«В Україні нема ядерної боєголовки, бо волонтери досі її не замовили»: на фестивалі під Луцьком презентували книгу

«Якщо в Україні досі немає ядерної боєголовки, то це лише тому, що волонтери її не замовили», – переконана журналістка, волонтерка та працівниця Українського інституту національної пам’яті Наталія Позняк, яка під час гутірки на літературній сцені «Бандерштату-2021» презентувала свою книгу «Волонтери: сила небайдужих».

У своїй книзі письменниця зібрала історії та долі 28-ми реальних персонажів.

Зі слів авторки, її друкована праця стала продовженням серії видань Українського інституту національної пам’яті, присвячених російсько-українській війні.

«Нас вчили, що у війни нежіноче обличчя, але книга «Дівчата зрізають коси» Євгенії Подобної показала, що, власне, війна не вибирає – її вибирають. Через рік побачила світ книга «Капелани на службі Богу й Україні». Це своєрідний збірник інтерв’ю про людей, які через власні внутрішні переконання не можуть брати зброї до рук, тому їхньою зброєю стала молитва», – каже Наталія Позняк.Вона пригадала розповідь капелана Миколи Юрака, коли під час молитви з бійцями їх почали крити «Градами».

І він каже, мовляв, стоїть, все трясеться, читає молитву, а бійці навколо стоять і просять: «Батюшко, можна ми за вас хоч потримаємось?» У самого ж ноги в землю від ляку вросли, але капелан продовжував монотонно читати молитву, бо ж знав, що у той момент він був єдиною опорою для хлопців.

Зі слів авторки, лише у 2015 році до волонтерського руху тією чи іншою мірою були залучені 47% українців. Тому герої книги – це волонтери, які допомагали армії, опікувалися пораненими, взялися рятувати населення у зоні бойових дій.

«Це історія волонтера, легенди Херсону Григорія Янченка, який, будучи без двох ніг і пальців на руках, починаючи з 2014 року щодня приїжджав на своєму візку до торгового центру, збирав гроші на армію, а потім раз на місяць їздив на передову. За цей час він назбирав понад 3 мільйони гривень. Він продовжив це робити, навіть переживши особисту трагедію, адже під час однієї з таких поїздок його дружину розбив інсульт і її вже не змогли врятувати», – розповіла письменниця.З її слів, з початку війни волонтерство розвивалося у кілька етапів. Спочатку допомагали ті, хто мав бажання і міг долучитися. Потім частину зобов’язань із забезпечення війська взяла на себе держава, а з високої трибуни одного разу пролунало, що «війну ми могли б виграти і без волонтерів». Це дуже вдарило по мотивації. У 2016-17 роках пішла хвиля споживацького ставлення до волонтерства. Люди забували, що у волонтерів немає чарівної палички, що виконує всі бажання. Але на той час у багатьох із них закінчилися ресурси.

Станом на сьогодні велика кількість волонтерських організацій перепрофілювалися і допомагають родинам загиблих. Але волонтерство живе.

Наталія Позняк зазначила, що, на її думку, волонтери й досі працюють, бо закривають дірки на вчора, ті, які держава закриє через місяць.

«Ми жартуємо, що в Україні досі немає ядерної боєголовки лише тому, що волонтери її не замовили», – зазначила жінка.

Вікторія СЕМЕНЮК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---