USD 39.00 39.40
  • USD 39.00 39.40
  • EUR 39.20 39.40
  • PLN 9.71 9.93

Театр, що починався зі слова

23 Липня 2017 19:00
Схоже, що муза усіх лицедіїв – Мельпомена – вирішила повернутися з міфів у XXI століття й прописатися... в селі поблизу Луцька. Допоміг їй у цьому відомий актор, завідувач трупи Волинського академічного обласного театру ляльок, Заслужений артист України Петро Савош, який живе у Боголюбах.

Він і погодився розповісти, з чого ще, окрім вішака, розпочинався тут аматорський театр.

Про це йдеться у матеріалі газети «Волинські Новини» № 28 (76) від 20 липня 2017 року.

– Коли місцева громада обрала мене депутатом сільської ради, я мав обов’язок завідувати тут соціально-культурною сферою. Хоча й раніше складав сценарії різних святкувань. Під час їх перебігу побачив, що є дуже багато індивідуальностей, які також схильні до театральної творчості. Спершу грали невеличкі сценки – вдалося, це було добре сприйнято громадою. Колектив почав потрохи збільшуватися. Взяли фрагмент із «Кайдашевої сім’ї». Люди все більше були зацікавлені цією роботою. І ми поставили одноактівку «На перші гулі» – виставу на одну годину й п’ять хвилин.

Звання народного колективу дуже заохотило його учасників. Ми вирішили взяти до постановки п’єсу Олексія Коломійця «Фараони». Першу її частину вже показали на театральному фестивалі Луцького району. До Дня Незалежності готуємо подарунок громаді – зіграємо виставу повністю.

– Скільки зараз є постійних учасників у вашому театрі? Якого вони віку і хто за професією?

– Крім дітей, бо у нас є ще підготовча група, – до двадцяти осіб. Але ми ще беремо вокальні групи будинку культури в масовку, колективи художньої самодіяльності. З цієї плеяди аматорів також є охочі зіграти у п’єсах, даємо їм ролі.

Щодо віку артистів, то він – від 10 до 60 років. Їхня професійна спрямованість – досить різноманітна. Одне-єдине, що треба чекати, коли вони закінчать основну роботу, повечеряють удома, а тоді вже пізно ввечері розпочинаємо репетиції. Для них не дуже багато часу маємо – от що.

– На що, на вашу думку, більше пішов би глядач, якби в районі були гастролі театру-студії «Гармидер» і сільських театральних колективів?

– Вистави «Гармидеру» – це одна площина, а ті, які ми, зокрема, ставимо, – інша. Тематика й підхід до репертуару трохи відрізняються. У місті люди ближчі до модерну в мистецтві, а в селі переважно хочуть сприймати гру акторів по-простому, доступно. Хоча це добре, коли є різні театри. Головне – задовольняти потреби глядачів, щоб вони отримували задоволення від того, що ми їм показуємо. Хоча, безперечно, їх також треба вести за собою і трошки виховувати.

Згаданий репертуар нас поки задовольняє. Коли мої підопічні наберуться вже досвіду великого, тоді можна буде в якісь психологічні речі вникати, складніший матеріал брати. Поки що ми вчимося, як мені здається, досить успішно.

– А скільки вже часу вчитеся?

– Фактично, зайнялися театром років шість тому. Починали зі слова: як його треба сказати, як подати зі сцени. Навчати наших самодіяльних акторів потрібно було з найпростіших азів.

Про себе в цьому театрі розповів самодіяльний актор і водночас працівник банківської установи Андрій Шагута:

– Ще зі шкільного віку брав участь у клубних масових заходах. Згодом деякий час жив у місті, а потім знову перебрався в Боголюби. Півтора року тому почав працювати з Петром Павловичем. Йому мене порадила директор будинку культури Галина Лебідь. Спершу над виставою «На перші гулі», згодом – над «Фараонами». У других, зокрема, граю провідну роль – завмеханізації Тарана. Жартівливі речі мені легше втілювати на сцені.

Він також не приховав, що його батьки, бабусі й дідусі завжди брали участь у художній самодіяльності, дуже добре співали. Отож, було від кого успадкувати любов до аматорської творчості. Андрій має дві освіти: економічну й педагогічну. Нині він очолює один із відділів «Укрексімбанку».

– Для мене зміна виду діяльності – відпочинок. На роботі працюю, а вечорами відпочиваю – займаюся театральним мистецтвом. У нашому колективі жодного професіонала немає, окрім, звісно, режисера. Здебільшого всі – артисти по життю, – з усмішкою розповів Андрій Шагута.

Його творча колега Людмила Дідух не приховала, що мистецтво присутнє в її житті ще змалку. Хоча зараз вона працює медичною сес­трою в тубдиспансері.

– Крім того, я ще співаю в ресторанах, підпрацьовую тамадою. Увечері ж кидаю все і біжу в наш будинок культури. У нас один тільки Петро Павлович чого вартий з його жартами, з його підходом до нас, умінням розворушити і перелаштувати на те, як він нас бачить!

Це – поклик, порив емоцій, лавина, яка все більше «накриває», переростаючи з аматорства у щось більше. Раніше я зіграла Мотрю в уривку з «Кайдашевої сім’ї», за який наш театральний колектив і отримав звання народного. Згодом – «На перші гулі»... У «Фараонах» граю Ганну – жінку Аристарха. Поки що ми презентували першу частину цієї вистави. Мої односельці із захватом чекають на продовження цього театрального дива, – розповіла пані Людмила.

Щодо свого акторського амплуа, то вона хотіла б певного емоційного перелому, аби «зіграти роль з іншої траєкторії», а не лише комедійну.

Світлана ЗОЗУЛЯ

Фото Жоржа КОВАЛЬСЬКОГО
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus