Микола Войтович: «Наша країна ніколи не виходила з кризи»

Кандидат економічних наук, доцент кафедри економічної теорії та менеджменту ВНУ Микола Войтович говорить про те, що наша країна кожного разу примудряється входити в  нову кризу, не вийшовши з попередньої. Сьогодні вона перебуває під впливом трьох економічних криз водночас. Основними причинами цього є несформованість наших економічних механізмів в умовах ринку та непродуманість дій нашої влади.
 
– Миколо Сергійовичу, наскільки сильним, на ваш погляд, є вплив нинішньої світової кризи на нашу країну?
 
– Почну з того, що Ураїна ніколи не виходила з кризи. Хоч як дивно, але ми постійно живемо у кризі ще з давніх часів. Скільки існував Радянський Союз, стільки часу ми відчували постійне кризове навантаження. Якщо брати сьогоднішній час, то для декого – це початок кризи. Для нас – лише загострення існуючої.
 
Справа у тому, що ми ніколи не виходили з кризових явищ. В економіці Радянський Союз завжди відстав у плані високих технологій. Перебудова стала реакцією на відставання, проте Горбачову все-таки не вдалося його подолати. Крім цього ми відстали і по науці і по освіті. Коли з Китаю та Індії пішов попит на метал, наші бізнесмени й політики, відчули полегшення й розслабилися, незважаючи на те, що наша металургія, хоч і були спроби зміни її технологій, залишилася фактично такою, якою була за рядянських часів – відсталою і старою.
 
Коли сьогодні попит на метал на світових ринках падає – ми відразу отримуємо удар. Через усе це сьогодні ми маємо накладені одна на одну три кризи. Першу, технологічну, яка залишилася з радянських часів і з якої ми досі повністю не вийшли. Друга – це криза, породжена непродуманою соціальною політикою сучасної української влади. Перед кризою на соціальні видатки були виділені великі суми, які повертаються до бюджету дуже повільно. І, плюс до цього, ще й попадаємо під вплив світової.
 
– Чому, на Вашу думку, криза, епіцентром якої є інші країни, порівняно з цими державами, на нас має такий великий вплив?
 
– Нинішня світова криза розпочалася як фінансова. У світі впали ціни на житло й першою обвалилася система іпотечного кредитування. Вартість житла росла так швидко, що перекривала навіть кредитні відсотки на його купівлю. Можна було купити квартиру чи будинок у кредит, прожити там десять років, а потім продати його і в результаті виграти. Банки опинилися в програшній ситуації й почали рятувати свою систему.
 
А далі пішло все як по ланцюжку. Хоч у нашій країні іпотека не така велика, світова криза все одно має на нас неабиякий вплив. Наш метал перестав іти на світовий ринок. Росія, Китай та інші країни мають можливості знизити свої ціни, а ми через високу собівартість – ні. Майже п’ятдесяти відсотків товарів, які ми споживаємо, завозяться з-за кордону. Водночас до п’ятдесяти відсотків власного виробництва у нас іде на експорт.
 
Візьмемо, наприклад, США – досить потужна, розвинута країна. Проте на світовий ринок, якщо брати по грошах, вони поставляють трішки більше, ніж 10% власної продукції проти наших п’ятдесяти при тому, що економічні потужності у нас значно менші. Це дуже суттєва різниця. Відтак, залежність української економіки від світових процесів набагато вища, ніж у США. Наступне те, що інші країни в ринковій економіці жили давно і вони пристосувалися й мають відпрацьовані механізми для її подолання.
 
– Які економічні прорахунки потрібно нам виправити та які механізми подолання кризи  можуть мати ефект у нашій країні?
 
