Борис Клімчук: «Я повернувся на Волинь іншим. Став більш жорстким, вимогливішим»

2010 рік, а разом з ним і перше десятиліття ХХІ століття, відійшли у минуле. Цього року волиняни отримали нового Президента, нові місцеві ради, нових мерів і сільських голів. І старого-нового губернатора. На посаду голови облдержадміністрації повернувся Борис Клімчук, який керував областю до 2002 року.

Клімчук змінив не лише місце проживання - до цього він мешкав у Азербайджані, де був послом, і партійну приналежність, вступивши до Партії регіонів. Губернатор заявив, що буде кардинально змінювати життя області. «Я в хорошому драйві, я в кайфі» - казав він у перші дні повернення у кабінет на Київському майдані, 9… Про підсумки і плани – розмова з Борисом Клімчуком.

«Проблема місцевих політиків - що вони всі у зв’язках, у кумівстві, в обіцянках-цяцянках»

- Як би ви підсумували політичний рік на Волині?

- Коментувати цифри – невдячна справа. Підсумки виборів Президента відомі. Я на той час був у Баку, організовував голосування для українців у Азербайджані. Слідкував, звичайно, як це відбувається вдома.

Чесно кажучи, цифра другого туру мене приємно здивувала. Я очікував гіршого результату у Януковича на Волині. Думаю, якби голосування було сьогодні, після восьми місяців роботи Президента, то результат був би набагато ліпший.

- Але політичний рік-2010 – це не тільки президентські вибори. А й місцеві. Як по-вашому, українські партії виправдовують в Україні сподівання людей?

- Знаєте, правильніше було б запитати, як я оцінюю політичні партії, які функціонують в тому варіанті, в якому вони є.

До класичних партій в Україні дуже далеко. Переважна більшість політичних партій – це бізнес-проекти, це клуби по інтересах.

Це біда України! Тому що прозорі політичні системи є в більшості демократичних країн. Аби партію ніхто не звинувачував у лобіюванні якихось бізнес-інтересів, проектів і так далі, визначається фінансування з державного бюджету. Отак грішми виборців захищають свою демократію.

Адже партія повинна фінансувати свої структури, газети, агітацію тощо. І виходить замкнуте коло: партії залежать від виборців не тільки в частині, як за них проголосують, а й залежать від того, яке будуть мати фінансування для свого розвитку.

В Україні по-іншому, поки що по-іншому. Тому становлення партійної системи України ще попереду.

Через це величезна кількість політичних партій. Я пам’ятаю, у 90-х було близько шести десятків партій. Десь на початку 2000-х років їх було 105. Сьогодні їх 160. Навіть на місцевих виборах заявлялися десятки часто маловідомих людям партій.

Тому і підготовка, і гра на виборах була, виходячи з такої ситуації.

- Бориса Клімчука назвали «Людиною року» на Волині, «Регіональним політиком 2010 року». Цікаво почути про підстави таких звань з уст самого Бориса Клімчука…

- Я нормальний менеджер, управлінець, маю досвід, знання. У мене є харизма певна. У мене є серйозні впливи в Києві. Я добре працюю з центральними структурами: чи це Верховна Рада, чи міністерства, чи Адміністрація президента. Я достатньо прагматичний.

Вісім років на дипломатичній службі я вчився. І те, що президент Ющенко у січні 2007-го року присвоїв мені, некар’єрному дипломату, звання Надзвичайного і Повноважного посла, свідчить, що я став справжнім профі.

Тому я повернувся на Волинь трохи іншим, ніж від мене чекали. Кажуть, що я став більш жорстким, вимогливішим. Очевидно, це так.

Я повернувся у березні 2010-го, як чистий листок. Я нікому нічого не винен і не зобов’язаний.

Проблема місцевих політиків в тому, що вони всі у зв’язках, у кумівстві, в обіцянках-цяцянках. Я, на щастя, далекий від такого. Ясно, що це не прибавляє мені друзів, знайомих. Я, можливо, став більш одинокий. Але це плата за те, щоб управляти, приймати рішення.

