP://CSAM.ARCHIVES.GOV.UA
Копирайт изображенияHTTP://RESOURCE.HISTORY.ORG.UA
Їхні видання були на крихкому неякісному папері, їхні вистави відбувалися у непристосованих таборових приміщеннях, журнали й альманахи виходили із затримками.
Однак творча енергія цієї спільноти не може не викликати захоплення. Вони тоді мріяли, що еміграційна українська література стане у світі візитівкою їхньої втраченої батьківщини.
Якраз у цей час Косачева кар'єра на піднесенні. Життя ніби входило у якісь певніші береги. Він одружується з Мар'яною Кричевською, донькою видатного художника Федора Кричевського. Народжується син. Утім, наявність родини не надто вплинула на богемні звички письменника.
Він раз у раз опиняється в центрі якихось дивакуватих розіграшів і скандалів - чи не з бажання будь-що-будь привернути до себе увагу публіки. Чого варта - це ще у Львові - нічна спроба пограбувати вітрину крамниці з одягом для немовлят… Колеги наступного ранку довго пояснювали німецькій поліції, що вчинок геть безкорисливий, от з любові до гри, бо дітей у Косача немає - й повзунки йому ні до чого.
Американські мемуари
А повоєнне життя було таки надто сутужним і складним, аби громада легко пробачала художницькі примхи. За якийсь час емігрантська хвиля жене українських втікачів ще далі, за океан. В США Косач, ніколи не вміючи улаштовувати практичні справи, не спромігся заробляти пером.
Копирайт изображенияWIKIPEDIA.ORG
Працював вантажником у порту, на верфі, мив вікна у нью-йоркських хмарочосах.
Ненадовго знайшов спонсора для видання журналу "Обрії". Знайшовся видавець, який ризикнув дати письменникові аванс під ненаписані тексти.
Так з'явилися Косачеві пізні романи.
Серед них - "Сузір'я Лебедя", неймовірно цікаве як мемуарна віньєтка, спогад про дитинство, родину Косачів. Легко пізнаються прототипи, історичне тло, той світ модерної культури, що зник у вогні світової війни.
Повернення до СРСР
У шістдесяті, коли почалися контакти українців по різні боки океану, Юрій Косач відвідує Київ, Волинь. Це означало, звичайно ж, його співпрацю зі спецслужбами.
Так чи так, він пише про великі досягнення Радянського Союзу і тим самим спричинює цілковиту ізоляцію в емігрантському середовищі.
Фронда чи безпринципність? Може, наприкінці життя йому все ж важливо було повернутися у той єдиний рідний дім, який колись мав. У Косачівське легендарне Колодяжне.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
