Генератори, гумові чоботи, вантаж-200 й хаскі: що доводиться возити волонтерам у багажнику буса

Із серпня 2014 року вони проїхали сотні тисяч кілометрів, долаючи відстань з Волині в зону бойових дій на сході України. Повертаючись із чергового рейсу, волонтери Василь Пристайчук з Торчина та Віталій Лісецький із Зубильного кажуть: це була крайня поїздка. І жартують, що у них починається «ломка», якщо раз на місяць не завезуть гуманітарну допомогу нашим воякам.

У бліндажах ‒ виставки дитячих малюнків

«У 2014 році ми їздили в АТО щотижня. Вирушали з Луцька від офісу обласної спілки ветеранів Афганістану. Тоді в зону бойових дій передавали форму, розгрузки, берці, що надходили як гуманітарна допомога зі США. Регулярна доставка речей тривала приблизно до 2017 року. Потім почали навідуватися рідше, бо армію направду забезпечили найнеобхіднішим», ‒ розповідають хлопці.

Волонтери кажуть, що нині вояки найбільше радіють гумовим чоботам-пінкам, генераторам і поліетиленовій плівці. Взуття солдатам возять мішками, а плівку ‒ рулонами. Коли хлопці будують бліндажі, кладуть зверху два шари плівки, щоб в укриття не потрапляла вода.

«Насправді ми лише доставляємо вантаж за призначенням. Продукти і речі приносять люди. Це шкарпетки, станки для гоління, мило, консервація, сало, цигарки, макарони, олія, чай, кава. Дуже допомагають підприємці, які в кожну поїздку дають ящиками свіженькі копченості та по сотні банок тушонки», ‒ каже Василь Пристайчук.

Волонтер зазначає, що вояки дуже цінують дитячі малюнки, адже сприймають їх як обереги. Кладуть у файлики і носять у кишенях біля грудей. А в бліндажах облаштовують цілі виставки, прикрашаючи стіни малюнками, наче в картинній галереї.Волиняни наголошують, що за ці роки на їхній дорозі зустрічалися лише хороші люди. Бувало, зламається завантажений бус, у Дніпрі на СТО машину відремонтують, не візьмуть ні копійки. Волинян ще пригостять обідом і побажають щасливої дороги.

«У нас вже з’явилися на сході справжні друзі, до яких їдемо, наче додому. Можемо там помитися, поїсти, відпочити з дороги», ‒ розповідає Віталій Лісецький.

Хаскі врятувала життя цілому підрозділу

Насправді волонтери вже можуть писати книгу спогадів. Адже за ці роки з ними траплялися різні випадки – і веселі, і сумні. Доводилося їм доставляти на Волинь вантаж-200.

«Це було у січні 2017 року, коли везли в домовині тіло загиблого з Юнівки. Уявіть собі: в багажнику вантажного буса якісь мішки, коробки і домовина з тілом. Ще не виїхали з Дніпра, як дзвонить волонтерка із моргу і просить уточнити, чи нам віддали нашого земляка. Ми зупиняємося на заправці, починаємо виставляти мішки, відкриваємо домовину. З документів ‒ лише військовий квиток, де фото молодика. А в домовині лежить солідний чоловік. Починаємо шукати бирку, яку видають у морзі, а люди на нас зглядаються. Зрештою знаходимо її, даруйте, в трусах. Переконуємося, що нам віддали тіло волинянина, і вирушаємо додому. Хай Бог милує від таких випадків», ‒ зітхає Василь Пристайчук.А от про те, як дресирована собака хаскі з Луцька врятувала життя цілого військового підрозділу, волонтери розповідають охоче.

«Хлопчина із Луцька мав удома цуценя хаскі. Виростив його, навчив виконувати команди. А коли поїхав у зону ООС, пес дуже тужив за хазяїном, вив ночами, відмовлявся їсти. Дружина привела собаку і попросила відвезти у Гранітне. Ми завезли і вже наступного дня дзвонить хазяїн пса. Розповідає неймовірну історію, як хаскі врятував цілий підрозділ. Лучанин задрімав на посту під час нічного чергування. Пес його збудив тихим гарчанням і почав гавкати в бік лісопосадки, що була за метрів 100. Хлопець зробив кілька пострілів і отримав вогонь у відповідь. Одне слово, уранці наші вояки там побачили кілька мертвих противників і одного пораненого. Якби не собака, ДРГ знешкодила б цілий підрозділ», ‒ каже Віталій Лісецький.Було, що привезли на Волинь собаку з Чермалика. Його приручив солдат із Любомльського району. А коли демобілізувався, дворняга не знаходив собі місця. Хлопці мусили доправити чотирилапого в інший кінець України. При зустрічі емоції зашкалювали і в чоловіка, і в пса!

Не можуть забути волонтери й випадку, як на власний страх і ризик заїхали далеко в поле на пост. Вояки подумали, що ті заблукали. Волиняни питають: «Що хочете смачненького?». Один хлопчика відповів, що рік не був удома, забув смак томатного соку. Волонтери перелопатили весь вантаж, але знайшли пачку томатного соку. Той хлопчина аж розплакався від радості.

Волиняни кажуть, що коли вирушають на схід, їм у дорогу дає освячену проскурку мама учасника АТО Юрія Щербика. А якщо вантаж забирають біля храму, то священник править коротку службу за щасливу дорогу й повернення додому.

«Безумовно, допомагають молитви рідних, які переживають за нас. Дружини вже змирилися, що ми доставляємо воякам необхідні речі. Звісно, це було б неможливо, якби ми працювали на заводі чи підприємстві. А так трудимося самі на себе, тож питання вибору між роботою і волонтерством перед нами не постає», ‒ каже Василь Пристайчук.

Волонтери вже планують наступну поїздку в зону ООС. Хіба ж наші захисники можуть залишитися без подарунків від святого Миколая?

Оксана КУЦИК

Фото автора

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---