Уроки революції: чому варто відзначати 100-річчя незалежності України

Не від 1991 року, а з часів революційних подій столітньої давнини варто вести відлік незалежності України: до Дня соборності у Луцьку презентували виставку про сторіччя боротьби та розповіли, на яких помилках тогочасних очільників держави можна вчитися сучасникам.

Презентація фотодокументальної пересувної виставки «100 років боротьби: Українська революція 1917-1921» відбулася у День соборності 22 січня у Волинському краєзнавчому музеї. Першими з експозицією ознайомилися юні вихованці обласного військового ліцею.

Директор музею Анатолій Силюк зазначив, що з проголошення Четвертим універсалом Центральної ради незалежності України 22 січня 1918 року цьогоріч спливає 100 років. Виставка Українського інституту національної пам’яті розповідає про складну історію років боротьби за незалежність у 1917-1921 роках. Виставка у музеї діятиме до середини лютого, відтак вирушить школами, районними центрами Волині тощо. Директор музею побажав, щоб ці події завжди лишалися для волинян святими, адже незалежність варто вимірювати не 26 роками, а століттям.
Заступник голови Волинської ОДА Світлана Мишковець наголосила, що цей день – свято політичної, релігійної та духовної єдності. Про це важливо пам’ятати, оскільки Україна зараз знову переживає складні воєнні часи, втрачаючи своїх синів у війні на сході.

Представник Українського інституту національної пам’яті у Волинській області, кандидат історичних наук Леся Бондарук розповіла, що тему Української революції, зазвичай, не дуже люблять вивчати школярі, адже протягом одного лише 1917 року відбулося чимало подій, які складно охопити увагою. Попри це, серед тих подій є багато того, про що варто замислитися і чим варто пишатися нині. За 9 місяців революції тогочасні українські політики пройшли нелегкий шлях помилок від автономії у складі імперії до незалежності України. Від думки про те, що Україні не потрібна армія, тому що вона не планує ні на кого нападати, прийшли до думки про необхідність створення власної армії, адже вона буде єдиною гарантією незалежності держави. Україна другою серед країн колишньої Російської імперії після Фінляндії змогла проголосити свою незалежність. Вже згодом незалежність проголошували Естонія, Литва та інші країни. На жаль, незалежність українці не змогли втримати перед більшовицьким нападом і розбудувати свою державу лише тому, що українська земля на той час була полігоном для кількох армій. Попри це, керівники України тоді змогли затвердити державні кордони, державну символіку, заснувати багато дипломатичних, культурних, церковних установ – це все стало основою, яка працює і зараз. Без української незалежності 1918 року сучасної незалежності не було б, - наголошує Леся Бондарук. Правильніше, мовляв, казати, що 24 серпня ми відновили незалежність України, яка була проголошена тоді.
З її слів, Український інститут національної пам’яті намагається організувати побільше заходів, щоб усі події Української революції були цікавими для молоді та людей різного віку та конфесій. Зокрема, у рамках виставки презентували настільну гру у вигляді мапи України, її основних земель. Гра базується на подіях Української революції. Після завершення у презентацію зіграти у гру зголосилися учні військового ліцею.

Окрім цього, минулого тижня Український інститут національної пам’яті розповсюдив навчальними закладами ілюстративний проект «100 облич Української революції». Також у День соборності запланували відкриття сайту, присвяченого революції з інтерактивної мапою, якою можна буде «поблукати» зі смартфону чи планшету, відчувши себе у атмосфері революційних часів.

Історик відзначила, що нині можна провести багато паралелей з тогочасними подіями – як тоді добровольцями стали Герої Крут, так і зараз добровольці першими йшли на захист соборності України. Вона побажала юним відвідувачам музею дочекатися перемоги України у війні і аби їх оминули війни та кулі, аби вони були військом, яке підвищувало б міцність держави та самовдосконалювалося.

