Волинська олімпійка Надія Боровська: У Пекіні люди привітніші, ніж у Лондоні. ФОТО. АУДІО

Одна з учасниць Олімпійських Ігор-2012, волинянка Надія Боровська повернулася до Луцька з Лондона, де зайняла 16 місце зі спортивної ходьби на 20 кілометрів.

Із волинською олімпійкою Надією Боровською вдалося поспілкуватися «ВН».

‒ Надіє, вітаю Вас з приїздом. Спочатку розкажіть трішки про себе. Як Ви почали займатися спортивною ходьбою?

‒ Почала займатися спортивною ходьбою на першому курсі, навчаючись у Волинському ще на той час державному університеті. Спочатку ходила на аеробіку. В нас треба було займатися якимось видом спорту, поступаючи на фізкультурний.
Але пізніше на стадіоні в нас були заняття з легкої атлетики і тренери мене побачили. На заняттях ми спортивну ходьбу розучували. І Калитки, тренери мої, запросили мене займатися в групу їхню. Я прийшла. Перший раз трошки було тяжко, 20 кілометрів. Для мене то було навіть психологічно тяжко – 20 кілометрів ходити. І оце почала займатися з 98-ого року. Вже буквально скільки? 14-ий рік, що я в спорті і займаюся спортивною ходьбою.
Чемпіонат України в мене перший був в 2001-ому році. Тоді я виступила, ну так як для першого разу, непогано. Це було, здається, 6-е місце, якщо я не помиляюся. І після цього вже захотілося займатися, тому що мене перший раз на збори взяли в Мукачево. Почала по Україні їздити, в мене цей азарт з’явився такий. І майстра спорту виконала, вже навчаючись на 3-ому курсі. І так воно поїхало-пішло. Вже закінчила університет, була майстром спорту і мені запропонували навчання в аспірантурі. То я зараз аспіранткою є. А в 2006 році виконала майстра спорту міжнародного класу. А 2008 рік – участь в Олімпіаді в Пекіні.

‒ Ви вперше були у Лондоні? Що найбільше вразило? Не сподобалося? Де відпочивали? Які сувеніри привезли додому?

‒ В Лондоні я вперше була. Але в Англії я вже бувала. Після змагань вже були екскурсії. Біг Бен – це було саме таке моє враження незабутнє. Вражає отак вживу його побачити.
На першому місці була не екскурсія, а підготовка, участь в Олімпіаді. Старт – саме основне. І в суботу, 11 серпня, в нас був старт. 13-ого ми вилітали. Мали один день, 12-е число, що могли по місту, по екскурсіях походити, подивитися місто.
Сувеніри… Це такі статуетки от різні, з Лондона (показує сувеніри). Магнітики на холодильник колекціоную. Зі всіх змагань, куди їздила, і в Пекіні, і скрізь, де я була, стараюся якийсь сувенір привезти. І от тарілочки я виставляю. І з Швейцарії, і з Пекіну, і з Португалії. Іграшки м’які теж почала колекціонувати. З Лондону от, символ Олімпіади.






‒ Розкажіть про умови, в яких Ви жили. Чи нормально забезпечують наших спортсменів? Як Вам тамтешня тренувальна база?

‒ Ми жили в олімпійському селищі. Це дуже велика територія, обгороджена. Охорона досить сильна, в селище ми проходили як крізь таможню. Нас комп’ютером просвічували, щоб не було ніяких заборонених речей. Нічого такого не могли пронести з собою. Будинок українці мали окремий. Кожна країна мала свій будинок 9-поверховий, в яких жили спортсмени. Блокова система була, 3 кімнати на один коридор. Душ…
На тренувальній базі була і сауна, і тренажерна зала, і траса для тренувань.

‒ Де умови були кращі: У Пекіні чи у Лондоні? Де люди привітніші?

‒ У Пекіні було краще. Олімпіада більш така феєрична, кольорова. І навіть самі спортсмени, які раніше були на Олімпіаді в Сіднеї, в Пекіні, казали, що ще такої Олімпіади, як в Пекіні, не було. Хоча в Лондоні все гарно. Але яскравіше було в Пекіні.
Ми ходили з акредитацією, то навіть коли заходили в магазин, люди привітні були скрізь. Вони вже знали, що приїхали спортсмени на Олімпійські Ігри. Можна сказати, що в Пекіні трохи і краще.

‒ Як готувалися до Ігор? Скільки часу? Скільки годин у день тривали тренування?

‒ З 2008 року я вже зразу була підготовлена. Готувалася, приїхала з Пекіну. І зразу ж вже задумувалася над Олімпіадою в Лондоні і почались тренування. Ну, звісно, трошки відпочили. Вже у вересні повернулися з Олімпіади і зразу ж почали готуватися до Лондону, вже знали, що треба попадати в команду, в склад збірної і їхати.
Щодня було два тренування: зранку і ввечері, 6 днів на тиждень. 20-30 кілометрів за день. Була досить нелегка підготовка, важко вона давалася. В нас у Луцьку зимою немає, де тренуватися, манежу немає. Сніг випадає і ми мусили виїжджати в Крим на збори. Але цього року була навіть така погода. Що в Криму був сніг, то мусили і по снігу тренуватися. Такі умови були важкі.

‒ Опишіть свої почуття перед стартом. Чи спали у ніч перед фіналом? Чи було страшно?

‒ Перед стартом психологічно було важко. Це вже друга моя Олімпіада і всі були на мене настроєні, що я повинна добре виступити. Всі покладали надію на мене. Я виходила на розминку, - руки і ноги важкі були. Мандраж, мабуть що. Я знала, що я готова, але хвилювання таке було.
У ніч перед стартом я знала, що треба віддихнути, старалася спати. Але перед тим ніч, доба до змагань, то хвилювалася, дуже погано спала, тому що переліт ще тоді був.

‒ А як Ви оцінюєте свій виступ на Іграх?

‒ Результат мене дуже задовільняє. Година тридцять – це вище майстра спорту міжнародного класу. І мені здається, що з наших волинянок, які брали участь у змаганнях зі спортивної ходьби це – найвищий результат. Місце трошки не задовольняє, бо йшла сильніше. І до 15 кілометра йшла 13-ою, трошки не повезло, що на фініш не було, мабуть, кому підказати, що ззаду суперники є. Трішки себе і картала, що можна було б по місцю краще. Але є попереду ще одна Олімпіада в Ріо-де-Жанейро.

‒ Як, на Вашу думку, виступили українці? А волиняни достойно представили Україну?

‒ Я думаю, що достойно. В нас бокс був досить сильний. Боротьба трошки теж мала медалі. Волиняни теж непогано виступили. Марафонець Шафар Віталій в останній момент виборов ліцензію.

‒ Як реагувала на наших боксерів-козаків публіка?

‒ Так-так, оці оселедці вибриті. Саме перед від’їздом у Лондон зробили собі такі зачіски. І коли ми виходили на парад з нагоди закриття Олімпійський Ігор, з ними всі з наших і навіть закордонних спортсменів фотографувалися. В мене навіть є фотографії.

‒ Чи вважаєте, що суддівство українців було упередженим?

‒ Трішки було. В нас на 40-ому кілометрі хлопця, який йшов 50 кілометрів, зняли через техніку. Хоча ніколи в нього проблем з технікою не було. В нас такий технічний вид спорту. Можна сказати, що трохи нелояльне суддівство було.

‒ Як Ви потрапили до олімпійської збірної України? Які були емоції у той момент?

‒ Оця Олімпіада для мене спокійніша була. Мені трішки легше було, ніж на минулій. Тоді я пройшла 7 стартів. І Олімпіада була моїм 8-им стартом буквально за пів року. І я така була вже виснажена. Мала не їхати, і тут, в останній момент, за місяць до старту, на початку липня я виборола ліцензію.
На цей старт вже було трішки легше. Бо вже знала, в мене був норматив, ліцензія і я безпосередньо готувалася до Олімпійських Ігор у Лондоні.

‒ Чи бували у Вас серйозні травми?

‒ Були травми. Коліна побила (посміхається). На зборах. Залишалося 2 тижні до змагань, падаю і коліна розбиваю. Але це не перший мій випадок, це вже ніби така прикмета в мене була: тільки як коліна збиваю – хороший результат.
Я спортивний щоденник введу, записую всі свої тренування, свій стан. І я подивилася 2004-ий рік, тоді перший раз поїхала в Німеччину, на Кубку Світу виступала, теж такі травми були, впала і коліна розбила. Потім знов, у 2006-ому році перед Чемпіонатом України.

‒ Найважливіші для Вас змагання? А найважчі?

‒ Найважливіші – участь в цій Олімпіаді. Це друга Олімпіада і я мусила представити достойно Україну. А найважчою була підготовка до Олімпіади минулого року. Треба було показати результат, щоб пройти на Олімпійські Ігри.

‒ Скільки нагород уже маєте? Де їх зберігаєте?

‒ Медалей є вже, мабуть, 100 штук, якщо не більше. Кубків понад 20 уже є.






‒ Чи є у Вас свої талісмани, або ж забобони перед змаганнями?

‒ Я з собою іконку завжди вожу Божої Матері. І буквально перед від’їздом були ми з моєю подругою по команді в Києво-Печерській Лаврі і в батюшки попросили благословення.

‒ Що є головною складовою Вашого успіху?

‒ Основною складовою є підтримка мого чоловіка, який теж у минулому був спортсменом. Тренери, які теж досить сильно мене підтримали. І з Олімпіади мене зустрічали. Серед ночі, дощ іде в Луцьку, а вони мене зустріли з квітами, з кульками. Батькам дуже дякую теж. Завдяки їм, мабуть, я мала таке натхнення.
‒ Чим готові пожертвувати заради спорту?

‒ Я не можу сказати, що готова. Для мене сім’я на першому місці стоїть. Сім’я, а вже далі – спорт.

‒ В яких змаганнях плануєте взяти участь у майбутньому?

‒ Через рік в нас іде Чемпіонат Європи в Москві. Попередньо оговорювали, що вже без відбору ті, хто досить добре виступив в Олімпіаді, мають право брати участь у змаганнях. І ще плани є на 2016-ий рік в Ріо-де-Жанейро і там хотілося б дуже добре виступити. Це вже буде третя Олімпіада, а «Бог любит троицу».

‒ Плануєте стати тренером?

‒ Я не можу сказати точно. Можливо, і буде в майбутньому пов’язана із тренерством робота.

‒ Маєте кумира серед спортсменів?

‒ Є кумир. Це росіянка Ольга Каніськіна. Вона олімпійська чемпіонка 2008-ого року, досить багато вигравала. І вона, мабуть, є кумиром для всіх спортсменів, які займаються ходьбою. Її всі по світу знають.

‒ У Вас є інші хобі? Чи пробували себе в інших видах спорту?

‒ В нас спортивна ходьба, але ми можемо разом з тим бігати, щоб підтримувати фізичну форму. І ми займаємося бігом. Це у нас такий другий вид спорту – біг.
А заняття… Я люблю вишивати бісером картини, ікони. Ікони, які вишиваю, це і Казанська, і Святий Микола. Вишивала це і дарувала своїм друзям, родині.

‒ Чи часто сидите в Інтернеті? Зареєстровані у соцмережах?

‒ Є і в «Однокласниках», і «Вконтакті», і «Facebook», це є підтримка зв’язку навіть і з іншими спортсменами, які не в Україні навіть.

‒ Яку їжу полюбляєте? Дотримуєтеся спеціального раціону? Сподобалася місцева британська їжа?

‒ У нас є спеціальний раціон, що от гостре не можна, - це впливає на печінку. Ми слідкуємо за їжею. Треба добре харчуватися, аби добре виступати. Як-от говорять, що в машину, який бензин заливаєш, так і в спортсменів, як харчуєшся – так і виступаєш. Я люблю східну, азіатську. Дуже люблю суші, роли. А от перед стартом були у Лондоні старалися не їсти такого. Ми їли європейську кухню. Британські не відрізняються від наших страв. Майже те ж саме, що європейська кухня.

‒ Про що мрієте?

‒ На теперішній час у мене на першому місці сім’я. Маючи квартиру, маючи за спиною дві Олімпіади, хотілося б народити дитини. А вже після цього – участь в Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро.
‒ І на останок, що Ви побажаєте читачам «ВН»?
‒ Читачам я побажаю, щоб вони займалися спортом. Я не кажу там на такому високому рівні, а просто для себе. Спорт – це є здоров’я.



Підготувала Юлія ШРАМКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---