USD 39.00 39.40
  • USD 39.00 39.40
  • EUR 39.25 39.50
  • PLN 9.76 9.94

«Спортивний психолог – як GPS-навігатор», – психотерапевт з Луцька

1 Квітня 2020 08:00
Про те, як мотивувати дітей у спорті, як обрати правильну секцію, як підтримати малечу в разі поразки, як уникнути психологічного вигорання, в ефірі програми «Психолог і Я» телеканалу «Аверс» розповіла сімейний психотерапевт та практичний психолог Тетяна Богонос, у минулому – професійна спортсменка.

Хто такий спортсмен з погляду психології?

Я завжди порівнюю спортсменів з машиною, в якої є чотири колеса, кермо, вона має рухатися і заправлятися. Збалансована машина добре рухається, а на розбалансованих колесах її кидає з боку в бік, нею некомфортно пересуватися. Отож, у спортсмена одне «колесо» – це «я – спортсмен, особистість». Сюди можуть входити характер, темперамент, мотивація, соціальні аспекти. Друге «колесо» – «я і тренер», тобто як спортсмен спілкується з тренером, як слухає його критику. Третє «колесо» – «я і батьки» – яким є спілкування з ними, чи підтримують вони дитину й чи вміють це робити, чи мотивують і чи вміють робити цю мотивацію результативною. Четверте «колесо» – «я і соціум». Тобто окрім того, що дитина – спортсмен, вона ще й особистість, тож зобов’язана розвиватися ще в якійсь сфері, щоб у неї не формувалося відчуття страху та невпевненості. Сюди належить і життя в школі – успішність, взаємини з учителями. Спортивний психолог – як GPS-навігатор.

Обираючи секцію для дитини, батьки розуміють, що передусім треба знайти хорошого наставника. Чи потрібен тоді спортивний психолог і в чому різниця між ним і тренером?

Побутує така думка, що спортивний психолог не потрібен, адже цю функцію може виконувати тренер. Багато хто вважає, що треба напрацьовувати фізичні якості, технічні навички. Та на змаганнях дуже часто спортсмени програють саме через психологічний фактор. А я допомагаю покращити результат, підвищити самооцінку, навчитися справлятися з травмами, труднощами, поразками.

У командній грі теж застосовують психологічні прийоми, так?

Звісно, у командних видах спорту важливі взаємини всередині колективу, те, як спортсмени вміють підтримувати одне одного, вислухати. Тобто в команді має бути певна емпатія, рефлексія. Адже якщо в команді присутній булінг, гравець, якого булять, не може розкрити свій потенціал. Загалом, можна виділити чотири фактори, що є складовими спортивної психології: фізичні, тактичні, технічні й ментальні. Їх треба розвивати, щоб допомогти спортсмену досягнути найвищого рівня. Дуже часто трапляється, що дитина старається, але не розуміє тренера, і в неї не виходить, відбувається певне застрягання на одному рівні.

Спорт – це не тільки гарна фізична форма, він не тільки загартовує, а й дає можливість вибудовувати соціальні зв’язки. Як правильно враховувати особистісні характеристики під час вибору секції?

Є чимало методик, діагностичних шкал, за якими можна визначити темперамент дитини. Але якщо ми будемо вдаватися до використання схем, то заганятимемо дитину в певні рамки. Якщо за темпераментом вона флегматик чи меланхолік і хоче займатися ігровим командним видом спорту, а мама каже, мовляв, давай віддамо тебе на плавання, то виходить, що вона забирає в дитини мрію, досвід. Можна посилатися на типи темпераменту, але чи треба? Якщо брати до уваги теоретичні моменти, то, наприклад, сангвініки вважаються найбільш стресостійкими, вони витривалі й помірковані, холерики – любителі ігрових видів спорту, вони витривалі, але не врівноважені. Флегматики й меланхоліки – вперті та наполегливі.


Якщо, скажімо, в дитини проблеми із соціалізацією, можливо, варто віддати її в командний вид спорту?

Побутує така думка, що командні види спорту допомагають у соціалізації, адже в команді є підтримка, є спільна мета. Відповідно, дитина вчиться комунікувати, підтримувати, соціалізація в школі відбувається набагато швидше. Але, звісно, командний вид спорту підходить не всім. Буває, що після спілкування з дитиною доводиться доносити інформацію про те, чого вона хоче, батькам навіть директивно. Дехто сприймає це дуже хворобливо, а я намагаюся достукатися до батьківської душі.

Тобто можна сказати, що це є однією з помилок батьків, коли вони наполягають на своєму й не прислухаються до дитини. Можна ж пробувати різні секції, щоб збагнути, яка справді підходить.

Так, дуже часто в практиці зіштовхуюся з тим, що власні нереалізовані бажання батьки, а надто, якщо це колишні спортсмени, перекладають на дітей. Але це не завжди добре, адже діти відчувають тиск, вони прагнуть виконати бажання батьків, а не досягати власної мети. І багато хто, на жаль, ламається.

Як правильно дитину підтримувати?