Я, коли ставлю задачі, дуже чітко обґрунтовую їх. Я не втратив здатність працювати по 12-14 годин на добу. Тому й назвали регіональним політиком року.

Ну що ж – спасибі. Але зірка на лобі в мене не виросте. І ті рейтинги, що робить Адміністрація президента (а губернаторів, до речі, аналізують кожного місяця), теж достатньо високі. Нижче п’ятої позиції я не опускався.

Це ж не робота на Клімчука, вона потім відбивається на регіон. Інвестори бачать, що в області нормальна управлінська команда, і пробують іти сюди для співпраці.

- Експерти кажуть, що одна з причин того, що волинський губернатор почуває себе в кріслі впевнено – те, що на ключових посадах області у нього – «свої» люди…

- Нема у мене «своїх» і «чужих»! Це не для Клімчука. Так само не для мене теза Макіавеллі «розділяй і владарюй».

Я керував вчительськими колективами. Як їх розділяти? Лобами стикати? Я їх об’єднував. Бо колектив живе одним життям, має одне завдання.

На жаль чи на щастя, я прийшов в адміністрування в 39 років, уже зрілою, сформованою людиною. Тому інтриги «царського двору Візантії» не для мене. У мене інший принцип – «антиМакіавеллі»: об’єднуй розумних, мудрих людей і пробуй ними управляти.

Це непросто. Для мене може стати «своїм» будь-хто. От Ігор Гузь проголосував за бюджет, я його заповажав. Опонував цілу сесію, виступав, але прийшов час голосувати за основний документ в області, він проголосував.

А Сергій Слабенко і його команда з чотирьох «бійців» не проголосували. Гузь виявився мудріший, хоч і молодший.

- До речі, про опозицію. Шукаєте порозуміння чи «воюєте»?

- Бути в опозиції в місцевій владі практично неможливо. Ну, які тут питання загальнополітичні вирішуються? Да ніякі! Ми не наділені компетенцією вирішувати загальнодержавні питання.

Обласна рада з кожним засіданням стає усе більш прагматичною. 57 голосів за бюджет при різних підходах до самого документу, до його параметрів, свідчить про те, що депутати добре розуміють, що коли вони не проголосують за бюджет, то потім виборці запитають «а для чого ми вас туди посилали?».

Ця цифра – 57 голосів «за» - для Волині останнього десятиріччя, я б сказав, унікальна. Це означає, що обласна рада включається в процес концентрації по головних питаннях життя області.

Можна надувати щоки, казати який я великий, я тут на сесії Старовижівської районної ради дав чортів Президенту, розказав як уряду треба працювати, Клімчуку дісталося крепко.

Але коли депутат Старовижівського району не голосує за бюджет, а потім розказує, що треба будувати школу в якомусь селі, то я його просто не розумію.

- Ви задоволені прийнятим бюджетом області?

- За два дні до бюджетної сесії я сказав, що мене бюджет уже не цікавить. Усі параметри визначені, цифри поділені.

Головне завдання – «заробити» гроші у Києві. Добратися до «закромов» і втягнути копійку на Волинь. Бюджет прийнятий, його треба виконувати і бажано перевиконувати.

До речі, я протягнув у новий рік солідну суму залишків бюджетних коштів. Це не просто заначка на січень-лютий, це початок роботи над інвестпроектами. Поки постанови Кабміну будуть прийняті, а тим більше профінансовані, в ліпшому випадку вже буде червень-липень. А треба працювати вже!

Ми виділили власні кошти на перинатальний центр, на Іваничівську лікарню, на інші об’єкти.

Я схарактеризував цей бюджет приблизно так: динамічний, бездефіцитний і все перевиконання залишається тут, якщо будемо гарно працювати. А передумови є. Ми перші в Україні за результатами діяльності господарського комплексу, за фінансовими результатами. Ми в прибутках!

«З програмки «Му-му» виростають великі державні завдання»

- Один з пріоритетів, заявлених новою владою на Волині, – це програми стимулювання села. Та ж «Му-му», підтримка посіву жита чи цукрових буряків… Вони вдалися у минулому році?

- Так, я розумію, що це точкове стимулювання села. Я розумію, що є велика хвороба. Я не можу вилікувати її відразу. Але можу підлікувати в тому чи іншому місці.

Запроваджені програми працюють. Більше того – поширюються по Україні. Ось Доручення Президента, він підписав його перед самою відпусткою – спасибі йому за це від усіх волинян. Читаємо: «Опрацювати Азарову, Ярошенку, Присяжнюку і Балозі питання державної фінансової підтримки в 2011 році виробництва озимого жита, закупівлі племінного молодняку м’ясних порід ВРХ і створення відповідних племінних репродукторів». Отак з програмки «Му-му» виростають великі державні завдання.

В обласному бюджеті фінансування цієї програми також передбачено.

81 людина цьогоріч взяла корівку в кредит. Може, комусь хотілося б, щоб взяло 810 людей, а мені хочеться, щоб 8 тисяч 100. Я вже попрохав районних журналістів, щоб вони до тих людей поїхали, подивились, де ті корівки мукають, яка ціна на молочко та інше.

Я застав тут у березні велику безнадію. Кредити, банки, криза, втрата довіри до влади – через це опустилися руки в людей. Потрошки все відновлюємо.

Озиме жито – теж прекрасна програма, вона вже спрацювала. Ми посіяли в області на 3 тисячі 800 гектарів більше, ніж у 2009 році. Я не допущу тепер, щоб озиме жито повторило долю льону. Сьогодні у мене є ресурси, є гроші, є можливість підтримки, а тоді, коли гинув льон – 1995-96 роки – нічого не було.

По буряках - блискучий результат. 92 тисячі тонн цукру вироблено цього року, минулого було 30 тисяч.

А ще маємо в скарбничці Волині 120 тисяч тонн цукру, виробленого з сирцю. Це цукор, який по квоті Кабміну заходив у порти, перевозився сюди – на Горохів і на Володимир, перероблявся на готовий продукт.

У світі зростає ціна на цукор. Тому й ярмарки, які ми організовували, - не раптом, не просто так. А щоб люди могли купити борошно і цукор. Я передбачав, що продукти дорожчатимуть, але не міг цього говорити, щоб не викликати паніку.

На ярмарках торгували великими партіями – 40 тонн, 60 тонн. Люди купували мішками, везли додому. Тепер таких запасливих людей подорожчання торкнеться меншою мірою.

Я зайшов на передсвятковий ярмарок і побачив, що люди задоволені, посміхаються. За чотири місяці вони зрозуміли, що Клімчук це не до виборів робить.

А найбільша моя радість була, коли побачив величезну чергу за натуральним шацьким маслом і не меншу чергу за рожищенськими яйцями.

Поруч чиновники були. Я сказав: «Бачите, люди, я їх покритикував свого часу за те, що нема волинського яйця у продажу, тепер от несуться, аж кудкудахкають». Всі посміялися, розуміємо, що це жарт.

Насправді ми піднімаємо економічну активність людей, даємо шанс. Коли я залишав регіон у 2002 році, волиняни мали найвищу економічну активність і рівень доходів був третім в Україні після Києва та Дніпропетровська.

Сьогодні четвертий у державі. Доходів, не зарплати. Така вже структура зарплати на Волині, що 53% її формується в селі. Ну де там з роду-віку була зарплата висока?

А от середня зарплата по волинській промисловості п’ята в Україні. Проїхати сьогодні по Луцьку складно з двох причин – не розчищені дороги і велика кількість машин. І ще треба подумати, яка з них основна.

- Як на Волині впроваджується зініційована Президентом адміністративна реформа? Кого чекають скорочення?

- Будемо проводити ревізію комунальних підприємств, які пан Грицюк (попередній голова Волинської обласної ради Анатолій Грицюк – «ВН») настворював і які всі збиткові. Вони не приносять користі громаді, але дотуються з обласного бюджету.
Я казав це чотири роки тому Грицюку: «Толя, не справа обласної ради вести господарську діяльність. Ти не голова колгоспу, це тобі не бригада і не ферма. Це область. Ми управляємо процесами, а не створюємо підприємства». До речі, те саме я казав Шибі.

Ось приклад - обласне кіновідеомузичне підприємство. Там 18 штатних одиниць! І більшість, до речі, пенсіонери. Отака конторка тихенько живе, нікого не напрягає, люди роблять вигляд, що вони щось роблять.

Та за рахунок цих штатних одиниць можна заплатити театру, народному хору, «Кантабіле» добавку до академічних.

Бюджет – це не богадільня, це не поміч. Люди, які працюють на бюджеті, мають бути серйозними функціонерами і відповідати, на що вони тратять гроші платників податків.

А комунальні підприємства по великому рахунку – це колгоспи, це безвідповідальність, відсутність менеджменту і бізнес-плану.

Бізнесмен не дозволить собі так працювати, бо рахує свої гроші або кредитні. А тут є бюджетна підтримка. Як не роби, все одно дадуть на зарплату.

У реорганізації таких комунальних підприємств і полягає адміністративна реформа. В чиновниках – в останню чергу. Апарат облдержадміністрації за 10 років збільшився на чотири одиниці. Але й він буде оптимізований, і управління будуть оптимізовані.

«В усьому цивілізованому світі патріотизм – це сплата податків»

- Якими підприємствами чи галузями області цікавляться вітчизняні та закордонні інвестори?

- Ми продовжуємо співпрацювати з усіма іноземними інвесторами, які вкладають свій капітал. Але я роблю акцент на вітчизняних інвесторів. Хоч це і менші вкладення.

До кінця січня має запрацювати на повну потужність перший в Україні завод із виготовлення м’якої набивної іграшки. Будує його сім’я Падук («Тигрес») у Липинах.

Також там шиють дитячу білизну і одяг. Я допомагав їм і по земельній ділянці, і по дозвільних процедурах. Не робив із цього шуму, бо бізнес не завжди треба рекламувати до того, поки ще не відбулося.

Але сьогодні я маю дозвіл від них, бо проект на стадії завершення. Ми отримаємо нове підприємство в області, 450 робочих місць, податки.

- 2010 рік запам’ятається багатьом «податковми Майданом». Не так давно під стінами місця вашої роботи – на Київському майдані – збиралися люди на акцію протесту проти прийняття Податкового кодексу. У більшості випадків ви ніяк не коментували цих подій. Можете прокоментувати зараз?

- Новий Податковий кодекс мудрий. Йому аплодують багато підприємств, бо вони отримали чудові можливості для роботи. Особливо деревообробники.
До речі, пропозиції волинських переробників деревини врахували в уряді. Де мова йшла про товаровиробників, на захист ставала вся Україна. А хто каже, що постраждає малий бізнес, то неправда.

Умовно новий кодекс зачіпає сім’ї, які ведуть велику торгівлю. 70% торгівлі зараз відбувається «під столом», там же ходять гроші. Як в африканському селі приблизно.

Хто пам’ятає, років двадцять тому в Україні і Польщі був розвій базарної торгівлі. В нас так і залишилось, а у Польщі стоять касові апарати. Як наповнити бюджети, якщо 70% торгівлі не оподатковується? І як витримати конкуренцію магазинам, супермаркетам, які ведуть прозору торгівлю?

Я як покупець хочу мати чек. Отакий у мене пунктик. Я принципово не піду на базар, і моя сім’я не піде. Хай ми переплатимо в гіпермаркеті, але я платник податків і хочу, щоб вони поверталися.

Ті люди, які безпосередньо працюють на ринку - це вони були на майдані. А реальні власники, ляльководи, на мерседесах і БМВ їздять.

Я трошки емоційний в цьому плані, але кажу правдиві речі. Ніхто не виганяє людей із робочих місць. Просто прийшла пора організовуватись, подумати про державу - через 20 років.

Не через «патріотизм» на трибуні чи в газеті, а в реальних ділах. У цьому питанні Україна є далеко не європейською країною.

Три роки тому я був у Хельсінкі. Купував кілька фінських ножів на сувеніри для друзів. Там на березі Фінської затоки є базарчик, де ремісники торгують своїми виробами. Це був кінець грудня, температура мінус двадцять, вітер. Я заплатив за ті ножі, а фін вхопив мене за руку і просить зачекати. Думаю, що ж він хоче. А він дістає з-під прилавка портативний касовий апарат, знімає рукавиці, змерзлими руками набирає цифри і видає мені чек. Чесно кажучи, в усьому цивілізованому світі патріотизм – це сплата податків.

- Які перспективи будівництва дороги міжнародного значення «Київ – Ковель - Ягодин»?

- Реконструкцію дороги «Київ – Ковель - Ягодин» завершать до початку Євро-2012. У 2010 році освоєно 92 мільйони гривень. Левова частка робіт буде виконана саме в 2011-му. Скільки це в грошах – подивимося.

Принаймні держава з волинськими дорожниками розрахувалась стовідсотково. У тому числі за дорогу до Мильців, за дорогу в Любешівському районі.

- Як вирішується питання з державною інвестицією у сумі 100 мільйонів гривень на розбудову Луцького аеропорту? Чи запрацює наше летовище до 2012 року і хто-куди з нього літатиме. Крім Колеснікова?

- Про аеропорт говорити ще рано, триває технічна розробка. Не годен я нині говорити про 100 мільйонів на розбудову - можливо, буде сто, можливо більше.

Я думаю, що літатимуть, бо Борис Колесніков не з тих людей, які кажуть щось просто так. Він менеджер, прийшов в управління з бізнесу. Очевидно, є речі, про які він ще не сказав. Можливо, пов’язані з вантажно-митним терміналом. Почекаємо.

- Які ще перспективи має Волинь у зв’язку з проведенням Євро-2012?

- До речі, Колесніковим сказані слова і по завантаженню нашого автомобільного заводу. Разів п’ять я розмовляв із Борисом Вікторовичем про випуск автобусів під Євро-2012, про участь нашого «Богдана» в цій програмі.

М’яко кажучи, ми не знаходили порозуміння. А потім, коли все владналося, я подзвонив до Петра Порошенка і сказав: «Я радий, що в Україні люди з різних політичних таборів уміють домовлятися». Бо мова йде не про Колеснікова, не про Порошенка чи Клімчука, а про три тисячі працівників заводу, які хочуть роботи і зарплати.

Мене майбутній футбольний чемпіонат цікавить з точки зору побудови доріг, завантаження Луцького автозаводу, з точки зору пільг для тих, хто зводить готелі, інфраструктуру.

Бо їздити на матчі у Київ я точно не матиму часу, в кращому випадку подивлюся по телевізору.

- Насамкінець питання про приємніше. Як святкуєте новорічні та різдвяні свята? Чи є родинні традиції?

- На свята збираємося родиною - діти, онуки. Новий рік у нас – сімейне свято, так було завжди. Традиційно я Дід Мороз. Правда, мені вже не вірить ніхто з моїх онуків. Вони знають, що це дід Борис.

А традиція у нас одна: коли збираємося всі разом, що нечасто буває, ми згадуємо що у році було доброго, що не зовсім, бажаємо один одному всього найкращого, даруємо подарунки.

Дівчата мої і дружина намагаються здивувати нас блюдами на святковому столі. Але скажу, що важко втягнутися в новий рік. Навіть вдома треба постаратися, щоб увійти в сімейне коло. Бо рідні іноді помічають, що я абстрагований, десь «літаю».

Розмовляла Ольга ЮЗЕПЧУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---