USD 27.6 27.9
  • USD 27.6 27.9
  • EUR 31.5 31.75
  • PLN 7.2 7.34

Яким гравцем був Кварцяний? ФОТО. ІНТЕРВ'Ю.

Яким був волинський футбол у радянську епоху? Які команди постійно були в когорті лідерів та як виглядав на полі гуру волинського футболу Віталій Кварцяний? Відповіді на ці та інші питання в інтерв’ю Волинським Новинам розповів ковельчанин Віктор РОМАНЧУК.
Віктор Володимирович знає волинський футбол як ніхто інший, адже сам не один рік встиг пограти за ковельські колективи. Після завершення кар’єри чоловік тренував чемпіона Волині – футбольний клуб «Ковель» та відому в регіоні футзальну команду «Буран-Негабарит», нині «Аперкот». Також чимало ковельчанин відбігав і за ветеранські команди. Про те, як грав Віктор Романчук за ветеранів, коротко охарактеризував голова луцької федерації футболу Анатолій Войнаровський. «Вікторович був дуже корисний в нашій команді, адже міг однаково добре зіграти на любій позиції». І це коли за футбольних «пенсіонерів» грав сам володар «Золотого м’яча» Ігор Бєланов! Віктор Романчук не бачить життя без гри мільйонів. Своє бачення футболу він зумів донести і обом синам, які не рік й не два відіграли за головну команду міста залізничників.
«І служив, і грав»
Де були Ваші перші футбольні кроки?
У рідному Ковелі. З малих літ я займався у ковельській спортшколі. Першими тренерами були Олександр Жук та Ігор Царьов. П’ятнадцятилітнім хлопцем вступив до львівського училища. Це був навчальний заклад, де навчали майбутніх залізничників. Однак там діяла спеціалізована футбольна група. Потрапити до неї було дуже непросто. Понад двадцять юнаків претендувало на одне місце. Потрібно було пройти три етапи, аби потрапити в ту групу. Під час здачі першого – слід було добре пробігти стометрівку, «відчеканити» обома ногами м’яча та зіграти двохсторонню гру. Під час другого етапу ті, хто пройшов перший, ще брали участь у двох зборах. Заключний етап передбачав навчальні збори в Бережанах.
Чим запам’ятався період життя у Львові?
Ми, юнаки, постійно грали у футбол. Наша група брала участь у чемпіонаті Львова серед дорослих команд. Заявлялись на ці змагання двома складами – сильніший грав серед дорослих команд, слабший – в юнацькій першості. Жодних грошей за матчі не отримували. Тодішній рівень учасників мав сильний рівень. Нашими суперниками були молодіжка «Карпат», команда «Автомобіліст», хороший колектив був у Винниках. Шестеро хлопців з нашого навчального закладу потрапило в збірну Трудових резервів Радянського Союзу. Брали ми участь в сильному турнірі «Надія», де грали соціалістичні країни. Ми їздили на змагання до Прибалтики, Білорусії. Тренував нас Вадим Білоцерківський, якого свого часу визнали найкращим дитячим тренером України. Тому система підготовки була відповідна, актуальна на той час. Здається, на перший погляд, що таке профтехучилище? Але дуже багато наших вихованців потрапило до команд майстрів.
Таких турнірів серед молоді дуже не вистачає зараз. Із моєї групи кілька хлопців встигли пограти за професійні команди Радянського Союзу. Це і Василь Матвіїшин, який чимало часу побігав в наших і молдавських командах, це і Михайло Куриляк, який виступав за карагандинський «Шахтар», і Василь Грицан, який теж грав за хороші клуби.
Чим Ви зайнялися після училища?
Влітку 1984-ого я повернувся до Ковеля. Спробував вступити до педагогічного інституту на фізкультурний факультет, але, на жаль, не вдалося. Тоді були складні часи, Афганістан…
У Ковелі я зустрівся з тренером Сергієм Міхіним, розповів йому де грав раніше. Своєю чергою він сказав, аби я підходив на тренування. Так і став гравцем місцевого «Сільмашу». Також влаштувався працювати на однойменний завод. У цей час розпочалася реконструкція стадіону «Сільмаш», нині «Верес», допомагав у будівництві. Головною футбольною ареною міста того часу був нині закинутий «Локомотив». Пропрацював я на новій роботі недовго – у 1987 мене забрали до війська.
Приблизно в цей час наставником команди став Анатолій Тищенко. Він вирішив позбутися людей Міхіна. Потрапив до того «чорного» списку і я. Ми з товаришем перебралися до команди зі села Облапи, грали за першість області. Командування частини з розумінням ставилося до того, що я футболіст – відпускали на тренування та поєдинки. За Облапи я відбігав два роки.
У 1990 році, на базі команди «Локомотив», утворили клуб «Ковель». Згодом від «Локомотива» утворилася також команда «Колійник». У 90-ті роки в регіоні дуже сильним був цуманський «Явір», що утворився на базі луцького «Підшипника». Та ми зуміли скласти «Явору» конкуренцію, вигравши в сезоні 94/95 роках першість області. Тренував «Ковель» рівненський тренер Шаламай.
