У якому світі живуть поети. Візит у Луцьк з-за кордону. ФОТО. ВІДЕО

23-річний білоруський епатажний поет завітав у Луцьк. Всього за два роки декламування своїх віршів на вулицях Мінська, на пляжах Коктебелю, у закладах Росії його вже нарекли божевільним вуличним поетом.
Каже, його псують гроші, він ніде не живе, не має власного дому чи стосунків, не думає про майбутнє, кинув університет на 5-ому курсі і не жалкує про це.

Молодий поет переконує: він шукає свободу та намагається робити те, що хоче. На запитання, що, на його думку, він дає людям, Семен Ісаєв каже: світогляд – можливість побачити навколишнє через його окуляри.

Попри це хлопчина вважає, що всі люди різні, тож чи сприйматимуть його, чи ні – це вибір кожного: «Делиться уже ничем не хочу. Если человек не воспринимает, то отторжение только растет. Все мы разные и живем по-разному».

Практична сторона життя, здається, його не цікавить. Не лукавлячи, поет переконує: гроші наче є, але краще б їх не було. Все, що заробляє, власне, «попрошайничая» на вулицях та виступаючи перед публікою, проїдає і витрачає на дорогу. Так, наразі його маршрут пролягає через 10 міст України, де влаштовуватимуть схожі літературні зустрічі, вартість входу на які сягає 15-20 гривень. Зауважимо, послухати поета у Луцьку прийшло півсотні лучан різного віку.
Організація таких заходів – теж явище стихійне, як і в принципі саме життя Семена: познайомились, зідзвонились, організували, приїхали, поговорили тощо.
«Всякий труд должен оплачиваться… оплакиваться», - усміхається по-дитячому безпосередній Семен.

Пише він уже понад 10 років, декламує – всього 3, перший виступ прийшовся на третій курс технічного університету на спеціальності інженера-будівельника, куди його відправили батьки.

Вперше голосно читав вірші і роздавав листівки із своєю творчістю поет перед входом у кінотеатр у Мінську. Каже, тоді люди особливо грошей не давали, тож дебют, сміється, пройшов «у мінус».

Вже потім Семен пішов вулицями великих міст, зокрема Москви і Санкт-Петербурга, щоденно влітку виступав на пляжах Коктебелю. Усюди збирались люди, їх, розповідає, тішила створена атмосфера.

З 16 до 20 років розважався та «як усі» зловживав спиртним, тож наразі часто вживає фразу «тоді я вже кинув пити». Каже, найкращий наркотик – «трава», та іронічно усміхається.

У свій час багато голодував, аби «почуватись легко та наповнити себе енергією», доводив себе до лікарень та капельниць, медитував на даху гуртожитку та багато писав.

Однак величезний шмат творчого надбання знищив – не в емоціях, а свідомо спаливши папір, або видаливши з мережі.

Стверджує хлопець, що ніде не живе і не має свого дому, до батьківської хати приїжджає як в гості та нудиться від наявної там стабільності. Дві виданих збірки власних віршів вважає невдалими, однак, прагне розвиватись і писати щоразу краще. До творчості, каже, надихає життя як явище.

Все люди одинаковые, пока не начинают придумывать себе стереотипы
Білорусь, Україна, Росія – люди усюди однакові, стверджує поет, принаймні та творча меншість, з якою зводить його життя. Всі, мовляв, однакові, поки не починають власноруч вганяти себе в рамки, придумуючи щоразу складніші стереотипии.

«Мальчишник в Вегасе» – получше, чем мои стихи
На зауваження організатора літературного читання Володимира Столярчука про те, що гості, які зайняли усі вільні стільці в бібліотеці, наразі могли б сидіти вдома, пити пиво, дивитись кіно, але прийшли на таку творчу імпрезу, поет зазначив, що фільм «Мальчишник в Вегасе», очевидно, кращий за усю його творчість.

Любов. Почуття. Творчість.
Три основних категорії виділив білоруський митець, мовляв, він не бачить нічого іншого в житті, що грало б хоч якусь суттєву роль. До того ж зауважив: дружба і любов – принципово різні речі.

Белорусы – приличные люди, не меняют портрет на стене, - іронізує Семен над політичними цінностями своїх краян. Однак, за мить додає: у вас в Украине портреты меняются очень часто, только вот лучше от этого никому не становится.

Они просто боятся, что я умру
Один із своїх віршів Семен присвятив найближчим людям, які, нібито бажаючи добра, постійно обманюють його. З його слів, вони просто бояться, що він помре. У такому разі, йому буде вже все одно, то ж зрештою вони турбуються лише про себе і власний спокій.

Открыть источник пустоты, але все одно створювати
Вміти створювати з порожнечі і ніколи не закінчуватись…

Это правда – то, что у нас внутри
Є у Семена єдиний вірш, до якого він, каже, не має жодних претензій. Вірш про правду, яка всередині, і яка «нам рада».

Я, конечно же, Бога чувствовал, но не чувствовал человека, - поет вважає,що «налаштовуючи контакт із Богом», він майже забув про те, що і людину потрібно відчувати. Зрештою, хлопець прийшов до того, що стосунки та любов є основою творчості: «Любить – чтобы творить, а Бог – лишь часть творчества».
Однак дівчини у Семена немає, каже, ще не зустрів тої. Як станеться, можливо, буде думати, й про більш стабільне життя.

«Ну, как, придумаю, чем заниматься», - констатує Семен.

Через 10 лет? Нет, я не думаю о будущем

Про майбутнє, переконує, не думає. Намагається навчитись жити теперішнім. Не згадувати минуле і не думати про майбутнє, робити виключно, те, що хоче.
Бо ж змушування себе до чогось, або будь-яке планування – це вже несвобода, і зовсім не те, до чого він глобально прагне.

- Я уже несколько раз во время этой прогулки был несвободен.
- В чому ж проявляється твоя несвобода?
- Ну, как... Я смотрю на тебя, и мне хочется заниматься с тобой чем-то совершенно другим, а приходится просто болтать…

ФОТО – Андрій ПУРШАК






















Довідково

Семен Ісаєв - NET-лауреат (приз глядацьких симпатій) Всеросійської поетичної премії «Послухайте!» Імені Велимира Хлєбнікова 2012 року.
Переможець листопадового циклу слемів «Слово поетові!».
Фіналіст Всеросійського фестивалю молодих поетів «Мцирі 2012» .
Фіналіст московського фестивалю 100 поетів «Право голосу» .
Божевільний вуличний поет. Виступав на вулицях Мінська, на Арбаті, на Невському, на Хрещатику, на набережних Коктебеля 2011 і Ялти 2012, де два місяці жив у наметі і збирав по вечорах сотні туристів.
Виступав у клубах Мінська, Москви, Пітера, Самари, Саратова, Комунара, Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя і Луганська, а ще у двох підмосковних школах: у Ломоносовської школі Зелений мис і в школі селища Софіїно (діти, як сказала вчителька, перший раз за 15 років не пішли на перерву).
Видав дві збірки по 50 віршів.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---