– В першу чергу на подібні явища повинні реагувати Уряд і Президент. Вони відповідають за все. Обов’язково має бути прийнято ряд відповідних законодавчих актів Верховною Радою. Я б сказав, що реакція нашої влади дещо неграмотна. Економічна криза – це явище, яке в середньому повторюється з циклічністю раз у 10-11 років і легко прогнозується. В усьому світі перед кризою намагаються збити підйом. А що у нас? Почали роздавати кредити усім підряд. Майже в кожному магазині сиділи банківські представники й оформлювали кредит, останнім часом не вимагаючи навіть довідки про доходи
 
Це так званий «перегрів», коли гроші пішли практично до всіх. Збільшується попит, виробник починає нарощувати свої ресурси. В інших країнах намагаються не допускати подібних ажіотажів. В таких ситуаціях починають проводити політику «дорогих грошей». По можливості збільшують податки, гальмують соціальні виплати. Нацбанк повинен контролювати кредитну політику.
 
Наш бізнес спрацював також малограмотно. Через закупку наших банків та підприємств із Заходу до нас хлинули гроші. Почали підніматися пенсії, мінімальні зарплати, стали повертати по тисячі з Ощадбанку. Тобто Україна сама собі почала створювати кризу ще до початку світової. Зростає платіжна спроможність – зростають ціни. Збільшуються податки – зменшується  рентабельність виробництв. Все взаємопов’язане. Незважаючи на те, що соціальні виплати були одноразовими, знизити ціни вже неможливо.
 
Для того, щоб забезпечити людей дешевшою продукцією, уряд дозволяє завозити з-за кордону м’ясо без мита, чим обвалює своє сільське господарство. Крім цього, криза в нашому сільському господарстві підсилилася великим урожаєм зернових по всьому світу і, відповідно, їхнім здешевшанням. Наступним непродуманим кроком після зниження цін було зменшення курсу долара. Пішов імпорт. Це вдарило по національному товаровиробнику.
 
– Чи не думаєте, що наша влада замість стабілізаційних заходів буде намагатися використати цю кризу як зайву можливість обібрати свій народ так як це зробили в 90-х роках?
 
– Наша влада – це частина народу, яка швидко забула звідки вона вийшла. Сьогодні профспілки вимагають підвищення зарплат. Потрібно розуміти, що в такому випадку ми ще більше розкручуємо кризовий маховик. Але це не саме страшне. Страшне те, що знову може початися захоплення підприємств, рейдерські атаки, дерибан державного майна. Під час будь-якої кризи спочатку погано всім. Хто слабший, хто не прорахував перспективу, зробив невірне капіталовкладення, той поступається.
 
Я не розумію, чому наше державне керівництво знову починає вести мову про приватизацію. В усьому світі під час криз приватизацію зупиняють. Скрізь держава скуповує збанкрутілі підприємства, робить все, щоб підтримати їх, а продає тоді, коли йде економічний підйом. Тоді є хороший дохід у державний бюджет. А у нас все робиться навпаки. Хто при владі, той намагається скористатися ситуацією, щоб якнайбільше прихопити у свої руки. На жаль, таких у нас є дуже багато.
 
– Ви говорите, що криза найперше б’є по слабших. Чому тоді в Україні вона вдарила насамперед по крупних товаровиробниках?
 
– Причина перша, що наші крупні виробники краще вписані в систему світової торгівлі і більшою мірою залежать від неї й відповідно найбільше реагують на світові економічні процеси. В першу чергу страждає виробництво, яке пов’язане з інвестиціями. А звільнення працівників – це наслідки звичайної циклічної світової кризи. Найменше світова криза вдарить по виробниках товарів і продуктів повсякденного вжитку, якщо, звичайно, в них немає великих банківських вкладів й, відповідно, немає що втрачати. У нас не відрегульована система по багатьох параметрах. У Німеччині, наприклад, проблему нелегального працевлаштування вирішували дуже акуратно протягом кількох років, щоб не завдати шкоди економіці.
 
Мене зараз турбує те, що Юлія Володимирівна діє по тому принципу, що й раніше Горбачов. Побачили проблему – кидаємося її вирішувати. А того, що методами вирішення однієї проблеми породжуємо ще кілька, не беремо до уваги. Кожну дію потрібно прораховувати, як це вплине на інші галузі, на економіку вцілому. Економіка не любить різких рухів. Між усіма галузями в економіці існують свої зв’язки, тому кожну дію потрібно добре прораховувати. У нас, на жаль, цього не робиться.
 
– Як вплине ця криза на рівень доходів громадян і чи не спровокує такого дефіциту, як після минулої кризи?
 
