Ольга Коритнєва: «Глянути на світ моїми очима – значить повірити у власні сили»

Відома у громадському молодіжному русі Луцька, Ольга Коритнєва останні декілька років їсть чиновницький хліб. А в громадському русі міста вона – вже з 2002 року. Спочатку була депутатом Молодіжної ради Луцька, працювала в оргкомітеті щорічного конкурсу «Студент року». А вже у 2007 році очолила Молодіжну раду Луцька та стала співорганізатором «Студента року».
Зараз Ольга Коритнєва – начальник відділу сім’ї та молоді департаменту молодіжної політики Луцької міської ради. У свої 24 роки каже, що відчуває сили претендувати на значно особливішу й відповідальнішу роль – депутата Луцької міської ради, куди вирішила балотуватися на виборчому окрузі №1. Сюди входить її рідний мікрорайон Вересневе.

– Ольго, чим продиктоване твоє рішення стати депутатом Луцької міської ради?

– Відчуттям того, що маю і сили, і досвід, і можливості.

– Але ти всього два роки як працюєш у виконавчих органах міськради!

– Моя робота тут – це, так би мовити, тільки один з елементів того, що я називаю своїм досвідом. А час моєї активної діяльності – вісім років.

– Твій досвід – це громадська робота?

– Так. І це, я переконана, саме та сфера, яка дозволяє набратися практичного досвіду. Адже громадська діяльність потребує постійної взаємодії з органами влади, з бізнесом і – що найголовніше – з громадою, людьми, які живуть поряд. Моє головування у Молодіжній раді Луцька дало мені можливість як нікому дізнатися про проблеми луцької молоді.

– Які ж вони – ці проблеми?

- Працевлаштування. Житло. Можливість самовиразитися. І, звичайно, можливість змістовно й цікаво організовувати дозвілля.

– Наскільки мені відомо, з дозвіллям у вашому районі Вересневе якраз скрутно…

– Скрутно з ним і в сусідньому з Вересневим районі ЛПЗ. Та й загалом по Луцьку засилля розважальних закладів низької якості обслуговування і культури робить свої справу.
А щодо рідного мені мікрорайону Вересневе, то маю, як на мене, цілком реальну ідею, яку постараюся втілити, ставши депутатом. У нас є непоганий Будинок культури, який, проте, потребує значно кращого фінансування. Але він має облаштований кінозал. А у власності міської ради – кінотеатр «Промінь», де щодня демонструють фільми.
Чому б фільми не демонструвати в будинку культури на Вересневому, який теж – у комунальній власності? Якраз таку ідею хочу втілити. Заодно – поповнити бібліотечний фонд БК.
Взагалі, я вважаю, неправильно думати, що Луцьк повинен мати один центр. Свій «центр» має бути у кожному мікрорайоні. Ми ж усе-таки не село! Тому житель віддаленого від центру району має мати можливість у себе біля дому отримати увесь спектр послуг, яких потребує.

– Усі знають, що молодь – одна з найактивніших верств суспільства. Таких ідей, як ти кажеш, може бути ціла купа.

– Точно!.. Не секрет, що значна частина молоді є активними учасниками соціальних мереж. Інтернет – та річ, яка дозволяє нам спілкуватися легко й результативно. Мені як майбутньому депутату дуже необхідні свіжі ідеї. У планах – створення групи в соціальних мережах «Мій дім Вересневе», де б кожен міг поділитися ідеями для того, щоб зробити наше життя кращим. А взагалі, знаєте, подібне спілкування стало одним з чинників, через які я вирішила балотуватися у депутати. Мене запитували: ти знаєш, хто там сидить? Вони там взагалі в курсі, що ми тут такі є? Там же немає жодного, хто живе в нашому районі!
І воно справді так. До речі, один з моїх знайомих, старшокласник, якось подав мені несподівану ідею: влаштувати турнір комп’ютерної гри між командами Вересневого, ЛПЗ та інших районів міста. І знаєш, я йому пообіцяла, що якщо стану депутатом, спробую допомогти реалізувати таку ідею! Це, зрештою, теж великий пласт сучасного життя молоді, й ігнорувати його через марні крики про те, що «комп’ютер – зло!» – неправильно. Краще зробити його цікавим, змістовним.

– Усе добре кажеш, але ж ти розумієш, що проблемою дозвілля молоді проблеми округу не вичерпуються.

– Ти мене запитував про молодь, тому я про це й розповідала. Але не варто мене сприймати лише як таку собі лоббістку прав молоді. Певно, що це питання у мене буде одним з пріоритетних, але не тільки. Я – майбутня мама, майбутня, якщо хочете, берегиня сімейного затишку. І прожити життя зі своєю сім’єю я маю твердий намір у рідному мікрорайоні Вересневе, який вважаю найкращим районом міста.
Тому я дуже хочу, аби мої діти, моя рідня жили у районі, де є гарні дороги, увечері вулиці освітлюються, транспорт ходить так, як зручно жителям, а не міським чиновникам, дитсадочок і школа – зручні, теплі і просторі, а весь район забезпечений усіма необхідними сучасними комунікаціями. Тому, якщо мені довірять бути депутатом – усе зроблю для того, аби це стало дійсністю.

– А що, є якісь проблеми з комунікаціями?

– Так, проблема значна, і в чомусь навіть парадоксальна. Справа в тому, що у нас кілька років тому у районі провели водопостачання. Справа добра, хоч і не всім це треба було – у багатьох біля хат є власні свердловини. Але багато кому той водогін таки був необхідний. Але, провівши воду, комунальники чи то не додумалися, чи то забули провести… каналізацію!
І тепер у нас є підведена вода, але разом з тим маємо високий рівень підземних вод. Й у поєднанні виходить велика проблема: навесні вода просто «виходять з берегів», затоплюючи підвали та погреби. Наскільки мені відомо, на водогін потратили достатньо велику суму коштів. Централізована каналізація ж украй необхідна. І це треба виправляти.

– Як і освітлення вулиць, і наповнення бібліотеки, і на багато-багато інших питань… Ти ж розумієш, що на все грошей бюджету міста не вистачить!

– Давай розділимо цю проблему на дві. По-перше, треба добре розібратися, чи справді на вкрай потрібну справу у якомусь з районів міста, які дехто звик обзивати «окраїнними», немає грошей? Як на мене, тут проблема – передусім у тому, що серед депутатів просто немає тих, хто знає достеменно проблеми районів. А якщо й знають – не дуже переживають. Їх же за партійними списками вибирали! Тому, якщо у раді будуть представники конкретних районів, які будуть підзвітні своїм виборцям – ці депутати зможуть піднімати питання і відстоювати виділення коштів на вирішення проблем свого району. Це по-перше.
А по-друге, я не один рік працювала у громадських організаціях, які співпрацювали з міжнародними фондами. Стажувалася за кордоном. Написала не один проект, який переміг і отримав міжнародний грант. Тому вважаю, що цілком реально під багато необхідних у районі речей отримати гроші таких грантів. Це може бути і освітлення вулиць, і проведення безкоштовного інтернету, і підтримка соціально незахищених громадян, і багато чого іншого, вкрай важливого. Просто треба знати, як це робити. Я знаю.

– Які ще проблеми турбують жителів районів ЛПЗ і Вересневого?

– Якось я як начальник відділу у справах сім’ї і молоді проводила виїзні прийоми громадян у районі ЛПЗ та Вересневому. Прийом стосувався питань надання пільг та видачі посвідчень для багатодітних сімей. Мене здивувало, що з подібними проблемами звернулося не більше п’яти людей. Решта ж скаржилися на дороги, відсутність вуличного освітлення, неналежну роботу жилово-комунальних підприємств.
І знаєш, що я зрозуміла? Важливі не тільки гроші в бюджеті. Важливий діалог. Мені люди розповідали, що по два роки навіть не зверталися до «жеку», хоч і не мали освітлення в підвалі.
Тому я йду в депутати ще й тому, щоб цей діалог налагодити. Я постійно пояснюю людям, що не можна мовчати про проблеми. Я переконана, що відновити освітлення на багатьох вулицях – реально. Просто треба звернути на це увагу, поставити чітку вимогу комунальникам. І так – з багатьма іншими питаннями.

