13-річний волонтер здобув золото луцького фестивалю «Оберіг-2017»
Справжнім відкриттям і несподіванкою для глядачів, учасників і творчих арбітрів відновленого під час війни в Україні фестивалю авторської пісні та співаної поезії «Оберіг» став його наймолодший учасник – 13-річний Артем Харченко зі Старокостянтинова на Хмельниччині. Про це пише газета Волинські Новини від 7 грудня.
Попри досить юний вік, на його долю випало чимало життєвих випробувань, з якими не кожен дорослий може гідно впоратися. Але завдяки підтримці батьків, рідних і небайдужих людей він таки здолав невблаганну хворобу, аби дарувати свої пісні слухачам у різних куточках країни, зокрема й на сході, буквально за 500 метрів від передової. Адже він не тільки юний бард, а й волонтер.
– Звідки ти дізнався про цей фестиваль у Луцьку?
– Оскільки зараз є такі технології, коли можна спілкуватися з людьми за багато кілометрів, мені написали у Facebook організатори за тижнів зо два до цього і запросили взяти участь. Я, звісно, погодився. Відчуваю, що тут – гарна атмосфера, добре ставляться до людей. Мені подобається в Луцьку. Вже давно хотів побачити замок Любарта. Бо там, де я живу, є замок князя Костянтина-Василя Острозького.
– Чи знав заздалегідь, що будеш наймолодшим учасником дійства?
– Я знав, що вікова категорія конкурсантів – від 16 років. Мені ж 13. Але організатори сказали, що, попри це, можу таки взяти участь, тому мені дуже приємно. Трошки поекспериментували. Мені сподобалося.
– Прослухавши попередні виступи учасників, яку лінію ти для себе виділив: патріотичну чи ліричну?
– Я пишу різні пісні: патріотичні, ліричні, про різні пори року. От недавно написав композицію про осінь, яка буде приємною для душі.
– А як давно ти займаєшся творчістю?
– З минулого року, коли саме боровся з саркомою Юінга, це – четверта стадія раку. На мене тоді так щось найшло – почав вірші писати, а потім – пісні.
Я вже виписався з лікарні, де лікувався рік і чотири місяці. Коли ж минув рік від початку лікування, мені зателефонували щодо відбору на «Україна має талант. Діти» (другий сезон). Я дуже про те мріяв і пройшов кастинг, щоправда, заочно, в YouTube. На «СТБ», зокрема, були ролики про мене з благодійною метою. Капали копійки, та головне, що це допомогло мені – я вилікувався. Жодної гривні, що їх давали люди, я не витратив на побутові потреби. Кошти ж, які залишилися, передали на лікування іншим хворим.
– А де ти навчився так віртуозно, як на свій вік, грати на гітарі?
– Не скажу, що вже так віртуозно... Мені показали ази, а вже виходячи з цього, я почав сам складати мелодії. Дивився трошки відео в інтернеті, й так потихеньку все пішло.
Мій тато Василь – не музикант, але співає. А мама Наталія ні на чому не грає і не співає. У музичну школу я ніколи не ходив – тільки до нашого знайомого, який мене трохи навчив грати на гітарі. Мені було тоді 10 років. Я хотів цього й раніше, але у 9 років ще руки до грифа не діставали (посміхається, – авт.).
– Як тобі вдається порозумітися зі старшими виконавцями, зокрема, під час виступів на прифронтовому Донбасі? Можливо, ти ближче познайомився з кимось із зіркових колег?
– Якось і не замислювався над цим, але мене багато хто з них поважає, у мене в друзях – тільки старші люди. Вони до мене гарно ставляться, як і я до них, бо ми – люди, що ж тут сказати...
Знаю Михайла Хому (Дзідзьо), Сергія Притулу, Віктора Бронюка з гурту «ТіК», Олександра Пономарьова. Вони до мене дуже гарно ставляться, я їм пишу. Якщо ж вони не завжди відписують, то я розумію, що у них, крім мене, є ще багато прихильників.
