Солом'яні сувеніри волинянки знають у Німеччині та Польщі

Любов Мазур із Дубечного, що на Старовижівщині, солодко згадує про своє дитинство: «Колись на Різдво в селі Глухах, де я народилася, батько приносив у хату «коляду». А баба Катерина залишала на це свято останнього снопка зі жнив, ставила напередодні перед вечерею у кутку, згодом селом починали ходити колядники. Що означав той снопок, ми, малі, не розуміли, на рівні звички усвідомлювали, що так треба. А нині настала пора дідухів. Та й я сама захопилася ними».

Любов Степанівна нині не просто майстриня, яка вміє зробити дідуха, вона – переможниця Всеукраїнського конкурсу дідухів, що проходив торік у Києві, пише газета Волинські Новини від 7 лютого.

«Складаючи його, використала не лише колосся зернових культур, а й льон, який спеціально сіяла для цього, з достиглими бутонами, мак, полин, квіти безсмертника, траву сльози матері – ось така краса й вийшла, – демонструє свій витвір. – Маленького дідуха робила й для місцевого храму на зимові свята, коли оформляли біля церкви дошку оголошень».

Окрім цього старовинного атрибуту, Любов Мазур вправно творить із соломи капелюхи, скриньки у вигляді колишнього кухра, посуд, сувеніри, аплікації, корзинки та чимало інших дивовижних речей, які тішать око та гріють душу. Їх можна побачити на різноманітних етнографічних волинських фестивалях та конкурсах. Є в Мазурів і солом’яне родове дерево, а ще – лялька-мотанка з листя кукурудзи. А скільки таких сувенірів поїхало в Німеччину, Данію та Польщу – і не злічити! Скільки роздарувала, вже й не згадає. Однак усі її роботи – неповторні.

«Особливо популярні кошики для освячення фруктів, – провадить Любов Степанівна і показує заготовки. – Щоб були вони міцними, доводиться вставляти всередину шпагат».

«Звідки у Вас така любов до соломоплетіння?» – запитую жінку.

«Коли я була маленькою, мама їздила в Брест на закупи і брала мене. В універмазі я завжди задивлялася на чудові сувенірні речі, які здавалися недосяжними, казковими. От і вирішила навчитися робити подібні самотужки. Так і сталося: у п’ятому класі виготовила першу скриньку, її забрали на шкільну виставку... А як з’явилися свої діти, довелося згадувати те, що вміла в дитинстві, і розвивати навики, бо то аплікацію потрібно зробити доньці, то сувенір – синові. А нині на заняттях шкільного гуртка у місцевій ЗОШ навчаю соломоплетіння всіх охочих. Деякі дітки так захоплюються, що навіть не поспішають додому. І це не дивно, бо в наш час таке заняття – справжній антистрес», – усміхається майстриня.

«Найкраще для роботи підходить житня солома, матеріал дуже пластичний, намоченим не розлазиться, – провадить Любов Мазур. – Для тонкої роботи – овес та пшениця. На дідухи, звичайно, використовую пшеницю».

«У вас всі вироби одного золотистого кольору. Як це вдається?» – цікавлюся.

«Насправді солома буває різною, іноді навіть із зеленим відтінком. Але коли вона полежить на сонечку, то вигорає і отримує таке забарвлення. А решта – вправність рук: вони шиють, плетуть, клеять, ріжуть, прасують. Втім до роботи мені не звикати, бо виросла в багатодітній родині, де було десятеро дітей, своїх маю четверо, всі вони потрохи знають смак праці з соломкою», – пояснює жінка із золотими руками.

Наталя КОСЯНЕНКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---