– Точно знаю, що лучани завжди скаржилися на якість доріг у місті. Особливо ця якість змушує «не мовчати» у районах Вересневому й ЛПЗ. Знаєш, як покращити цю ситуацію там?

– Можливо, не всі лучани знають, але у місті затверджена «Програма з ремонту та утримання вулично-шляхової мережі на 2007-2010 роки». Згідно з нею і ремонтуються дороги. Якщо ремонтують мало – значить, на етапі складання цієї програми серед депутатів не було таких людей, які б встали і сказали: вулиці Довженка, Корольова, Польова та інші потребують термінового ремонту!

Тому я була здивована, коли дізналася, що окремі депутати міської ради, які балотуються у депутати, в тому числі й на моєму окрузі, збирали якісь підписи серед лучан з вимогою відремонтувати дороги, наприклад, на вулиці Довженка. А ремонт цієї вулиці був плановий! Чи збирали б вони ці підписи, чи ні – вулицю ремонтували б. Тому мені здається, що це робиться тільки для того, аби незаслужено віднести собі у здобуток цей ремонт. Це нечесно.

– Швидше за все, наступну програму з ремонту вулиць затверджуватиме уже новий склад ради?

– Мабуть, що так. Й тому я маю надію, якщо потраплю у міську раду, що нова програма міститиме значно більше вулиць районів ЛПЗ і Вересневого.

– Ти згадувала, що люди не задоволені транспортним сполученням...

– Так, Вересневе й ЛПЗ – віддалені райони, тому зручність громадського транспорту для нас вкрай важлива. Є щодо цього конкретна ідея: об’єднати маршрут №9а й №4. Так, щоб маршрут був вигідний і для мешканців мікрорайону «Вересневе», і для мікрорайону ЛПЗ. Щоб він проходив через район ЛПЗ, вулиці Мамсурова, Довженка і виходив на село Полонка. Це буде зручно для людей, вигідно для перевізників і оптимізує пасажиропотік. Таку ідею відстоюватиму у раді.

– Яка партія тебе висуває?

– Норми виборчого закону не дають змоги балотуватися самостійно, не від партій. Не вважаю це правильним, адже переконана, що депутат-мажоритарник не повинен займатися відстоюванням інтересів політичної партії. Він – захисник інтересів виключно своїх виборців. І не секрет, що стати кандидатом від певних популярних політичних сил коштує не одну тисячу доларів.
Зваживши на все це, я вирішила балотуватися від молодої, незаплямованої, незіпсованої політичної сили – партії «Зелені». Й саме це дає мені впевненість у тому, що я не стану виконавцем волі якогось партійного боса і зможу повноцінно працювати у міський раді виключно на громаду.

– У тебе доволі незвичне гасло: «Подивись на світ моїми очима!»

– Я оптиміст. І я не раз переконувалася, що віра у власні сили, віра у перемогу дуже допомагає. Тоді не опускаються руки, тоді не думаєш, що криза не здоланна а життя – складне й похмуре. Головне – знати, що поряд є люди, які допоможуть, і коли об’єднати зусилля – можна «гори звернути». Тому я й хочу цю впевненість передати іншим. Я бачу світ таким, у якому всі спільно, а не кожен сам за себе.

– Що порадиш своїм виборцям напередодні виборів?

– Зробити усвідомлений вибір. Не буду радити – ми всі розумні люди, й кожен здатен прийняти рішення самостійно. Розповім, як приймала б рішення я. Я не хочу підтримувати людей, які не живуть у тому районі, від якого висуваються, – вони просто не знають тих проблем, які беруться вирішувати: вони їм не болять. Я не хочу підтримувати людей, які основною своєю перевагою вважають те, що їх висуває одіозна політична сила – швидше за все, цим людям теж начхати на проблеми звичайних людей – вони голосуватимуть так, як скаже партійний керівник. І я не хочу підтримувати людей, які уже були депутатами й не змогли похвалитися якимись здобутками перед громадою – які свій шанс мали, але його не використали. Цим буду керуватися я, цим пропоную керуватися усім, хто піде на вибори.

Розмовляв Сергій ЮРЧУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---