Світлана ЗОЗУЛЯ
Луцьк, Хмельницька область
Фото Анатолій Юхтовський
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Попри досить юний вік, на його долю випало чимало життєвих випробувань, з якими не кожен дорослий може гідно впоратися. Але завдяки підтримці батьків, рідних і небайдужих людей він таки здолав невблаганну хворобу, аби дарувати свої пісні слухачам у різних куточках країни, зокрема й на сході, буквально за 500 метрів від передової. Адже він не тільки юний бард, а й волонтер.
– Звідки ти дізнався про цей фестиваль у Луцьку?
– Оскільки зараз є такі технології, коли можна спілкуватися з людьми за багато кілометрів, мені написали у Facebook організатори за тижнів зо два до цього і запросили взяти участь. Я, звісно, погодився. Відчуваю, що тут – гарна атмосфера, добре ставляться до людей. Мені подобається в Луцьку. Вже давно хотів побачити замок Любарта. Бо там, де я живу, є замок князя Костянтина-Василя Острозького.
– Чи знав заздалегідь, що будеш наймолодшим учасником дійства?
– Я знав, що вікова категорія конкурсантів – від 16 років. Мені ж 13. Але організатори сказали, що, попри це, можу таки взяти участь, тому мені дуже приємно. Трошки поекспериментували. Мені сподобалося.
– Прослухавши попередні виступи учасників, яку лінію ти для себе виділив: патріотичну чи ліричну?
– Я пишу різні пісні: патріотичні, ліричні, про різні пори року. От недавно написав композицію про осінь, яка буде приємною для душі.
– А як давно ти займаєшся творчістю?
– З минулого року, коли саме боровся з саркомою Юінга, це – четверта стадія раку. На мене тоді так щось найшло – почав вірші писати, а потім – пісні.
Я вже виписався з лікарні, де лікувався рік і чотири місяці. Коли ж минув рік від початку лікування, мені зателефонували щодо відбору на «Україна має талант. Діти» (другий сезон). Я дуже про те мріяв і пройшов кастинг, щоправда, заочно, в YouTube. На «СТБ», зокрема, були ролики про мене з благодійною метою. Капали копійки, та головне, що це допомогло мені – я вилікувався. Жодної гривні, що їх давали люди, я не витратив на побутові потреби. Кошти ж, які залишилися, передали на лікування іншим хворим.
– А де ти навчився так віртуозно, як на свій вік, грати на гітарі?
– Не скажу, що вже так віртуозно... Мені показали ази, а вже виходячи з цього, я почав сам складати мелодії. Дивився трошки відео в інтернеті, й так потихеньку все пішло.
Мій тато Василь – не музикант, але співає. А мама Наталія ні на чому не грає і не співає. У музичну школу я ніколи не ходив – тільки до нашого знайомого, який мене трохи навчив грати на гітарі. Мені було тоді 10 років. Я хотів цього й раніше, але у 9 років ще руки до грифа не діставали (посміхається, – авт.).
– Як тобі вдається порозумітися зі старшими виконавцями, зокрема, під час виступів на прифронтовому Донбасі? Можливо, ти ближче познайомився з кимось із зіркових колег?
– Якось і не замислювався над цим, але мене багато хто з них поважає, у мене в друзях – тільки старші люди. Вони до мене гарно ставляться, як і я до них, бо ми – люди, що ж тут сказати...
Знаю Михайла Хому (Дзідзьо), Сергія Притулу, Віктора Бронюка з гурту «ТіК», Олександра Пономарьова. Вони до мене дуже гарно ставляться, я їм пишу. Якщо ж вони не завжди відписують, то я розумію, що у них, крім мене, є ще багато прихильників.
Світлана ЗОЗУЛЯ
Луцьк, Хмельницька область
Фото Анатолій Юхтовський
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Поліцейські знайшли у волинянина вдома незаконні боєприпаси
Сьогодні 11:59
Сьогодні 11:59
Telegram обмежить низку каналів в Україні
Сьогодні 11:10
Сьогодні 11:10
У ЦНАПі Володимира відтепер можна отримати посвідчення водія
Сьогодні 10:54
Сьогодні 10:54
Як вибрати ідеальне ліжко в спальню?
Сьогодні 10:21
Сьогодні 10:21
До Луцька завітала делегація Дитячого Фонду ООН UNICEF
Сьогодні 10:05
Сьогодні 10:05
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.