Волинська довгожителька про старість, самотність та сімейні цінності

Днями рожищанка Віра Савівна Тур відсвяткувала поважний дев’яностолітній ювілей. Скільки стоптано нею доріг, скільки всього пережито – і не перекажеш. Та навіть у такому поважному віці жінка залишається великим оптимістом та життєлюбом, радіє кожному новому дню, щедро ділиться своєю душевною теплотою з близькими та знайомими. І хоч Бог не благословив Віру Савівну нащадками, а чоловік відійшов у інший світ сімнадцять літ тому, самотності з бабусею не по дорозі.

Спогади Віри Савівни про дитинство – сумні та щемливі. У два роки втратила неньку. Знає паро неї лише з розповідей старших сестер, брата та батька, бо не лишилося з найріднішої людини навіть фотокартки. П’ятеро дітей (шоста, наймолодша Варвара, померла невдовзі після смерті матері ) батько Сава Кіндратович піднімав на ноги самостійно.

- Жили в селі Топільному, п’ять гектарів землі мали, батько з ранку до вечора в полі, аби нас прогодувати та податки сплатити, ще й вдома чималеньке господарство. Старші сестри і хліб пекли, і худобу, птаство доглядали. Я ж, найменша, як дуже хотіла їсти, яйця на кублах збирала. А коли підросла, то гуси пасла, корови, - розповідає Віра Савівна.

Одним словом, і набідувалася, і подорослішати довелося завчасно.

Ще й сімнадцяти не виповнилося Вірі, як по закінченні восьми класів та тримісячних курсів влаштувалася лаборантом у Рожищенський пункт заготзерна. Трудолюбиву та відповідальну дівчину в колективі полюбили, бо ж працювала наполегливо, при необхідності вміла відстояти власну думку, легко сходилася з людьми.

Понад сорок п’ять років життя віддала Віра Савівна цьому підприємству. У трудовій книжці ювілярки – єдине місце роботи, тільки посади інші: лаборант, завідувачка лабораторією, інженер-технолог.

- І відзнаками за високі досягнення у праці нагороджували, і премії давали, а коли стали відзначати 8 Березня, була однією з трьох жінок, премійованих в області, і путівкою в Ялту нагороджували, і на Дошці пошани портрет висів, - розповідає ветеран праці Віра Тур та дістає на доказ своїх слів колишні трудові нагороди.

Позбавлена материнської ніжності в дитинстві, Віра не була навчена проявляти власних почуттів. Тож не поспішала створювати сім’ю, хоч залицяльників вистачало. Все ж з часом чернігівчанину Петру, що приїздив на Волинь до сестри, вдалось завоювати серце дівчини своєю галантністю. Так зійшлись і жили. Та нетривалим виявилося їх сімейне щастя, хвороба забрала чоловіка назавжди.

Нелегко було жінці у розквіті літ прийняти смерть близької людини, нелегко було й змиритися з вироком лікарів про безпліддя. Та сильна характером Віра не дозволяла зневірі опановувати себе: душею прикипіла до племінників, з якими довгий час жили гуртом у батьківській оселі, сповна віддавалась роботі.

- В заготзерні ми й познайомилися з Вітькою, який був на той час вдівцем, - розповідає про свого другого чоловіка Віталія Тура ювілярка. – Був від мене на десять літ старший, білорус за національністю.

До слова, чи то просто була випадковість, чи знак долі, але першу дружину Віталія теж звали Вірою.

Метка та роботяща Віра Савівна докладала максимум зусиль, аби будинок в Рожищі, де мешкали після одруження з Віталієм, і присадибна ділянка завжди виглядали ошатно. Тут у нагоді стало її улюблене заняття – квітникарство. Ще й донині помешкання Віри Тур потопає у різноварв’ї квітів, а на вікнах будинку радують око квітучі вазони.

Та й загалом Віра Савівна дбайлива господиня. Завжди намагалася, аби все було своє, домашнє. Ще й нині, у такому поважному віці, щоправда з допомогою племінників, і картоплю садить, і городину. А якими смачними помідорами частувала нас при розмові! Відразу розумієш – має жінка щедру душу.

Напевно, завдяки щирості, турботі про інших горнуться до Віри Савівни і племінники, і зовсім чужі люди.

- Мої племінники - то мої діти. Колись я дбала про них, нині вони доглядають мене. Ще й від держави маю підтримку як одинока – навідує мене соціальний працівник Територіального центру, - розповідає жінка.

Та, як на мене, поняття одинока для Віри Савівни лише статус, підтверджений документально. Життя ж зводить бабусю з людьми, які стають їй рідними.

- Віра Савівна для мене, ніби друга мама – підтримає, розрадить, допоможе, - розповідає сусідка Людмила Вавренчук. – Це людина, з якої варто брати приклад у житті. Я ніколи не помічала, щоб вона була на когось ображена, її щедрість непоказна, а щира. А скільки вона роздала людям своїх улюблених квітів, які завжди дбайливо доглядає.

- Коли йду до церкви, теж букет беру, хай радує людське око. І завжди дякую Богу, що посилає мені на життєвому шляху хороших людей, - завершує розмову Віра Савівна.

В день поважного ювілею привітати Віру Савівну зійшлися рідні та знайомі. Ми приєднуємось до вітань і бажаємо ювілярці, аби благословив Всевишній її здоров’ям, радістю, достатком. Хай ще багато років на цій землі топче ряст людина, яка живе добром та чинить його іншим. Многая літ!

Тетяна Боярин

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---