Мама загиблого волинянина волонтерить у пам’ять про сина
Волонтерство для Тетяни Оніщук із села Судче Камінь-Каширського району розпочалося ще кілька років тому, коли вже тривала неоголошена російсько-українська війна. Адже найстарший син Владислав три роки служив за контрактом, був учасником АТО/ООС.
Ще тоді жінка передавала посилки з ліками, продуктами, одягом та іншими необхідними солдатам речами, пише газета «Нове життя».
«Допомагаю хлопцям, так мені трошки легше. Бо всі вони для мене – як Владикові побратими», – так пояснює свою діяльність жінка.
«Як він радів, коли після демобілізації придбав автомобіль! 21 березня 2021 року у Влада завершився контракт. У липні поїхав до Польщі й там отримав Карту побуту, тож мав змогу бувати вдома і вертатися туди на роботу, перетинаючи кордон, скільки потрібно. Зустрічався з дівчиною, купив їй обручку, хотів освідчитися. Але… Коли 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, син одразу ж заявив, що повернеться в Україну і піде воювати, бо так вчинили всі його бойові товариші», – розповідає Тетяна Андріївна.
Тож торік 1 березня Владислав Оніщук повернувся з-за кордону, а наступного дня вже пішов до військкомату. Його відправили до Володимира, а звідти – на фронт. Призначили водієм БМП. Мамі син якось зізнався, що зазвичай або очолював колону, або завершував. Її серце краялося за свого соколика.
Читати ще: «Хочу повернутися на схід, щоб показати, де поховані побратими», – прикордонник з Волині
«Через волонтерів мали передати Владу плитоноску, бо в бронежилеті важко було у танку. Проте не встигли. Може, якби був захищений, то вижив би під час обстрілу», – зітхає мама загиблого воїна.
Той трагічний день, 31 березня 2022 року, вона ніколи не забуде.
«Ще вранці син зателефонував, ми поспілкувалися. Я повідомила, що йду до церкви. Але Владислав так і не подзвонив більше, то востаннє чула його голос. Йому ж було лише 23…» – тамуючи сльози, пригадує жінка.
Також оповідає, що зі зрозумілих причин син не повідомляв, де саме перебував, а лише натяками. Оскільки родичі є в Очакові, хтось на той час був у Києві, сестри живуть в Южноукраїнську, то казав, що був неподалік такої-то тітки чи дядька. Ось так і орієнтувалася мама, молодші сестра, двоє братів та вітчим, де саме воював їхній солдат.
Коли Владислава не стало, Тетяна Оніщук почала знову волонтерити. Тепер – у пам’ять про сина. Його іномарку, якою він так і не встиг натішитися, Тетяна Андріївна передала на потреби Збройних сил України. Крім того, щомісяця кошти пересилає на рахунок волонтерської громадської організації «Бугогардова Січ українського козацтва», до якої належить вона та одна з її старших сестер Галина, що проживає в Миколаївській області. До слова, саме в тій стороні, на Миколаївщині, під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини й загинув Владислав Оніщук.
Читати ще: Син сказав: «Я буду як тато», – дружина військовополоненого з Волині. Інтерв’ю
У соціальній мережі є сторінка згаданої ГО, де повідомляють, чого потребують солдати, а також звіт, що пошили, придбали, які тушонки зготували і кому, скільки чого передали тощо.
«Зараз організовують усе, що необхідно для тепла захисникам, зокрема газові балони, термобілизну. Восени «Бугогардова Січ» повідомила: бійцям потрібно 30 пар чобіт. Я власним коштом їх придбала і переслала. Цьогоріч у січні теж близько двадцяти пар купила і передала. Ця волонтерська організація діє з перших днів війни. Недавно її активісти тушонки виготовляли для захисників, то на наліпці – Усик і напис: «Бий кацапів!» – розповідає Тетяна Андріївна.
За постійну допомогу для ЗСУ їй неодноразово вручали подяки. Та й днями передали черговий лист вдячності через Нову пошту.
Читати ще: Героя з Камінь-Каширщини посмертно нагородили орденом «За мужність»
Свою лепту вносить Тетяна Оніщук і в благоустрій та ремонт храму села Судче. Настоятель святині отець Димитрій Лапко благословив їхню сім’ю поставити в селі на перехресті доріг неподалік їхнього дому хрест. Його замовили в одному з чоловічих монастирів. Дуже хоче жінка зробити це у пам’ять загиблого сина і щоб був оберіг для кожного, хто тут живе.
«Бог дав мені чотирьох діток. Пишаюся всіма ними. Зі старшим Владиком ми могли поговорити на різні теми. Донька Мирослава нам подарувала внучку Ангелінку. Середульший Максим, як і мріяв з п’ятого класу, вступив до семінарії, у нього свій, духовний фронт. А найменшенький Андрійко так схожий на Влада в його віці… Коли аж нестерпно на душі, йду чи їду велосипедом до могилки Владика, вже пам’ятник йому поставили, встановили поряд на флагштоці новий Державний прапор. Поговорю з ним – і біль наче трохи вщухає», – зітхає матуся сучасного Героя.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Ще тоді жінка передавала посилки з ліками, продуктами, одягом та іншими необхідними солдатам речами, пише газета «Нове життя».
«Допомагаю хлопцям, так мені трошки легше. Бо всі вони для мене – як Владикові побратими», – так пояснює свою діяльність жінка.
«Як він радів, коли після демобілізації придбав автомобіль! 21 березня 2021 року у Влада завершився контракт. У липні поїхав до Польщі й там отримав Карту побуту, тож мав змогу бувати вдома і вертатися туди на роботу, перетинаючи кордон, скільки потрібно. Зустрічався з дівчиною, купив їй обручку, хотів освідчитися. Але… Коли 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, син одразу ж заявив, що повернеться в Україну і піде воювати, бо так вчинили всі його бойові товариші», – розповідає Тетяна Андріївна.
Тож торік 1 березня Владислав Оніщук повернувся з-за кордону, а наступного дня вже пішов до військкомату. Його відправили до Володимира, а звідти – на фронт. Призначили водієм БМП. Мамі син якось зізнався, що зазвичай або очолював колону, або завершував. Її серце краялося за свого соколика.
Читати ще: «Хочу повернутися на схід, щоб показати, де поховані побратими», – прикордонник з Волині
«Через волонтерів мали передати Владу плитоноску, бо в бронежилеті важко було у танку. Проте не встигли. Може, якби був захищений, то вижив би під час обстрілу», – зітхає мама загиблого воїна.
Той трагічний день, 31 березня 2022 року, вона ніколи не забуде.
«Ще вранці син зателефонував, ми поспілкувалися. Я повідомила, що йду до церкви. Але Владислав так і не подзвонив більше, то востаннє чула його голос. Йому ж було лише 23…» – тамуючи сльози, пригадує жінка.
Також оповідає, що зі зрозумілих причин син не повідомляв, де саме перебував, а лише натяками. Оскільки родичі є в Очакові, хтось на той час був у Києві, сестри живуть в Южноукраїнську, то казав, що був неподалік такої-то тітки чи дядька. Ось так і орієнтувалася мама, молодші сестра, двоє братів та вітчим, де саме воював їхній солдат.
Коли Владислава не стало, Тетяна Оніщук почала знову волонтерити. Тепер – у пам’ять про сина. Його іномарку, якою він так і не встиг натішитися, Тетяна Андріївна передала на потреби Збройних сил України. Крім того, щомісяця кошти пересилає на рахунок волонтерської громадської організації «Бугогардова Січ українського козацтва», до якої належить вона та одна з її старших сестер Галина, що проживає в Миколаївській області. До слова, саме в тій стороні, на Миколаївщині, під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини й загинув Владислав Оніщук.
Читати ще: Син сказав: «Я буду як тато», – дружина військовополоненого з Волині. Інтерв’ю
У соціальній мережі є сторінка згаданої ГО, де повідомляють, чого потребують солдати, а також звіт, що пошили, придбали, які тушонки зготували і кому, скільки чого передали тощо.
«Зараз організовують усе, що необхідно для тепла захисникам, зокрема газові балони, термобілизну. Восени «Бугогардова Січ» повідомила: бійцям потрібно 30 пар чобіт. Я власним коштом їх придбала і переслала. Цьогоріч у січні теж близько двадцяти пар купила і передала. Ця волонтерська організація діє з перших днів війни. Недавно її активісти тушонки виготовляли для захисників, то на наліпці – Усик і напис: «Бий кацапів!» – розповідає Тетяна Андріївна.
За постійну допомогу для ЗСУ їй неодноразово вручали подяки. Та й днями передали черговий лист вдячності через Нову пошту.
Читати ще: Героя з Камінь-Каширщини посмертно нагородили орденом «За мужність»
Свою лепту вносить Тетяна Оніщук і в благоустрій та ремонт храму села Судче. Настоятель святині отець Димитрій Лапко благословив їхню сім’ю поставити в селі на перехресті доріг неподалік їхнього дому хрест. Його замовили в одному з чоловічих монастирів. Дуже хоче жінка зробити це у пам’ять загиблого сина і щоб був оберіг для кожного, хто тут живе.
«Бог дав мені чотирьох діток. Пишаюся всіма ними. Зі старшим Владиком ми могли поговорити на різні теми. Донька Мирослава нам подарувала внучку Ангелінку. Середульший Максим, як і мріяв з п’ятого класу, вступив до семінарії, у нього свій, духовний фронт. А найменшенький Андрійко так схожий на Влада в його віці… Коли аж нестерпно на душі, йду чи їду велосипедом до могилки Владика, вже пам’ятник йому поставили, встановили поряд на флагштоці новий Державний прапор. Поговорю з ним – і біль наче трохи вщухає», – зітхає матуся сучасного Героя.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Сенат США проголосував за виділення допомоги Україні
Сьогодні 08:26
Сьогодні 08:26
Загинув під час евакуації пораненого: загиблому волинянину просять надати звання Героя України
Сьогодні 08:09
Сьогодні 08:09
Емоційне відновлення через творчість: як священник-митець у Луцьку допомагає військовим оговтатися від війни
Сьогодні 07:44
Сьогодні 07:44
Реальна Рапунцель: українка встановила рекорд із найдовшого волосся на планеті
23 Квітня 2024 23:38
23 Квітня 2024 23:38
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.