Підтримка батьків дуже важлива. Вона надихає, вселяє в дитину віру у власні сили. Як підтримувати? Передусім – бути наставником, а не моралізатором. У жодному разі не критикувати, бо батьківська критика для дітей – дуже деструктивна. Треба казати: «Я в тебе вірю», «У тебе вийде», «Помилятися – це нормально, не бійся помилитися». Не варто, наприклад, мамі під час матчу гукати синові щось на кшталт: «Куди ти біжиш, ти що, не міг сильніше по м’ячу вдарити?». Це розфокусовує увагу дитини, до того ж, настає розчарування й спортсмен вже не хоче досягати результату. Дуже важлива віра батьків у дитину. Коли тренер критикує, а мама з татом підтримують – це згладжує всі гострі моменти в спорті й діти почуваються впевненішими.

Критикувати маленького спортсмена дозволено тільки тренеру?

У нашому спорті дуже багато критики. Здебільшого вона є емоційною, і дитині боляче її вислуховувати. Якщо ж батьки вже не можуть втриматися від критикування, то я раджу їм казати не «Ти поганий», а «Мені не подобається». Якщо це критика від тренера, на жаль, теж часто вона травмує дитину. Коли батьки бачать, що тренерська критика є деструктивною, дитина після занять скаржиться на те, що тренер її обзиває або навіть б’є, то цьому треба навчитися протистояти й підтримувати свою дитину, бо жодні медалі не варті її сліз і зламаної психіки.

Як мотивувати дитину, заохочувати її до спорту?

Коли я почала зіштовхуватися з такими питаннями, то стала відслідковувати та вивчати цю тему. І розробила таких сім сходинок мотивації дитини в спорті. Перша сходинка – емоційна похвала, далі йдуть наступні: підтримка батьків та відчуття віри, поразки в змаганнях, не влазити в тренувальний процес, самооцінка та емоційна свобода, деструктивні фрази батьків, постановка мети.

Як правильно ставити цілі?

Звісно, цілі в спорті важливі й потрібні, це одна з основних складових і дитячого, і професійного спорту. Коли ми маємо ціль, то розбиваємо її ще на підцілі. І ось цими сходиночками йдемо до великої цілі. Ще один аспект – це програшні ігри, які можуть бути коренем невдач у майбутньому. І тут важлива роль батьків. Якщо ми навчимося правильно справлятися з програшними іграми, то матимемо досвід, як вигравати. Коли ми не вміємо програвати, то не вміємо вигравати. Батьки мають сказати: «Ти програв? Не біда! Давай краще подивимося, що в тебе вийшло добре». Я раджу батькам у разі програшу не лізти до дитини з якоюсь критикою, тиском, розпитуваннями. Просто залиште її в спокої, якщо вона не налаштована розмовляти, скажіть: «Гаразд, я почекаю, коли ти будеш готовий говорити». Але одразу ж розвивайте у дитини когнітивно-емоційний інтелект, наприклад, скажіть: «Давай ми з тобою виділимо три плюси». Це для того, щоб маленький спортсмен збагнув, що з ним усе гаразд. Якщо ми зразу виділяємо плюси, то на мінуси дивимося вже з легкістю.

Як навчити дитину бачити позитив і рухатися далі? Що впливає на її бачення?

Впливають і темперамент, і установки батьків. У спорті все – як і в житті. Якщо у дитинстві не навчитися правильно програвати, то це потягне за собою ланцюжок інших негативних подій у професійному спорті. Тут знову ж на першому плані – правильна підтримка батьків, тренерів, розвиток когнітивно-емоційного інтелекту. Дитина сама має відрефлексувати, чому в неї не вийшло. Зазвичай, аналізуючи, вона скаже, де злякалася, де недопрацювала. Але не можна казати: «Та нічого страшного, наступного разу виграєш, це ж просто гра». Дитина має навчитися проживати програш.

Є діти, які часто захоплюються і міняють секції, а є ті, хто, обравши вид спорту, не змінює його, працює над собою, іде в професійний спорт. Із чим це пов’язано?

Це характер, це генетика, душевний стан. Часто в підлітковому віці діти кидають спорт, навіть маючи досягнення. Тут батьки мають пережити це разом з дитиною, стати для неї таким собі емоційним контейнером і допомогти їй або вийти на професійний рівень, або поміняти сферу. Є діти, для яких тренування – це задоволення, навіть коли вони двічі на день. Їм подобається жити саме в такому ритмі. А коли ти, скажімо, професійно тренуєшся на контракті в якомусь клубі, то матеріальна підтримка – теж неабияка емоційна складова. І все одно це твоє хобі, бо від цього ти отримуєш задоволення.

Часто трапляється, що кілька років дитина тренувалася в секції, а потім вирішила змінити профіль, вектор у житті, однак батьки наполягають на тому, що не треба кидати тренувань. Чи не є це помилкою?

Це помилка батьків. Тут треба подивитися, чи нема психологічного вигорання, перенасичення, чи не перетренувалася дитина. Часто спортсмени перегорають у юному віці через те, що тренер хотів витиснути з них якомога більше. Я сама пройшла через психологічне виснаження, коли розуміла, що вже тренуюся на надриві, не отримую задоволення. Треба подивитися, чи є в дитини апатія. Якщо в неї нема бажання тренуватися, треба спитати, чому воно зникло. Зазвичай діти відповідають. Коли бачите, що в дитини справді апатія, тоді краще звернутися до фахівця, аби з’ясувати причину. Ще один важливий момент: батьки не мають знецінювати тренера, який є для маленького спортсмена авторитетом, інакше ризикують наразитися на конфлікт із нею.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus