Костоправ з поліської глибинки вже 25 років допомагає людям в біді

Хоча доїхати до села Гута Ратнівського району надзвичайно важко по розбитих дорогах, сюди часто торують шлях люди з переломами, вивихами, болями у спині. Адже тут живе знаний костоправ – Михайло Михайлович Луцик.

Слава про Михайла Михайловича гримить в окрузі уже понад чверть століття. Величезний «спадок» пацієнтів йому дістався від уже покійного батька – Михайла Сергійовича Луцика, пише «Вісник+К».

Позаочі місцеві його Горбачовим називали, бо був тезкою першого і останнього президента Союзу. Вправляти кістки і переломи чоловік почав ще на війні, в окопах. Справу продовжив і у мирний час – не міг відмовляти людям.

– Батько, може, щось від баби перейняв. Та повитухою була, шлунки людям «піднімала», – розповідає про свій родовід Михайло Луцик. – Я змалку бачив, як він «працював» – то щось придержати треба, то десь підтягнути. Сам вчитися не хотів, говорив, що ніколи цим не займатимусь. Батько тільки всміхався. І так сталося, що першим, кого довелося складати, був мій син. Тоді малому було десь років два. Він впав з велосипеда і поламав ключицю. Батька вдома не було, у лікарню відвезти не міг, бо машина була несправна. Довелося самому мотати. Тато потім подивився і сказав, що все зробив правильно. І відтоді то одна сусідка прийде, то інша, передають з уст в уста… Нерідко й серед ночі у двері стукають. А що маю робити? Люди з бідою їдуть…

Біля будинку Михайла Михайловича завжди людно. Восени і навесні йдуть, щоб диски вправляти, а зимою більше з переломами. У допомозі нікому не відмовляє, хіба за дуже складні випадки не береться.

– Я в принципі завжди людям кажу: «Ідіть у лікарню». Можу поправити «свіжий» перелом. Коли ж кості зрослися – ніколи не ламаю і наново не складаю. Таке можливе тільки у медичному закладі. Бо хіба я знаю, яке у людини здоров’я, чи не хворе серце?

Найскладніший перелом, який довелося бачити Михайлу Михайловичу – у його племінника. Їхав мотоциклом, стукнувся, отримав відкритий перелом.

– Привезли хлопця, а у нього наверх дві кістки стирчать. Я дуже ретельно руки помив, що зміг замотав – і відправив у лікарню.

Розмову костоправа з журналістами уважно слухає жіночка зі Старої Вижівки Галина. Вона їхала велосипедом і впала. У лікарні сказали, що треба ставити шпиці.

– Гарантій ніяких не дали, що ті шпиці приживуться, бо у мене цукровий діабет. Ото вийшла з лікарні і плачу. Трапилася людина, яка порадила сюди, у ратнів­ську Гуту, приїхати, бо тут чоловік живе, що допомогти може.

Поки говорили з Галиною, ще одна машина зупинилася: виходить чоловік з перев’язаною рукою і простягає народному лікареві знімок. Той уважно дивиться і резюмує: «Я ж казав, що зламана ключиця». Тільки дивуватися залишається, бо Михайло Михайлович за професією водій. Десятки років за кермом, усі мислимі категорії має.

Сам же він нічого особливого у своєму вмінні «читати» рентгенівські знімки та складати кістки не вбачає.

– От якось приїхали до мене з Жабінки (це Білорусія) жінка з чоловіком. У нього була ключиця зламана. Кажу: «Чим можу допомогти, коли та ключиця уже зрослася?» «Не может быть, – відповідає чоловік, – прошло только четыре дня». А ще їх завстидав, що не гарно дорослим людям обманювати. Аж тут жінка видає: «Говорила, не надо было той мазью мазать, что бабка дала». Почав допитуватися. У їхньому селі

баба жила років 80. Прийшли до неї, а вона посадила, пензликом ключицю помазала, замотала і додому відправила. Перелом за кілька днів зрісся. Дуже мене це зацікавило. Виявляється, ще дід тої бабки мазь варив. Мені навіть довелося її в руках тримати. Але рецепт вона не розповіла. Як її робити – не знаю.

Відтоді Михайло Луцик почав книги про лікарські трави читати. Цікаво йому стало, яка рослинка від якої хвороби може допомогти.

Наталка СЛЮСАР

На фото: Михайло ЛУЦИК розглядає знімок пацієнта

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---