На якій позиції виступав Віктор Романчук?
Спочатку грав лівого півзахисника. Після того, як Микола Слука подався у «Волинь», я став бути ближче до центру.
Коли «зав’язали» з футболом?
Догравав вже за Ковельській район. Останній свій матч відбігав в тридцять сім років, у 2003-ому. Після того все одно одягаю бутси за ветеранів.
Без Кварцяного Волинь не мала б команду в Прем’єр-лізі
Пам’ятаєте Кварцяного-гравця? Яким був на полі нинішній наставник команди Прем’єр-ліги?
Хлопцем часто ходив дивитися як грає луцький «Прилад». Запам’ятав Кварцяного як дуже сильного футболіста. Він добре працював з м’ячем, володів хорошою швидкістю мислення. Мав задоволення спостерігати за його діями на полі. «Прилад» того часу не загубився і зараз в українському футболі. Також із гравців того часу відзначив би нападника Володимира Кабанова.
Грав я проти Віталія Володимировича на одному газоні, коли вже виступав за ветеранів Ковеля, а він – за ветеранів Луцька. Був час, що Кварцяний тренував кілька місяців нашу ковельську команду. Він – амбіційний тренер. Прийшовши в команду, Кварцяний сказав владі: «Якщо хочете, аби я тренував команду – мені потрібно наступне». І перераховував що саме. Керівництво міста ці умови не виконало, і Кварц поїхав.
Кварцяний їздив дивитися матчі чемпіонату області, чемпіонату району – шукав талановитих гравців. Це і є професійне ставлення людини до футболу. Ось того самого Кінаша Володимирович привіз фактично нізвідки і зробив з нього хорошого футболіста. Ось вам приклад. На мою думку, якби не Кварцяний, то Волинь не мала б команди в УПЛ.
В 90-ті роки я зустрічався на полі і проти В’ячеслава Шевчука. Він тоді був молодим хлопцем, не надто ще виділявся. Але був дуже трудолюбивим.
Як поєднували тренерську діяльність та роботу?
Я став футбольним наставником, коли «догравав», вже тоді мене вважали граючим тренером. Як поєднував? Відповідь – любов до футболу. З 1996-ого я працював у Ковельській колонії. Спочатку став вихователем, але через кілька років вже мав посаду старшого інспектора. Робота ця важка, однак футбол мене загартував.
В 2000-ому наша команда МФК «Ковель-Волинь» посіла третє місце в чемпіонаті України серед аматорів. Виступали за клуб тоді хороші гравці - Віктор Мацюк, Олег Панченко, Сергій Соботович.
Самостійно я став працювати з 2007 року. З помічниками вирішив, що потрібно, аби за Ковель грали винятково ковельські гравці. І в 2007-ому ми стали в області «бронзовими», а наступного року вже здобули золоті медалі.
Яка у вашій тренерській кар’єрі є успішна «сторінка» з життя ковельського футзалу?
У нашому місті спочатку створили «Шанс-Авто». А через трохи виникла команда «Буран-Негабарит», наставником якої і став. Заявилися на першу лігу України. Перше коло далося важко, багато програвали, чогось завжди не вистачало для перемоги. Зазначу, що практично всі гравці були місцевими. Мали тільки двох легіонерів – рожищанця Петра Шелеста та вихованця рівненського «Кардиналу» Віталія Тушича. Скажу я вам, що з футболістів складно зробити футзалістів. У плані тактики багато в яких нюансах допоміг Тушич. І за короткий термін «Буран» вийшов на лідируючі позиції першої ліги. Нападник клубу Іван Данилюк постійно був у списках найрезультативніших бомбардирів першості.
Зараз складна ситуація з дитячо-юнацьким футболом. Який бачите вихід?
У радянські часи були підприємства, які утримували команди в чемпіонатах Волині та України. Зараз того, фактично, немає.
Потрібно максимально залучити дитячий футбол. Як ми можемо це зробити, коли юнацькі команди для участі змушені платити членські внески? Це повинна робити Федерація футболу, нехай шукає гроші, спонсорів. Візьмемо сусідню Польщу, де ефективно працює клубна система. Цього року немає юнацьких команд від учасників чемпіонату Волині. От колись всі команди Волині виставляли на першість області також юнацький склад.
Чим займаєтеся зараз?
Треную дитячо-юнацький футбольний клуб «Ковель». У ньому займаються діти від 6-10 років.
Розмовляв Андрій КОВАЛЬ




Загрузка...
Коментарів: 3
Читач Показати IP 4 Вересня 2013 19:25
дійсно, з такими думками повинні бути тренера, і взагалі, люди, які роками йдуть до задуманого, ставлячи перед собою завдання і долаючи всі перепони,Віктор Володимирович - Людина з великої літери, яка заслуговує тільки на хороше і добре слово
Кашик Показати IP 4 Вересня 2013 21:51
наканец то в нормальних тренеров беруть інтервю не в таких яке кварц що не інтервю все піар ход Володимирович ви мій лучший тренер
РБ Показати IP 6 Вересня 2013 17:06
точніше яким був Романчук, а не Кварц, опездоли...

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.