– Вплив усіх криз на доходи громадян однаковий. Вцілому реальні доходи мають зменшитися. Така закономірність кризи. І ми з вами тут нічого не зможемо вдіяти. Проте певною мірою повинна буди допомога з боку держави. Це і допомога по безробіттю, і держзамовлення та капіталовкладення. Щодо дефіциту товарів, то він у нас як був, так і лишився. Товарів ніби багато, а вибрати собі довподопи чи по співвідношенню якості до ціни – тяжко.
 
– Що буде з банками й, відповідно, з депозитними вкладами?
 
– На підтримку вкладників, міжнародний валютний фонд видав нам кредит. З банками, вважаю, проблем у нас немає. Нацбанк заборонив віддавати депозити лише до закінчення терміну. Тих, хто вкладав до запитання, ніхто не зачіпав. Якщо банк навіть банкрутує, то людям повертаються кошти з спеціального фонду.
 
Інша справа – це механізми повернень. Якщо ніхто не хоче викупити збанкрутілий банк, то це має зробити держава. Для цього повинен існувати резерв Національного банку. Про це люди мають знати. Проте у нас є одна особливість, що залишилася у спадщину від радянських часів. Інформація часто не доходить до народу. У нас я поки що не бачу, щоб це робилося правильно. Якщо держава не захистить громадянина, може початися паніка. А це страшні речі. Якщо під час криз влада не захищає пересічного громадянина, то програє вся держава.
 
– Які маєте прогнози стосовно бюджетної сфери?
 
– Тут усе великою мірою залежить від нашої влади, від правильності, компетентності й добросовісності її дій. Проблема у тому, що доведеться виплачувати допомоги по безробіттю. Проте сьогодні ми не можемо говорити про безробіття, коли є вакансії й існує потреба у працівниках. Однак рівень оплати праці, навіть для Волині, є настільки низький, що чимало людей вважає за краще не працювати ніде, аніж працювати за такі гроші. А коли така робота вимагає ще й додаткових фінансових затрат? Тоді отримувати допомогу по безробіттю стає вигідніше, аніж працювати. Все це ще більше підсилює кризу в державі.
 
Коли прогнозується криза, то завжди повинно робитися накопичення у бюджеті. На такі випадки мають бути резерви Нацбанку. У Штатах, наприклад, з великої депресії виходити шляхом будівництва автострад. Держава вкладала кошти, виникали замовлення, з’являлися робочі місця, люди отримували зарплати. З’являється попит і все це сприяє поступовому виходу з кризи. Всюди негативні наслідки кризового впливу компенсують з держрезерву. Проблема нашої держави у тому, що ці гроші вона витратила ще до початку світової кризи.
 
– Хто зможе виграти у цій кризі й чи має вона які плюси для суспільства?
 
– Чим добрі циклічні кризи? Одне – це тим, що змушують людей думати, виштовхують із ринку слабших, котрі рухаються в невірному напрямку. Водночас під час кризи йде погоня за кваліфікованими кадрами. Криза хороша й тим, що спонукає до інновацій. Також циклічна криза, якщо не надто втручатися в неї, швидко минає. Але зрозуміло, що держава повинна людям допомагати. Тому що частина людей під час криз гине у буквальному розумінні. Якщо влада не буде застосовувати стабілізаційних заходів, то наша країна незабаром опиниться на узбіччі. А якщо буде щось робити, але неправильно, то буде ще гірше.
 
Проблема у тому, що кожна наступна криза не схожа на попередню. Змінюється система світової організації, міняються технології. Тому стабілізаційні заходи, які використовувалися десять літ тому, сьогодні можуть дати негативні результати. Під час кризи дістається всім, але коли вона закінчується, то завжди знаходяться ті, які умудряються отримати на неї зиск. Зараз лякає економістів не та криза, яка є сьогодні, а наступна, яка може бути надзвичайно тяжкою. Справа у тому, що через процеси глобалізації масштабність, хід та результати наступної кризи залежатимуть від того, як ми зуміємо вийти з сьогоднішньої.
 
Спілкувався Андрій ПЕТРИК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---