Казки у коробках та валізах: як у Луцьку живе мандрівний ляльковий театр в умовах карантину

Ляльковий театр «Фестиваль» зараз живе на горищі лучанина Георгія Кіцмарішвілі. Казки у коробках та валізах, які до того бачила чи не вся Україна, вже майже рік не покидали рідного міста. Через карантин роботи зовсім немає.

Все ж, Георгій час від часу дістає персонажів назовні. Дає їм «подихати», пише Конкурент.

«Ляльки думають, що на вистави скоро, раз їх почали відкривати і дивитися. Але доведеться трохи зачекати...», – із ледь відчутним акцентом говорить волинянин родом із Грузії. Говорить більше до себе, аніж до ляльок. Адже за 13 років гастролей це його найбільша «відпустка». І вона зовсім не приносить задоволення.

Ляльковий театр «Фестиваль» з’явився у житті Георгія спонтанно. Вони з дружиною подумали, що хочуть займатися чимось особливим.

«Спробували – і не можемо зупинитися. Взагалі-то, я любив ляльковий театр у дитинстві, ходив туди часто і дивився вистави. І якось все життя думав, що було би цікаво таке робити самому. Для мене це не робота. Це суцільне задоволення. Кожна лялька для мене жива. І кожна казка залежить від мене: чи вона буде цікавою, чи сподобається глядачеві», – говорить Георгій.До України він в дитинстві їздив доволі часто. У Ковелі в нього живе бабуся, і він любив її навідувати. У 2000-му році вони з батьками остаточно виїхали із Грузії на Волинь. Пізніше, вже одружившись, чоловік переїхав із Ковеля до Луцька. Тут збудував будинок, тут народилися його двоє синів.

Театр «Фестиваль» мандрівний. Раніше у Луцьку він мав репетиційну залу. Зараз артисти «переїхали» на горище будинку Георгія. У просторій, залитій сонцем кімнаті із панорамними вікнами стоять зо два десятки коробок і валіз. Кожна підписана, з кожної визирають завмерлі обличчя улюблених дитячих героїв. Вони вже майже рік не виступали перед глядачами. Георгій бере по черзі випадкових зайчиків, вовків, дідусів та бабусь, дбайливо розгортає залежаний одяг, і на мить повертає їх до «життя».«Коли ми їдемо на гастролі по Україні, це може тривати декілька тижнів. Ми їздимо у різні міста та містечка, бачимо багато цікавого. Зараз, у карантин, мені цього дуже бракує», – говорить чоловік.

Ляльковий театр Георгій робить разом із дружиною. Він створює персонажів, а вона займається логістикою – домовляється зі школами, садочками, влаштовує артистам виступи у кожній області. Із подружжям працює ще близько 30 людей. Вони показують вистави для дітей віком до 10-12 років.Середньостатистична вистава триває пів години. Збирають і розбирають декорації за 10 хвилин. Усе максимально швидко і компактно, аби встигнути за день відвідати якомога більше міст.

«Найскладніше в моїй роботі – зробити казку такою компактною, щоб вона помістилася у валізу. Тому що ідей багато, але усього з собою не повезеш. Все ми робимо самі. Кожну декорацію, кожну ляльку. Намагаємося, щоб все було ексклюзивне. Декорації стараюся робити якомога простішими. Діти краще сприймають це», – розповідає чоловік.

Ляльки роблять з пап’є-маше. Основу виліплюють із пластиліну, і тоді її обклеюють дрібно порваними шматочками газети. Далі вже йде робота над механізмом, який рот тримає і таке інше. Це все займає багато часу, бо поки висохне один шар паперу, другий, поки зробиться рот – мине декілька тижнів. Тому паралельно доводиться робити не одну, а дві-три ляльки.

Ляльки виходять напрочуд міцними. Із найпершими своїми персонажами – «Троє із Простоквашино» – Георгій гастролює вже 13 років.

Немає такого, за що Гога боїться братися. Каже, що складніше завдання стоїть перед ним, то цікавіше його виконати. Це щоразу виклик – зробити казку, і вмістити її у валізу. Ще один виклик – підібрати ідеальний голос для персонажа. Сам чоловік може без проблем озвучувати і злого вовка, і налякане порося, і навіть беззахисну бабусю.

«Я намагаюся робити, аби в казці було все: щоб було повчально, і було весело. Головне – без жорстокості. От ми зробили казочку «Колобок», в якій Колобка не з’їдають у кінці. У казках, які я ставлю, нікого не з’їдають, не варять і не вбивають. Намагаємося вигадати варіанти, щоб не було крові. Була навіть казочка, де в нас вовк – вегетаріанець. Сучасні батьки не хочуть, аби діти бачили жорстокість. Батьки хочуть, аби діти росли в добрі», – розповідає чоловік.Через карантин театр «Фестиваль» фактично припинив свою роботу. Нічим іншим подружжя Кіцмарішвілі не займається, а тому їм дуже важко дається вимушена відпустка. Тому і про плани Георгій говорить без особливого ентузіазму:

«Поки мрія одна: аби закінчився карантин. Щоб знову можна було їздити гастролювати, тому що це зараз уже скоро буде рік, як ми вдома, відрізані від роботи. А коли 13 років живеш чимось, дуже важко різко почати займатися іншим. Як почнеться робота, будуть з’являтися нові казки, нововведення. Ідей вистачає. Але зараз не бачу сенсу щось робити. І настрою немає...»

Георгій каже, що вони з дружиною шукають будь-які варіанти виступити. Їм самим не хочеться сидіти вдома. Але всі спроби домовитися про гастролі закінчуються розчаруванням: люди бояться запрошувати до себе артистів не стільки через здоров’я, скільки через можливі штрафи. І в цьому, вважає чоловік, найбільша проблема. Адже казка і добро – те, чого так бракує всім нам останнім часом.

«Буває, після закінчення вистави виходиш на сцену, і в дітей, і в дорослих аж сльози від сміху – настільки їм буває цікаво. Це дуже приємні емоції. Без цього не можна жити», – впевнений він.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---