Анатолій Силюк погодився, що головною помилкою очільників України часів революції була відсутність розуміння значення збройних сил. Народжений на Волині В’ячеслав Липинський, який був дипломатичним представником Української держави часів Гетьманату у Відні, починав формувати українські полки у Полтаві у 1918 році. На жаль, цю тенденцію не підтримали і українське військо не створили.

Директор музею нагадав, що діє також велика стаціонарна виставка «Волинь в Українській революції 1917-1921 років», де зібрані особисті речі тих, хто брав участь у революційних подіях, а також, наприклад, випущені того часу луцькі гроші, які нині представляють значний інтерес для колекціонерів.

Провідний науковий співробітник музею, керівник відділу новітньої історії, який досліджує вказаний історичний період, Сергій Лис розповів, що до 1991 року українська політична діаспора відзначала саме День соборності 22 січня як свято української незалежності. Це свято подвійне, адже у 1918 році у цей день проголосили незалежність України, а рік потому відбувся акт злуки.
Він провів відвідувачам екскурсію пересувною виставкою. Так, виставка побудована таким чином, що можна переконатися, що 100 років тому у нас була повноцінна українська держава. Незважаючи на те, що вона тоді зазнала поразки, побудова незалежної України, безсумнівно, була успіхом. В експозиції показані етапи революції від перших маніфестацій, в яких брали участь українські вояки, до створення Центральної ради, гілок влади, розвитку дипломатії, відродження освіти і культури, розбудови війська тощо. Періодом певної стабільності став час Української держави гетьмана Павла Скоропадського, коли союзниками України були Німеччина та Австро-Угорщина – поки в Росії тривала громадянська війна і люди голодували, в Україні панувала стабільність. Ідеологом українського консерватизму тоді став волинянин В’ячеслав Липинський. Після того, як німецькі та австрійські війська покинули Україну, відродилася УНР під керівництвом нового органу влади - Директорії, яку очолював Володимир Винниченко, а згодом – Симон Петлюра.

Перші українські військові підрозділи були створені ще під час Першої світової війни, коли Австро-Угорська імперія дозволила створити легіон українських січових стрільців. Під час революції проблемою було те, що військові, які воювали у 1914-1918 роках, почали демобілізовуватися і не часто не бажали воювати за Україну. Під час бою під Крутами гинули зовсім юні добровольці, які стримували у 10 разів більшу російську армію, а у цей час багато дорослих офіцерів казали, що відвоювали Першу світову і не хочуть захищати Україну. Коли росіяни захопили Київ, цих українських офіцерів просто розстріляли більшовики. Це є одним з уроків історії.

До виставки додали ще кілька банерів з серії «Люди свободи» - важливих діячів Української революції. Наприклад, Василь Вишиваний (Вільгельм фон Габсбург), представник династії монархів Австро-Угорщини, який вивчив українську та брав участь у революції, і саме його заслугою був дозвіл на формування легіону Українських січових стрільців. Під час переговорів у 1918 році у Бресті він лобіював визнання Німеччиною та Австрією саме УНР, а не маріонеткової радянської України.

Відомий як засновник ОУН Євген Коновалець за часів революції очолював підрозділ січових стрільців, який воював у лавах армії УНР, а в 1920 році він перебував у таборі для інтернованих вояків УНР у Луцьку.

Одним з керівників так званої Холодноярської республіки був Василь Чучупак, який загинув у 1920 році - боротьба тривала навіть після його смерті.

Інша цікава постать – генерал Марко Безручко, нагороджений найвищою військовою нагородою Польщі. У 1920 році між Варшавою та Києвом був укладений договір про військову та політичну співпрацю і коли більшовики підійшли до самої Варшави, Будьонний підходив з-під Замостя на допомогу Тухачевському і Варшава, швидше за все, була б здобута червоною армією. Однак саме під Замостям війська УНР з Марком Безручком змогли зупинити просування Будьонного і той не зміг прийти на допомогу Тухачевському, Варшаву вдалося відстояти і відкинути червону армію. На жаль, поляки забули про допомогу кранців і просто поділили Україну між собою і росіянами. На знак протесту проти зради українських інтересів генерал Марко Безручко відмовився від отримання польського громадянства.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---